Нема вороття?

Незважаючи на всі законодавчі й морально- етичні норми, які пропагує українська влада, проблема корупції не втрачає своєї актуальності. З нею стикався кожен — у державних установах, лікарнях, на дорогах чи в освітніх закладах. Але, за офіційною статистикою, боротьба з корупцією швидше призводить до збільшення сум у конвертах, ніж до більшого опору населення.

Найбільш вразливими для хабарників сферами залишаються освіта й медицина — саме тут відбувається кожне п’яте зловживання владою. Лише за перше півріччя поточного року в системі освіти було виявлено понад 200 фактів хабарництва. Сплеск роздачі хабарів традиційно припадає на час, коли студенти складають сесії або вступають до вищих навчальних закладів. Ще влітку у Державній службі з боротьби з економічною злочинністю повідомляли, що середньостатистичний хабар у 2006 році складав 8,5 тисячі гривень, а в системі освіти коливається, зокрема, від півтисячі до 60 тисяч гривень. Перевірки у ВНЗ відбуваються регулярно, і кожного разу для правоохоронців та податківців знаходиться робота: до кримінальної відповідальності за півроку було притягнуто 119 осіб, серед яких два ректори, п’ять проректорів і сім деканів українських вищих навчальних закладів.

МІЖНАРОДНЕ ЛІКУВАННЯ

Актуальним питанням етики й моралі в українській освіті була присвячена цьогорічна IX Фулбрайтівська конференція. Передові українські науковці обговорили умови виникнення та шляхи подолання корупційних заходів у вищій школі, враховуючи хабарі, «кумівські» домовленості, здирство та інші перевищення повноважень.

Існує два періоди, під час яких відбуваються спроби матеріального впливу на учасників навчального процесу — це вступні іспити та іспити під час сесії. На думку науковців, уникнути хабарництва в першому випадку куди простіше, ніж під час навчального процесу — достатньо тільки відокремити вступні процедури від навчального закладу. «Система хабарництва в Україні ієрархічна, вона йде від ректорів, директорів, деканів — до нижчих посадовців, — говорить викладач університету економіки та права «Крок» Олександр Мережко. — Нинішня система освіти корумпована тотально, і ми зайшли в цьому так далеко, що звичайними методами, якими користуються у Європі й США, ми уже не зможемо повернутися до некорумпованої освіти».

Ефективним засобом протидії корупції при вступі є якраз незалежне тестування, хоча б за тими схемами, які нині пропонує Український центр оцінювання якості освіти. У більшості ж західних країн зарахування до ВНЗ відбувається виключно за рейтингом, і ключове значення мають шкільні оцінки. Для України такий варіант неприйнятний: найімовірніше, корупційні махінації просто змістилися б до шкіл, тим більше, що й зараз існують випадки купівлі призових місць на останніх етапах учнівських олімпіад.

За словами Олександра Мережка, не останню роль у подоланні корупції відіграє і публічне, відкрите обговорення проблеми. «Треба, щоб ні студенти, ні абітурієнти, ні викладачі не боялися висловитися проти хабарництва вголос, боячись втратити посаду чи освіту», — впевнений О. Мережко. Ще одним дієвим і обмежуючим кроком мало б бути обмеження строку ректорства за принципом «чим менше — тим краще». Тоді викладачі навчилися б самоврядуванню й могли б створити власну профспілку, яка займалась би питаннями захисту прав і, зокрема, проблемою корупції.

СТУДЕНТИ — ТЕЖ НЕ ЯНГОЛИ

Утім, зловживання відбуваються не лише матеріальні й не тільки з боку викладацького складу. Викладачі з досвідом кажуть, що мораль і етику в навчальному процесі формує і сам студент. «Жертовні приношення» відбуваються, наприклад, після того, як під час іспиту в екзаменованого знаходять шпаргалки чи інші «першоджерела». За правилами, такому студенту відразу треба ставити «незадовільно» без права апеляції чи перескладання. Фактично ж, буває по-різному.

Власну колекцію студентських «шпор» зібрав завідувач кафедри біофізики Національного аграрного університету Юрій Посудін. За його спостереженнями, в останні роки змінилися не лише методи списування, а й способи домовитися з викладачем. «Раніше користувалися тонким пером, вкладаючи маленькі папірчики в потаємні місця. Тепер у хід іде й комп’ютерна техніка, і мобільні телефони, — розповідає Юрій Іванович. — Але це все даремно — тих, хто хоче списати, збирається списувати, одразу видно по очах».

Шпаргалок, однак, не меншає, хоч як викладач попереджає про можливі наслідки. Під час сесії більше корупційних «угод» відбувається через особисті домовленості. Так виробився інший спосіб складання іспитів: за студентів приходять просити викладачі, часом із інших факультетів чи кафедр, або батьки. Мовляв, така дитина хороша — ви ж не ображайте. «Щоправда, якщо до них не прислухатися, то таких гінців меншає, — пояснює Ю. Посудін. — Я завжди попереджаю студентів, щоб нікого не присилали. Так тепер, коли приходять, пояснюють, що «дитина» нічого про це не знає».

ЖИТТЯ — ЦЕ РУХ

Іншої точки зору дотримується Олександр Тохтамиш із Київського міського педагогічного університету імені Бориса Грінченка. На його думку, українці просто піддалися «комплексу трипільської культури», мовляв, у нас все найкраще й нічого чужого нам не треба. «Уникнути корупції є чимало можливостей, — пояснює О. Тохтамиш. — Варто хоча б прислухатися до того, що робиться у світі, і орієнтуватися на кращий досвід, скажімо, західних країн».

Наприклад, у випадку із гінцями за кордоном людина, яка щось вирішує, не поспішає викликати міліцію, а коректно відповідає: «Ви хочете допомогти університету? Добре, але приходьте через два-три роки, коли ми вашого сина хоч чомусь навчимо». У нашому суспільстві побутує думка, що корупція вічна, що позбутися її неможливо. Але це вкрай песимістичний погляд. Наприклад, до корупції призводить і зниження рівня життя, зокрема викладачів — отже, треба на законодавчому рівні сприяти покращенню загального рівня життя. «Усі учасники конфлікту повинні прийняти внутрішнє рішення щодо того, як діяти, — переконаний Олександр Тохтамиш. — До того ж, існують формальні чи неформальні правила всередині будь-якого колективу. Якщо ці правила дозволяють «брати» й «давати» — проти них треба виступати».

У нашому суспільстві головне все-таки не сидіти, склавши руки, а щось робити. Оскільки важко сказати, чого в Україні більше — дають чи беруть. Так само важко йти проти течії — це завжди ризик: можна позбутися освіти чи становища в суспільстві або грошей. Хабар — найкоротший, але не найкращий шлях до вирішення проблеми. Якщо ж діяти по совісті, то виграш на боці правди буде завжди, нехай і моральний.