Нудьга під парусом: "про" і "контра"
Погляд жіночий - "за"
Кажуть, чим старшими стають чоловіки, тим дорожчі вибирають собі іграшки. Яхта - одна з дуже дорогих.
Яхта для прогулянок - це глибока, важка посудина з каютами, лавками і палубою, на якій можна засмагнути. Найчастіше тут сумно: плюх-плюх, угору-униз. Якщо притиснутися до вітрила, можна почути, як воно стугонить, побачити, як на ньому грає сонце. Це здаля парус білий на синьому, а зблизька він рваний і брудний, просто залатаний шматок шовку. Міцний, щільний шовк, який однак потребує частого підлагоджування. При слабкому вітрі яхта - це можливість умиротворення. Працює тільки команда, причому здається, що нічого і не робиться, у всякому разі - фізично. При сильному вітрі всі, хто не команда, просто спускаються в каюту чи трюм, і там задраюються. Катастрофа може трапитися щохвилини, тому жінкам і дітям доводиться споглядати, як хвилі хлюпають у скло, мріючи тільки про те, як би якнайшвидше дійти до берега і не потратити до цієї холодної води. Та все ж прогулянка, навіть у негоду, - тільки гра в справжню небезпеку.
А ризик у гонці?! Спортивні яхти мають своєрідну форму: дуже вузькі, тонкі, як промені, і надзвичайно легкі. На цьому міні-просторі можуть поміститися тільки два чоловіки: один "сидить на кермі", другий "висить на ванті". На великій швидкості їх постійно обливає водою, яка перехльостує через ніс і корму. Однак присутнє захоплююче відчуття польоту. Яхта має бути покірною, "дресированою" в руках майстра. Існує професійний вислів - "триматися за вітер": стихію, яку не втримати в руках, "тримають" за допомогою вітрила. Останнє стає продовженням долонь.
У яхтах реалізується якась прихована любов до пригод. Романтика мандрівок і та ж гра - інколи на тямущість. Бо ж спробуй угадай, що скоїть наступної секунди вітер! Спілкування з ним - ні з чим не порівняна насолода. Вона складається з інтелектуальної і фізичної, розважливої і чуттєвої.
При хорошому вітрі в гонці перемагає яхта, найкраще сконструйована і оснащена. Та ось у бухті, де яхти швартуються, взагалі немає ніякого вітру. Тому важко, але й престижно: відмовитися від двигуна і весел та не просто вийти з бухти, а й зуміти обійти мілини, вузькі місця, набиваючи гулі, вправляючись без лоцій...
Погляд чоловічий - "проти"
Від нудьги рятується кожен по-своєму. Скажімо, довелося зустріти одного разу екіпаж, котрий складався із чоловіка і дружини років так за 55. Оскільки накрапав дощик, чоловік сидів у "непромоканці", граючи на акордеоні, а дружина - за кермом. Ми, молоді і сильні, з усіх сил намагалися "впіймати вітер", а ті, витинаючи веселеньку мелодійку і потягуючи пивце, без видимої напруги нас обійшли.
Якщо вітер пропав взагалі чи наявні його жалюгідні остаточні потуги - швидкість визначається за допомогою плювка за борт і підрахунку часу його просування. Навіть коли вітер рівний і немає роботи для рук - треба працювати головою. Адже гонку виграють саме "головою". Плюс везіння. Більш забобонних людей, ніж яхтсмени, варто пошукати. Скажімо, найпростіше: щоб покликати вітер - треба пошкребти по щоглі. Прагматичним тут не місце - суцільна романтика. Когось приваблює можливість просто вийти з міста, на далеку "велику воду". Комусь потрібна несподіванка: коли після суцільної безтурботності раптом налітає шквал, і тебе несе на каміння, ламає щоглу. А хтось бажає потрапити десь під Києвом на безлюдний острів, відчути себе Робінзоном.
За наших умов, багатоденна гонка - голий ентузіазм, особливо якщо врахувати плату за шлюзи (до $200). Крейсерські вітрильники взагалі здатні дійти і до Африки, що наші, київські, і робили неодноразово. Та найтяжче в таких подорожах - знайти стоянку і заплатити за неї. Дуже дорого. У нас із цим - хто як домовиться, але не за пляшку, звісно. Для тренера - сума одна, зовсім інша справа - для старого члена клубу, а третя - для іноземця, котрому доведеться розщедритися, як за хороший готельний номер. Тому свято для киян-яхтсменів - це максимум гонка між мостами, що для професіонала і комічно, і трагічно: "Дивіться: пароплав! А ось човник!" Який адреналін! І яка нудьга...
