Нема вибору

Сьогодні рівно тиждень, як у дворі будинку Міністерства охорони здоров’я стоять намети. Ефективність уже традиційного виду протесту нині вирішили випробувати студенти-медики. Змусив же, за їхніми словами, до таких рішучих дій їх ніхто інший, як міністр охорони здоров’я. Нагадаємо, Микола Поліщук підписав указ, згідно з яким щодо деяких спеціальностей вводиться дворічний мораторій на інтернатуру. Стосується це лише, так би мовити, надто модних напрямків. Тобто, якщо, вступаючи, абітурієнт бачив себе через сім років, скажімо, офтальмологом, то нині його ставлять перед фактом: станеш фтизіатром, наприклад. А ще, будь добрий, провчившись за держзамовленням, відпрацювати якийсь час у сільській місцевості.

Не дивно, що студентів така постановка питання не влаштувала. Протестували в Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях. Днями до врегулювання конфлікту підключився й Президент. На зустрічі зі студентами-медиками він сказав, що «народився в селі, і тому виступає за те, щоб студенти-медики там працювали». Водночас, на думку Віктора Ющенка, міністр охорони здоров’я має повернути їм право вибору професії.

Сам же Микола Поліщук на своїх позиціях стоїть твердо. «Чому українська медична послуга не користується попитом? Чому до нас ніхто не їде лікуватися? — ставив він риторичні запитання на зустрічі з журналістами. — А все тому, що ми не готуємо лікарів за європейськими стандартами». Останні ж полягають у наступному: є 20—30 базових спеціальностей, а решта вважається субспеціальностями — їх студенти освоюють лише після «бази» і лише за наявності вакансій. У результаті 60% лікарів там — широкого профілю, оскільки можуть впоратися з 90% випадків.

В Україні фахівців загальної практики — лише 4% від загальної кількості лікарів. А працює й взагалі 3%. Не змінити ситуацію — означає забути про сімейну медицину як таку. При всіх її очевидних плюсах: і лікарі зацікавлені у здоров’ї пацієнтів, і медична послуга стає доступнішою — медиків просто не вистачатиме. За оцінками експертів, за нинішніх темпів підготовки фахівців широкого профілю, сімейна медицина з’явиться в Україні десь через 74 роки.

Не вистачатиме й коштів, навіть якщо медичний бюджет збільшити втричі. Адже лікарні-поліклініки треба утримувати і платити зарплату персоналу теж треба. Вже інше питання, що, приїжджаючи до України, іноземці дивуються: як це лікар, провчившись сім років, може робити тільки УЗД. Але так чи інакше маємо: 90% коштів іде на утримання галузі. При цьому лікарі незадоволені своєю зарплатою, а пацієнти самостійно платять за своє лікування. «Тільки подумайте, — обурюється М. Поліщук — в Івано-Франківській обласній лікарні, розрахованій на 40 ліжок, працює 7 хірургів. Для довідки: на таку кількість пацієнтів, за нормативами, цілком достатньо й двох. Більш того, там є ще 10 офтальмологів, 11 лор-лікарів, 14 травматологів і 16,25 ставок нейрохірургів. Цікаво, чим вони цілими днями займаються, отримуючи зарплату», — говорить міністр.

Доцільним видається й примусове відпрацювання в сільській місцевості. Зазначимо, ще давно прописане в законі, але чомусь міцно забуте. Сьогодні, наприклад, 9 тисяч 350 українських сіл не мають у себе навіть фельдшера. Неважко здогадатися, що будь- яке захворювання в даному випадку запускається, і його подальше лікування або дуже дороге, або, на жаль, уже неефективне. Вперше в новому варіанті бюджету-2005 заплановано 58 мільйонів гривень на сільську медицину. Зрозуміло, за нинішнього її стану ця сума — лише п’ята частина від необхідного. Однак місцева влада обіцяє підтримку. Як розповідає М. Поліщук, вони готові забезпечити лікарів житлом, телефоном, автомобілем. Головне, щоб було кого...

Сьогодні Україна посідає передостаннє місце в Європі за тривалістю життя. У нас офіційно оголошено епідемію ВІЛ/СНІДу і туберкульозу, а дитяча смертність, незважаючи на помітні останнім часом досягнення, усе одно вища від норми. Як стверджують експерти, почасти провиною тому низька якість і важкий доступ до медичної допомоги. Залишимо європейський досвід, візьмемо Кубу. У 1994 році там активно взялися за підготовку лікарів загальної практики. Уже сьогодні на Кубі в середньому живуть на 10 років довше, ніж в Україні; за останні чотири роки там ніхто не помер від туберкульозу, а їхній показник дитячої смертності вдвічі нижчий, ніж наш. Словом, радикальні кроки потрібні, хоч як би болісно це було. Інше питання, що мораторіїв на спеціальності та європейських стандартів для підготовки лікарів може виявитися недостатньо.