«Не смійте чіпати мою Україну!»

Ми зустрілися з професором Ігорем Малицьким після його повернення до Харкова з Польщі, де він брав участь у заходах, присвячених 70-річчю звільнення концтабору Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. У таборі смерті Ігор Федорович перебував з весни до осені 1944-го, після чого його перевели в ще страшніше місце — австрійський Маутгавзен, звідки не було виходу, але йому з товаришами вдалося втекти в квітні 1945-го. Репортаж зі світлиною професора, який для церемонії надягнув смугасту робу з жовто-блакитною стрічкою своєї країни, викликав шерег образливих коментарів росіян. «Один написав: Ми вбиватимемо українців і після війни!». Це справжня фашистська мораль!» — констатує Ігор Малицький після прочитання інтернет-публікацій. Сьогодні Ігор Федорович говорить — ті знущання, яким «ополченці» піддають українських військовополонених на Донбасі, порівняні зі звірствами гітлерівців.

ЛЮБОВ ДО ЖИТТЯ

У скромному помешканні Ігоря Федоровича несподівано багато рушників, прапорів України, старовинних світлин його предків у національних українських костюмах і його найменшого у вишиванці. «Я українець у сотому поколінні. У вишиванці ходив не через те, що модно, а тому що це був звичайний одяг», — говорить він. У бесіді переходить то на українську, то на російську, запевняє, що російською розмовляє краще за росіян, читає нею лекції. Додає, що з мов знає ще німецьку, польську, чеську, мову глухонімих, а також «командну, матерню та харківську». «Тремпель», «ракло» — ці слова лише харків’янин зрозуміє!» — сміється Ігор Малицький. Професор раз у раз жартує, і його життєлюбство є заразливим. Коли з коридору виходить димчаста кішка, він пояснює: «Їх у мене троє, і всі жіночої статі. А як ви хотіли? У мене правильна орієнтація!». Розповідає, як торік спантеличив студенток, присягнувшись своїми дітьми і внуками, що йому... 11 років. «Ви ж не дослухали речення до кінця, як і лекції мої не дослухуєте, — пояснив він розгубленим дівчатам. — Мені 11 років... до ста залишилося!» До речі, студенти звуть його «МІФ» — за абревіатурою з ініціалів.

У Ігоря Федоровича четверо онуків і вже троє правнуків, і цього року 12 лютого він відсвяткує свій 90-річний ювілей. Насиченість його життя приголомшує, враховуючи солідний вік і пережиті нелюдські випробування. Професор читає курс «Комп’ютерні технології в машинобудуванні» в Інженерно-педагогічній академії, по-старому — УЗПІ, їздить до Європи з виступами і на відпочинок, бігає вранці і пірнає в ополонку, після чого може зігрітися чаркою коньяку. На стінках його кабінету розташовується велика колекція метеликів і жуків, яких він ловив на Кавказі, в Середній Азії, на Кубі і в Африці, він признається, що незрідка грає на комп’ютері до п’ятої години ранку. Після смерті обожнюваної дружини він сам веде господарство, готує борщі та консервацію. «Я виконую в житті три основні умови, — ділиться таємницею дивовижного життя Іван Федорович. — Не бути жадібним, не бути завидющим і кохати жінок. Я ніколи не зраджував Батьківщині, армії і дружині». Ще говорить, що саме любов до життя допомогла йому не здатися в кривавому жаху чотирьох концтаборів, коли багато хто, не витримавши тортур, самі кидалися на електричний дріт під високою напругою.

«НЕ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ СИМВОЛІКУ, НА ЯКУ ТИ НЕ ЗАСЛУЖИВ»

Багато в помешканні Ігоря Малицького і георгіївських стрічок. «Росіяни назвали мене за прапор України «бандерівцем» і «укропом». А за георгіївську стрічку на батьківщині вважають сепаратистом. Але це ж знак моєї перемоги! Так само не можна! — засмучується Ігор Федорович. — Мій дід, український козак, воював ще в російсько-японську війну. Нагороджений двома хрестами з георгіївською стрічкою. І що, мені тепер їх викинути?»

Ігор Федорович вважає, що багато бід походить від спроб «перекрутити» історію. І впевнений, що носити георгіївські стрічки можуть лише ті, хто воювали в час Великої вітчизняної війні. «Не можна використовувати символіку, на яку ти не заслужив, — розмірковує Ігор Малицький. — Сепаратисти на Донбасі не мають права носити георгіївські стрічки. Це нагорода ветеранам».

Він пишається своїм славним українським корінням, але засуджує націоналістичні настрої серед українців. Захоплюється дядьком Олексієм, який був «справжнім махновцем» і на тачанці розганяв тих, хто займався розкуркуленням у його селі.

«У Чигирині є Богданова гора і на ній є цвинтар з могилою козачого отамана Богуна, а поруч лежить полковник Малицький, мій пращур. У Польщі до мене підійшов Президент Порошенко, і сказав — як добре, що є справжні українці. А я сказав, що Україна — це моя держава, і я її люблю. Але націоналізм — хоч російський, хоч єврейський, хоч український — це зло!»

Справжнім патріотом України і доблесним офіцером був і батько Ігоря Малицького, Федір, проте 1938 року його заарештували, оголосивши українським націоналістом і польським шпигуном, а 1943 року — розстріляли. Ігор Федорович звинувачує Сталіна в знищенні військової верхівки перед війною. Але говорить, що Сталін принаймні не розпалював війну, як сьогодні робить Путін, який «розпалює ненависть і війну за допомогою страшної пропаганди». І цю ненависть запущено не лише проти українців але й проти самих росіян, вважає професор Малицький.

«Я ПУТІНУ РУКИ Б НЕ ПОДАВ»

За два дні, які професор Малицький тепер провів у Освенцімі, він відвідував конференції, молебень і спілкувався з президентами Польщі та України. «Я завжди кажу, що думаю. Що зі студентами, що з президентами. Петрові Порошенку я сказав, що зі мною приходять фотографуватися багато італійських і німецьких дітей, а чому ж у нас в Україні зі мною не влаштовують зустрічі для школярів?»

Ігор Федорович говорить, що дуже поважає Президента України. «А Путіну я руки б не подав, — заявляє легендарний ветеран. — Путін зробив усе можливе, щоб посварити російський і український народи. Починаючи від уряду і закінчуючи простим народом. Моя дочка живе в Білгороді. І те, що їй розповідають на російських каналах, — це неможливо собі уявити! Начебто маленького хлопчика українці прибили до дошки оголошень за те, що він розмовляє російською мовою! Навіщо ж так брехати? Я професор, читаю лекції російською мовою! Так, в Україні є націоналісти, але в Росії їх набагато більше, там такий же режим, як був у Гітлера».

Ветеран вимагає, щоб росіяни не втручалися у внутрішні справи України. «Ми самі розберемося і обиратимемо собі владу, — вважає Ігор Федорович. — Чия більшість візьме — та влада і буде. А решта буде в опозиції. Але не смійте чіпати мою Україну, ніхто!»

Особливо колишній в’язень концтабору обурений знущаннями з українських військовополонених на Донбасі, відео чого розміщено в інтернеті. «Я бачив, як гарна жінка в Донецьку підійшла до наших полонених і била їх, а вони зв’язані! Наші жінки ніколи не били німецьких полонених. Навпаки, годували їх». Епізод, коли «ополченці» ставили на коліна українських солдатів і змушували їх їсти жовто-блакитні нашивки, нагадав Іванові Федоровичу звірства гітлерівців, які змушували в’язнів їсти землю.

«Ніколи не думав, що Росія може воювати з Україною», — засмучується ветеран.

УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ!

Багато критики висловлює досвідчений ветеран щодо керівництва Генерального штабу України. «Я не міг собі уявити, що віддадуть Крим. Я, як військовик, не знаходив собі місця, думав, чому ж ви не захищаєте нашу землю? Там стільки військ наших було! — згадує Ігор Малицький і додає. — Я не віддав би Крим, бився б до кінця. Якби ми захистили Крим, то війна б не розпочалася. Путін би побоявся відкритого конфлікту». Аналізуючи трагедію в Іловайську і наші втрати в Донецькому летовищі, Ігор Федорович упевнений, що вина за поразки лежить на «огидному неграмотному військовому керівництві». Він не має сумніву, що на Донбасі є російські війська і відбувається постачання озброєння, і вважає, що Україна може і повинна перемогти малу частину контингенту російських військ.

Мужній легендарний українець сподівається на перемогу України!

«Україна жила і житиме! — впевнений професор Малицький. — Тут була Велика Київська Русь, це була могутня держава, від якої Європа тремтіла, доки не почалися розбрати. І пізніше царська армія складалася в основному з українців. Україна — це ген, який житиме і розвиватиметься».

Професор вказує, що промисловість і наука завжди були розвинуті в Україні на більш високому рівні, ніж у Росії, і що для розквіту країни потрібно змінити ставлення до освіти — щоб замість величезної кількості юристів і економістів готували якомога більше технарів, які стануть підносити промисловість і розвивати технології. Також важливо, щоб нові кадри залишалися в Україні, а не виїжджали за кордон.

Головне для перемоги зараз, на думку Ігоря Федоровича, щоб еліта суспільства об’єдналася, щоб до уряду ввійшли кращі талановиті люди і приймали ухвали, враховуючи інтереси всіх українців.