Не чіпайте астрологію!

«День», як і годиться просунутій газеті, вдало використовує інтерактив, цікавлячись, наприклад, у читачів, що хорошого, на їхню думку, сталося в Україні й у них самих протягом останніх днів. І читачі пишуть про усілякі радісні події. Ось і я хочу поділитися радістю, яку подарувала мені Вікторія Герасимчук заміткою «Чому українці вірять ворожкам?» («День» від 9.09.2004). Вона розповіла, пославшись на вчених соціологів, що «українці вірять астрологам більше, ніж сусідам, міліції, податковій міліції, прокуратурі, Президенту, Верховній Раді, уряду, політичним партіям, страховим компаніям і банкам». Ви спитаєте, з підозрою, звісно, з чого це охопила мене радість замість смутку. Відповідаю. Зовсім ще юний талант під моїм керівництвом пише дисертацію про астрологію, а один професор висловився нещодавно в коридорі, що все це нісенітниця й на наукове дослідження аж ніяк не заслуговує. Ми було зажурилися, а тут несподівано виявилася всенародна підтримка. Як не радіти.

В. Герасимчук задалася питанням, «звідки береться така віра, і що вона може людині принести?» Узагалі, розмова там про пророцтва. Приєдналися вчені психологи. Від їхніх міркувань радість моя змінилася здивуванням. Ось, наприклад: «Найгостріше шукають консультації у провидців люди, які не впевнені у своєму майбутньому та прагнуть перекласти відповідальність за свою долю на зовнішні чинники, наприклад, на зірки. А всенародна популярність прогнозів є симптомом соціального неблагополуччя, невротизації та найгострішим відчуттям народу свого безсилля». Ох уже ці вчені гуманітарії! Доки ви сіятимете моральну паніку, нитимете з приводу невротизації народу та його безсилля? Тут, на мій погляд, усе не так. Скажіть, хто, крім дурнів, упевнений у своєму майбутньому? Пригадайте хоча б того відповідального товариша, який ще наприкінці дня був твердо впевнений, що пізнім вечором під його головуванням відбудуться збори літераторів, тоді як Аннушка вже розлила соняшникову олію на трамвайні рейки. І що це за безсилля народу, якщо в усіх країнах світу астрологія процвітає? І хіба не відображає популярність прогнозів розуміння розумними людьми того, що світ, як ніколи раніше, виявився відкритим небезпекам. Світ став небезпечним для людини. Тому прораховувати наперед результати складних процесів — відповідальне завдання, що стоїть перед суспільством й окремими людьми. «У нашому новому інформаційному суспільстві час орієнтований у майбутнє» (Джон Нейсбіт). У традиційному суспільстві, додам, час орієнтований у минуле.

Жива людина перебуває в сьогоденні, вона живе сьогоденням. Справді, справжнє лише сьогодення, решта — несправжнє, решта в небутті — позаду сьогодення та попереду. У сьогоденні людина силкується виявити сліди минулого та знамення про майбутнє. Мене особисто більше приваблює футурологія, ніж історія. Але становище цих наук не однакове. Історик по крихтах збирає свій матеріал і копітко вимальовує дедалі точніші та вражаючі образи минулого. Він має що надати публіці для виправдання своїх занять. А що футуролог? Нічого він не передбачає, це абсолютно зрозуміло. Пригадаймо скандальний провал радянологів, для яких зникнення Союзу стало як сніг на голову. Або хто міг хоча б два десятки років тому в соціалістичному бутті передбачити появу в нас молоді з мільярдними статками? А тероризм? Чи думав хтось у нещодавньому минулому, що ця проблема стане світовою проблемою номер один, що слово «заручник» у ЗМІ стане основним?

Далі я висловлю припущення, яке якщо й не пояснює процвітання астрології протягом двох із лишком тисяч років, то хоч би вказує на загальний принцип пояснення подібних культурних феноменів. Патріарх російських фізиків Нобелівський лауреат Віталій Гінзбург відомий як запеклий противник астрології. У пресі періодично з’являються його різкі викривальні статті та листи. Останній із відомих мені листів опублікований у «Известиях» під заголовком «Астрологія добралася до правоохоронних органів». Його підписали ще три російські академіки. Там йдеться про заснування при Культурному центрі Збройних сил РФ «Центру наукової астрології». Академіки відреагували так: «Більшого знущання над здоровим глуздом важко вигадати». Тим часом один спокійний вчений, також фізик, радить цю викривальну діяльність залишити. «Ідіотизм — іманентна властивість людини», — пише він. — Нехай собі, нехай живуть, адже «гороскопи — це річ із зовсім іншого світу, що не має жодного стосунку ні до математики, ні до фізики, ні до здорового глузду» (Дмитро Квон). З якого ж світу гороскопи? Для вчених — зі світу ідіотів.

Вчені описують реальність у термінах істини (існування) та брехні (неіснування). Вони кажуть приблизно так: між життєвою траєкторією людини та «небесними» явищами не існує зв’язку, яким ви його уявляєте. А тому всі ваші гороскопи — нісенітниця. А я наполягаю на тому, що гороскопи зовсім не нісенітниця, навіть якщо цього зв’язку справді не існує. Давайте виходити з тези відомого антрополога Броніслава Маліновського: в культурі немає нічого некорисного. Інакше кажучи, якщо в культурі щось існує — отже, це для чогось потрібне. Будь-яка деталь у культурі виконує свою функцію, і зайвих деталей не буває. Ця теза важлива як імператив екології культури: не чіпайте того, чого ви не розумієте. Не засуджуйте, не викорінюйте, не викривайте. Зрозумійте! Мабуть, це — один із наслідків еволюційної теорії. У ході еволюції в культурі, як і в біологічній системі — особня чи популяції, закріпляються ознаки, що забезпечують адаптивну поведінку. Ми можемо не розуміти, що до чого, і часом сприймати ці ознаки як індиферентні або навіть шкідливі. Але вони, так би мовити, роблять свою корисну справу. Можливо, відомі заповіді — не вбий, не вкради, не бреши тощо — мають ту саму природу. Вони відомі нам тому, що, закріпившись у культурі, забезпечили наше виживання.

Існують форми поведінки, із погляду вченого матеріаліста просто абсурдні. В одному австралійському племені практикується процедура зупинки Сонця. Коли мисливець повертається додому наприкінці дня, він час від часу зупиняється, щоб навести на Сонце, яке заходить, якусь рогульку і так потримати. Інакше кажучи, щоб зупинити Сонце і прийти додому завидна. На що він впливає, на Сонце? Ні! На себе. Він знімає психічне напруження, заспокоюється і, як наслідок, оптимізує витрати енергії при інтенсивній ходьбі. Що насправді відбувається? А це неважливо. З прагматичного погляду, сказати «зупинив Сонце» і «зняв психічне напруження» — означає сказати одне і те ж. Бо на виході один і той самий результат. На іншому кінці світу коряки виходять в океан, і коли застає їх шторм, вони витягають якісь палички і труть їх одна об іншу. Читач, звісно, здогадався — коряки приборкують океан. А проникливий психолог скаже, що вони заспокоюють себе, і після цієї процедури їхні дії з керування човном стають раціональними й, отже, ефективними. Знову ж таки немає сенсу запитувати, що (чи хто) заспокоюється. Важливий результат.

У західній матеріалістичній традиції діяльність людини трактувалася як перетворення зовнішнього світу. Людина орієнтована зовні. Ззовні вона черпає потрібну їй субстанцію, силу, енергію. Володіння зовнішнім є її метою. При цьому сама людина, її внутрішній склад уявлявся чимось інваріантним, такою собі константою. Точніше, людина просто не помічала сама себе, цілком зосередившись на неподатливій і вислизаючій від розуміння реальності. Поступово цей об’єктоцентризм змінявся дедалі яснішим розумінням того, що, маючи справу з речами, людина має справу з самою собою; що, перетворюючи світ, вона перетворює саму себе. Ця зміна орієнтації означала виявлення людиною себе як об’єкта турботи. Я вважаю, що сьогодні зосередження на собі, простіше кажучи, вкладення в себе, стає головною метою, тоді як зовнішня діяльність — лише засобом. Слово «вкладення» використане тут навмисно, щоб зіштовхнути стару лексику з новою семантикою. Вкласти — означає ввести в себе щось ззовні. А нове значення — зібрати себе внутрішніми силами. Для ілюстрації цієї відмінності звернуся до місця з Євангелія, де описане зцілення Ісусом жінки через дотик. Ісус ішов рідним містом з учнями, здійснюючи дива. І жінка, яка страждала на хворобу дванадцять років, сказала собі: «Якщо лише торкнуся до одягу Його, одужаю». Вона справді, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю Його одягу. Озирнувшись і побачивши жінку, Ісус сказав: Дерзай, донько! Віра твоя врятувала тебе. Жінка з тієї години стала здорова (Мат. 9, 22). Можлива двояка інтерпретація цієї оповіді. Фізичний акт дотику спонукатиме сучасного біоенергетика до міркувань про передачу від Ісуса до жінки якихсь флюїдів, енергій чи цілющих сил. Зовнішній вплив, отже, й справив ефект. А сама жінка є лише об’єктом, пасивним реципієнтом. Адже жінка СКАЗАЛА собі «Одужаю»! І слова Ісуса тут означають таке: так, одужанням жінка зобов’язана Йому, але через ЇЇ віру! Через внутрішню силу збирання себе і зцілення.

Перейдімо, нарешті, до гороскопів. Ось кілька порад астролога (з респектабельної російської газети), винесених у заголовок кількох щоденних прогнозів. «Шукайте компроміси, вгадуйте можливі труднощі, уникайте душевних розмов, не обіцяйте дуже багато, нікого не слухайтеся, вируватимуть неабиякі пристрасті, боріться з лінощами, відстоюйте позиції, не втрачайте свій шанс, бережіть сили, будьте терпимішими». І так далі, і так далі. Тепер уявіть собі людину, яка тривалий час щоранку прочитує таке повчання і намагається його дотримуватися. Це заняття неодмінно позначиться на її поведінці. Вона стане пильніше вдивлятися в життя, обережніше оцінювати людські відносини. І, зауважте, нічого поганого астролог не радить. Не перебільшуватимемо. Вважати це маніпуляцією людською свідомістю, пророчити для такої людини «рабство духу, параліч волі та застій думки» (Семен Новопрудський). Йдеться лише про одне з пояснень потягу людей до гороскопів. Можливо, вони допомагають людині в її прагненні до самоорганізації та впорядкування себе. Якщо це так, то правлять життям людини не зірки. Править вона сама, з опорою на традицію, що сягає в глибоку старовину.