«Новосілля» для Героя

Анатолій народився і виріс у селі Плебанівка Шаргородського району. Після школи працював різноробочим, а останні кілька років водієм на «швидкій». До Збройних сил України його мобілізували в липні минулого року. Спершу були навчання, полігон, а потім і пекельна зона АТО. Служив старшим стрільцем у 128-ї десантно-штурмовій бригаді. У квітні цього року в районі Маріїнки отримав осколкове поранення, внаслідок чого повністю втратив зір і кисть руки. Про те, що трапилося, Анатолій розповідає неохоче. Каже, що навіть через півроку його рани не загоїлися — суцільна темрява, фантомні болі і нічні кошмари. Але впадати у розпач він не збирається, бо мусить подбати про стареньку матір і собі допомогти.

«З госпіталю я повернувся у батьківську хату, одному жити складно, та й про маму треба було подумати. Через цукровий діабет вона має прогресуючу сліпоту. Разом у нас півока на все обійстя, — жартує Анатолій. — Жити без очей складно, особливо у приватній садибі, де велике подвір’я, а зручності на вулиці. На поміч поспішили волонтери та небайдужі земляки. Взялися облаштувати у батьківській хаті адаптовану кімнату з усіма зручностями, санвузлом, ванною — така собі однокімнатна квартира у великому приватному будинку».

Анатолій планував обладнати ванну кімнату в батьківській садибі ще до мобілізації. Тепер його мрію втілюють небайдужі волонтери. Керує процесом голова Шаргородського осередку Громадської спілки «Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО» Валентина Вельган.

«Я з Анатолієм з одного села. Він навчався в одному класі з моєю молодшою сестрою, а тому, коли війна покликала його на схід, ми часто навідували його у зоні АТО, передавали передачі від матерів, доставляли все необхідне — словом, були на постійному зв’язку. Сумна звістка про поранення Толика увірвалася на Шаргородщину в квітні цього року. Ще й півроку не минуло, як матір поховала старшого сина, а тут нещастя спіткало молодшого, — розповідає волонтерка. — Залишатися осторонь не можна було, треба було рятувати героя від травми і, в першу чергу, психологічної. Що зробили найперше? Організували громаду, зверталися до сусідів, демобілізованих хлопців, костелу, щоб навідували нашого героя, спілкувалися з ним, не залишали наодинці з бідою. Подіяло. Толік почав виходити на вулицю. І якось у розмові вихопилося, що він хоче сам про себе дбати, совісно йому бути у матері на руках. Так виникла ідея адаптованої кімнати з туалетом та ванною, де він зможе бути сам собі господарем. Реалізувати мрію вирішили толокою, підключили райдержадміністрацію, місцевих підприємців і волонтерів. Несподівано, але дуже приємно, що на поміч нам поспішили представники української діаспори з Балтімору».

На облаштування адаптованої вбиральні і кімнати для Анатолія Шейгеця необхідно щонайменше 50 тисяч гривень. З підтримкою місцевих підприємців, волонтерів та української діаспори грошей вистачить. А всі роботи мають завершитися до початку холодів. Анатолій каже, що сам слідкуватиме за ходом робіт, адже свого часу працював малярем-штукатуром. А як тільки ремонт завершиться, обіцяє запросити усіх своїх помічників на новосілля.