Недитячий маршрут

Волонтери Центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Голосіївського району Києва та лідери дитячих громадських організацій вирушили в похід місцями першої лінії оборони Києва 1941 року. Їхнє дослідження присвячене 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні та 64-й річниці початку героїчної оборони Києва. За вісім днів вони пройдуть шлях завдовжки 130 кілометрів. Відвідають залишки укріпних споруд, могили відомих і невідомих учасників війни. Приводитимуть їх у порядок, звірятимуть із картою розташування вже відомих історичних об’єктів і намагатимуться відкривати нові факти. А ще потренуються здійснювати радіозв’язок у польових умовах за допомогою справжніх армійських радіостанцій. Йдеться про тих дітей, які протягом року відвідували в соціальному центрі заняття з любительського радіозв’язку, які проводить майор у запасі Володимир Шпак.

14 липня учасники, яким від 12 до 19 років, стартували з Кончі-Заспи. Кореспонденти «Дня» зустрілися з ними на другий день їхнього шляху біля відомого доту №210 з поетичною назвою «Троянда». Дот був підірваний захисниками Києва при відступі, і його розвалини за своєю формою почали нагадувати закам’янілу квітку. Сюди для зустрічі з учасниками походу співробітники Голосіївського центру привезли ветеранів Великої Вітчизняної війни. Урочистий мітинг завершився хвилиною мовчання та салютом із бойової зброї. Потім — традиційна польова кухня: солдатська каша для учасників зустрічі. Ветерани показували молодим свої фотографії військових років. На них вони є ровесниками багатьох із тих, хто пройшов нині місцями їхньої бойової слави. У неформальному спілкуванні діти не тільки уважно слухали спогади ветеранів, а й самі розповідали про бойові подвиги своїх дідусів і бабусь.

Задум наповнити нібито звичайний вихід дітей на природу патріотичним змістом належить керівнику туристичного гуртка при Будинку творчості Голосіївського району Києва Наталії Задорожняк, вона також є і керівником дитячої громадської організації «Ірбіс» (лат. — сніжний барс). Вона розповідає, що дітей до походу спеціально готували, що учасники докладно знайомилися з історією оборони Києва, вивчали матеріали музею Ради ветеранів району, побували біля меморіального комплексу «Голосіївські висоти», брали активну участь у розробці маршруту. Її добровільними помічниками стали Дмитро Гринько та Микола Перетятко, батьки двох дітей-учасників походу. Обидва працюють у системі Академії наук України та люблять спілкуватися з дітьми. Працюють волонтерами, оскільки дуже хочуть, щоб нинішня молодь не втрачала взаєморозуміння зі старшими поколіннями, щоб їхні діти виростали в здоровому середовищі. «Не можна пускати виховання дітей на самоплив. Їм треба пропонувати цікаві справи, навчити самовдосконаленню», — пояснює Дмитро Гринько.

Хоч як дивно, але, за даними Міжнародного центру туризму, подібні походи місцями бойової слави з веденням належної документації не проводили в Україні з 1983 року, тож за фотографіями й іншими матеріалами цієї експедиції зафіксують стан лінії оборони Києва на 2005 рік. Усе передадуть не лише в Міжнародний центр туризму, а й у всі музеї бойової слави тих шкіл, де вчаться учасники походу.

«Для міських дітей вихід на природу — ціла подія. Вони щокроку роблять безліч відкриттів. Переправа через струмок, способи орієнтування на місцевості, вміння розвести багаття та приготувати на ньому їжу. Найважчим випробуванням першого дня для дітей стала... битва з комарами в лісі. А найбільш вражаючим — прохід підземним тунелем, що входить у систему оборонних споруд Києва і де вже давно не ступала нога людини», — розповідає Оксана Даниленко, співробітник Голосіївського центру.

Учасник походу Назар Ращенко (18 років), студент економічного технікуму, поділився своїми першими враженнями: «Ми тепер уявляємо, як було важко нашим дідусям і бабусям під час війни. Адже під час переходів у них було з собою ще більше речей, ніж у нас сьогодні, — зброя, боєприпаси. Ми вирушили в похід у мирний час, над нами не свистять кулі і нашому життю ніщо не загрожує. У нас набагато менше вантажу, але нам довелося дуже важко. Наприкінці дня ми просто валилися від утоми, але дуже захотілося навчитися переборювати себе та бути достойними пам’яті тих, хто приніс перемогу та відстояв для нас мир. Тепер хочеться побільше дізнатися про історію Великої Вітчизняної війни як із документів, так і з розповідей живих свідків цих подій. Я бачу, що деякі відомості, які дає нам шкільний підручник, не збігаються з тим, що говорять нам ветерани». Серьожі 19 років, він студент педагогічного коледжу, а пішов у похід тому, що в нього обидва дідусі воювали під час Великої Вітчизняної війни. «Вони розповідали, — пояснює Сергій, — як це було страшно, особливо наймолодшим, практично ще дітям. Один мій дідусь воював в діючих військах. А інший — у партизанах. Вони боролися в багатьох місцях, у тому числі побували під час війни і саме тут, на шляху нашого маршруту. Зараз багато говорять про примирення українських ветеранів із воїнами ОУН-УПА. Я вважаю, що вже минуло багато часу і треба зрозуміти та пробачити одне одному. Була складна ситуація, людям важко було в ній орієнтуватися. Але сьогодні повинен бути мир, ми живемо в ХХI столітті, і треба вже з позицій сьогодення оцінювати минуле. А в поході я перевіряю свої сили, на що я здатний, що можу. Поки що всі випробування витримую».

Трохи відпочивши, хлопці вирушили в село Юр’ївка — «обстежити» цілу низку вогневих точок, потім у село Мощун, на місце падіння літака влітку 1941 року. Потім їхній шлях спрямований до Лютежа, де отруїли газом захисників доту №4, а потім — до Ново-Петровців, звідки генерал Ватутін командував визволенням Києва восени 1943 року. Там сьогодні працює музей, що оповідає про ті далекі події.