«Не лише про мову...»

Призначення нового Генерального консула Республіки Польща у Луцьк  це завжди подія неординарна, бо з сусідньою державою, маючи спільний кордон, пов’язано дуже багато. Тому заяви, оприлюднені на сайті польського Сейму, новопризначеного Генконсула Славоміра Місяка щодо його планів, викликали зрозумілий інтерес.

Якщо каденція попереднього консула Вєслава Марка починалася з протистояння за його висловлювання про Бандеру і українську історію, то Місяк має на меті посилити польську присутність у регіоні в тому плані, щоб запровадити не просто вивчення польської мови як другої іноземної, а й повне вивчення  нею предметів у початковій школі. «На сьогодні у Луцькому консульському окрузі не існує ні польської школи, ні, навіть польського класу. Пояснюють це невеликою кількістю осіб, які мають польське походження. З іншого боку, простежується зростання інтересу до вивчення польської мови. Особливо як до другої іноземної мови в українських початкових школах. Зважаючи на такий великий інтерес до вивчення польської мови, я вважаю, що варто розглянути питання про створення 1-3 класів в одній з українських початкових шкіл, де більшість предметів української навчальної програми викладалися б польською мовою. Особисто я маю такий досвід із Бреста, і він дуже успішний», — цитують консула волинські видання.Також Славомір Місяк пріоритетною вважає роботу з картками поляка, бо дійсно, і на Волині все більше людей шукають документи, які б давали їм можливість отримати цю картку, що відкриває кордони не лише Польщі. У Луцьку вже придбано будівлю, яка має стати офісом для чотирьох польських організацій. Існує багато напрямків співпраці між польськими скаутами і пластунами, це спільний догляд за пам’ятними місцями, спільні подорожі, табори, рекламні заходи, — відзначає Генконсул.

Отже, найперше, а чи потреба у розширенні навчання польською мовою на Волині зокрема?

«БАЖАЮЧИХ НАВЧАТИСЯ БАГАТО, ВЧИТЕЛІВ НЕ ВИСТАЧАЄ»

Світлана ЗІНЧУК, голова Спілки вчителів польської мови Волинської області, каже, що клас з польською мовою викладання мали відкривали у Луцькій п’ятій школі ще років 10 тому, Чому у ці й школі? Вона  була російською, тут навчалися діти різних національностей, тому її сприймали як школу для національних меншин. Питання тоді вирішувалося, звісно, на рівні Міністерства освіти, але щось не склалося.

А загалом польська мова як друга іноземна у школах Волині вивчається ще давніше, починалося все ж з суботніх шкіл при польських культурних товариствах, з 1992 року.  У 1994 році польську почали вивчати у чотирьох луцьких гімназіях та двох «рядових» школах. Світлана Олександрівна є автором програми з вивчення польської мови, яку затверджувало міністерство. Навчалася і сама на курсах у Польщі, викладала там у школах. Нині на Волині є орієнтовно 70 вчителів польської мови, їх не вистачає, бо мало хто бажає іти у школу вчителем за невелику  зарплату. І лише це стримує розвиток вивчення польської мови у школах.

Світлана Зінчук зі свого досвіду вважає, що якби відкрили окремі класи з польською мовою викладання, то вони б набрали учнів.

«НАШІ ВИПУСКНИКИ БЕЗ РОБОТИ НЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ»

Юлія ВАСЕЙКО, кандидат філологічних наук, доцент кафедри слов’янської філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Населення Волині свідомо обирає польську як другу іноземну (англійська залишається у пріоритеті). Причини такого вибору різні. Далеко не завжди йдеться про бажання виїхати на навчання, роботу до Польщі, хоча така мотивація має високу продуктивність. Натомість все частіше фіксуємо необхідність і потребу у знанні мови нашого західного сусіда на терені Волині, адже роботодавці, окрім володіння англійською, нерідко вимагають від працівників знання польської, що, природно, зумовлено зростанням інтенсивності господарських, культурних контактів нашого регіону з Польщею. Все активнішою стає участь волинян у семінарах, конференціях, симпозіумах за участю польської сторони. Найціннішим здається внутрішнє мотивування вивчення польської мови, коли людина  вбачає у нових знаннях шлях до саморозвитку та вдосконалення, прагне почувати себе повноцінним членом європейського культурного простору, де вагоме місце посідає польський елемент.

Вивчення польської мови у стінах теперішнього Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки розпочалося у 1992 році, коли наш навчальний заклад ще мав назву Волинський державний університет. Спочатку викладання польської мови поєднувалося з українською мовою та літературою, згодом відкрито набір на спеціальність «Мова та література (польська)» з додатковою англійською. Ми готуємо знавців польської мови за двома напрямками: 035 Філологія, освітньо-професійна програма  «Мова та література (польська) Переклад» та 014 Середня освіта, освітньо-професійна програма «Польська мова».

Наші майбутні полоністи багато подорожують Україною та Польщею, мають можливість спілкуватися з відомими польськими та вітчизняними науковцями, перекладачами, письменниками, художниками, політиками і т.д., навчатися семестр у Польщі, брати участь у міжнародних польсько-українських проєктах, наукових конференціях, семінарах, ставати слухачами польських мовних шкіл і под. Так урізноманітнити життя студентів вдається за активної підтримки спеціальності Генеральним консульством РП в Луцьку. Наприклад, для жителів обласного центру Волині з початку жовтня 2016 року з ініціативи й підтримки Генерального консульства РП у Луцьку та за активної участі викладачів і студентів полоністики СНУ імені Лесі Українки розпочав свою роботу «Польський клуб», покликаний об’єднувати людей, котрі цікавляться історично-культурними, політично-економічними реаліями Польщі, українсько-польськими взаєминами, особливостями життя в Європейському союзі й под.

Випускники луцької полоністики працюють в органах державної влади, на приватних підприємствах, в закордонних інституціях, проте найбільшою популярністю користується фах вчителя (викладача). Так, наші колишні студенти ще з 1997 року (перший випуск) працюють вчителями польської мови у середніх школах, гімназіях, ліцеях Луцька, у багатьох містах, селищах, селах Волині, Рівненщини, Тернопільщини та інших регіонів України, де зарекомендували себе хорошими спеціалістами, котрі вільно володіють польською мовою, вміло послуговуються найновішими досягненнями дидактики викладання польської мови як іноземної, є активними членами професійних об’єднань, наприклад, Волинського обласного відділення спілки вчителів-полоністів України імені Габріели Запольської.

«МАЄМО ВІДСТОЮВАТИ ВЛАСНІ ІНТЕРЕСИ»

Оксана Каліщук, докторка історичних наук, професорка (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки):

— Так історично склалося, що відносини між українцями і поляками не були, не є, та й мабуть не будуть простими. До історичних суперечок довкола українсько-польського протистояння у роки Другої світової війни політики та громадськість обох держав уже звикли. І навряд чи найближчим часом тут щось зміниться. Видається важливішим чи зробили ми, українці і поляки, висновки з уроків минулого, чи навчилися поважати одне одного.

Заяви Славоміра Місяка, який з 1 серпня 2020 року виконуватиме обов’язки генерального консула РП у Луцьку, під час обговорення його кандидатури в польському парламенті, дають поживу до роздумів. Тим паче, що вони спрямовані у майбутнє, на підростаюче покоління громадян України. Питання про відкриття в одній з українських шкіл початкових 1-3 класів, де більшість предметів викладали б польською, це питання не лише мови. Представникові Польщі в Україні, видається, йшлося про значно більше — про якнайповнішу польську присутність в суспільному, освітньому та культурному просторі Волині та про заволодіння умами молодих українців.

Не секрет, що для частини поляків «міф Кресів» (територій сучасних України, Литви і Білорусі, які входили до складу Речіпосполитої), цивілізаційної місії Польщі на сході є складовою їх ідентичності. Правляча нині в РП партія «Право і справедливість» зорієнтована саме на них. Визнаючи нечисленність польської національної меншини в Україні, для відстоювання власних інтересів посадовці сусідньої держави використовують інші аргументи. Справді, на Волині, в Галичині значне зацікавлення у володінні польською мовою, у знанні польської культури; українці налаштовані по-доброму до свого західного сусіди. Однак, вивчення польської як іноземної у школах та вишах — це одне, а впровадження навчання з першого класу — це зовсім інше. Адже, слід також визнати, що рідною, мовою спілкування удома дітей є саме українська (можливо, за поодинокими винятками). Повзуча експансія у освітньому та культурному просторі, яка активно відбувається впродовж років на заході України, навряд чи випадкова.  Ми ж, українці, маємо бачити свою рацію і відстоювати власні інтереси. Маючи глибоке коріння в свідомості поляків, підкріплена зацікавленням (чи не в першу чергу економічним) українців, такі спроби просування польськості на схід закладають міни сповільненої дії у майбутнє. І ними вкотре може скористати той третій (Росія), який має імперські амбіції і завжди вигравав від непорозумінь між Києвом та Варшавою.

***

Розмовляючи з представниками кількох польських культурних товариств, з нашими освітянами, чула один аргумент на користь і подальшого вивчення польської мови в українській школі. Мовляв, ми сусіди і приречені жити поруч навічно. У Волині завжди були тісніші ділові, культурні, та й чисто людські стосунки з Польщею, ніж з Росією. «А якщо другою іноземною іде англійська німецька чи французька? Чим вони відрізняються від польської?» — запитували мене. Якщо другою іноземною — нема проблем, хоча і тут є питання.

Тамара Урядова, журналістка газети «Нове життя» з містечка Любешів, розказує, що у місцевій гімназії вже багато років вивчають польську як другу іноземну, і вона вже давно конкурує з англійською. Були роки, коли на польську записувалося більше учнів, ніж на англійську. Групи з вивчення польської при місцевому польському культурному товаристві — і для молоді, і для старших — завжди заповнені. Місцева влада виділила приміщення для цих занять, посприяла з меблями. Приміщення виділили у колишньому кляшторі ордена піарів, в якому свого часу навчався національний герой Польші Тадеуш Костюшко. Молоді люди вивчають польську мову і виїжджають з України: вчитися у Польщі, працювати. Для цього у сусідній державі створені набагато кращі умови, ніж в Україні, а людина, як відомо, шукає, де краще.

Але усі блага ти отримуєш лише з беззаперечним знанням польської мови, і нам таки треба було б вчитися у сусідів цього ставлення до своєї гідності. І навіть більше. Знайома, яку запитала, де взагалі у їхньому селищі взялися особи польської національності, бо їх ніколи там не було багато, відповіла: «Ти хочеш знати, що не всіх вирізали?!» Тільки таке сприйняття спільної історії, різали тільки українці, хоча в таких конфліктах, як Волинська трагедія 1943 року, ніколи нема одного винного. Тому вивчення польської — це чудово, бо, як кажуть, скільки ти знаєш мов, стільки раз ти людина. Але важливо, у яких формах і у якому контексті це подається. Враховуючи історичну попередню присутність поляків на наших землях, їм варто дуже обережно й елегантно до цього підходити. Бо цікаво, чи є транспарентність щодо україністики в Польщі?..

Варто було б консулу і почати з того, яку увагу українській приділяють у Польщі, тому і тут треба вже більше польської.  Нам самим треба, щоб у нас більше по-сусідськи знали польську, нам треба розвивати полоністику, читати їхню пресу, але робити це все з сильної позиції — позиції України.

Поляки та українці мають двох діячів, які у масову свідомість впроваджували думку про те, що незалежна Польща неможлива без незалежної України. Пів століття тому цю думку впроваджував у масову свідомість через свій паризький журнал «Культура» Єжи Ґедройць. Ґедройць не був першим поляком, який прагнув знайти порозуміння з українцями на ґрунті рівноправності й взаємоповаги, і це стосується й викладання мов. Великий вплив на нього справила діяльність В’ячеслава Липинського, який, будучи етнічним поляком, став виразником українських національних інтересів. Газета «День» свого часу видала збірку праць Єжи Гедройця у блоці «Підривна література», а В’ячеслава Липинського — у «Бронебійній» публіцистиці». Гедройць, і Липинський заповідали делікатне ставлення до українських питань. І в таких питаннях, як викладання мов, треба, щоб ми були рівноправними партнерами.