Непереможний Ізраїль

Серед національних збірних, з якими головна команда України зустрічалася за майже п’ятнадцять років свого існування, є низка команд, перемог над якими українцям досягнути досі не вдалося. І якщо у випадку із Німеччиною, Італією, Францією, Іспанією чи Англією це не виглядає дивним, то неспроможність обіграти Ізраїль стає цікавою прикметою для збірної України.

Раніше команди двох названих країн знаходилися приблизно у рівній категорії. Обидві часом показували непоганий футбол, але помітних досягнень не мали. Все змінилося торік, коли національна збірна України увійшла на світовій першості до числа провідних футбольних держав світу. Чвертьфіналісти Кубка світу на чолі з одним із кращих гравців світу останніх років в особі капітана команди Шевченка, за визначенням мали виглядати у товариській грі проти Ізраїлю фаворитами.

Приблизно так і поставились господарі поля до українців на початку гри. Ізраїльтяни не пішли атакувати великими силами, хоча могли б і спробувати. Бо лінія захисту збірної України виглядала як ніколи молодо і експериментально. Серед наших захисників лише правий захисник Єзерський виглядав досвідченим майстром. Усі решта, включаючи воротаря Шуста, лише кілька років грають на найвищому рівні. Якщо ж додати до цього не найкращу на сьогодні готовність крайніх півзахисників Калиниченка та Гусєва, то проти більш агресивної команди наша збірна мала б у захисті великі проблеми. Наявність одразу двох центральних півзахисників в особі Тимощука і немолодого дебютанта Левченка, який грає у Нідерландах, передбачала для нашої команди гру на контратаках, які мали завершувати Шевченко та Воронін.

Слід сказати, що попервах така гра у нашої збірної виходила непогано. І якщо старанність Вороніна є вже давно для всіх звичною, то активна гра Шевченка по всьому полю приємно вразила. Можливо, досвідчений майстер шукає собі нову роль на футбольному полі. Приблизно так, як зробив у його віці Блохін, перетворившись із забивача м’ячів на організатора наступальних дій команди. Принаймні цього разу кілька точних передач Шевченка партнерам довели, що збірній він буде потрібен ще дуже довго. Нехай вже не як ударний форвард, а в іншій, не менш корисній для команди ролі.

Вже на початку гри наші могли двічі забити м’яча, але Воронін та Гусєв не використали зручні моменти аби відзначитися. Гості ж забили м’яч після помилки Шуста, який вибив м’яча просто на ногу досвідченому Бадіру, який без перешкод влучив у ворота. Тут і згадалася історія зустрічей між цими командами, в яких українці досі не могли перемогти. Причому досвід цей відомий не тільки футбольним історикам, які пам’ятають поєдинки першої половини дев’яностих років. Вже нинішня збірна під проводом Блохіна встигла програти Ізраїлю по пенальті після нічиєї у півфіналі позаторішнього Меморіалу Лобановського у Києві.

З іншої сторони, результат не був головним для тренерів збірної. Їм слід було перевірити максимальну кількість кандидатів до команди. Це і було зроблено шляхом п’яти замін у другій половині гри. Ті, хто з’явився на полі, відверто кажучи, приємно не вразили. Скоріше навпаки. Після Вороніна та Шевченка, які ставили перед захистом ізраїльтян непрості завдання, Мілевський та Бєлік виглядали безпомічно, або пасивно очікуючи передач, або невдало вступаючи у боротьбу. Дещо оживили гру Ротань та Свідерський, які замінили втомлених Гусєва та Романчука. Але для того, щоб подолати оборону далеко не елітного Ізраїлю, цього було не досить. Якби не відверте везіння у вигляді призначеного у ворота суперників одинадцятиметрового і вдалого відскоку м’яча до Калиниченка, який не зміг забити з «точки», і нічия була б для збірної України проблемою.

Не виключено, що на атмосферу гри вплинув лише на чверть заповнений стадіон у Тель-Авіві. Видно, місцева публіка вже наситилась спогляданням українського футболу під час Кубка Першого каналу, що завершився на іншому стадіоні Тель-Авіва за кілька днів до товариського матчу збірних. А власна збірна цікавить місцеву публіку лише в офіційних матчах.

До офіційних матчів, до речі, залишилось не так багато часу. Які висновки можна зробити після гри збірної України? Ті самі, що й завжди. Шлях до успіху нашої національної команди пролягає через дисципліновану і організовану гру всіх без виключення футболістів, до якої потрібно ще трохи удачі. Саме вона, удача, не раз допомагала команді Блохіна в скрутну хвилину. Сподіватимемось, що ліміт везіння нашої команди в Ізраїлі не вичерпався. І услід за нічиєю прийдуть перемоги.