Олександр МАЛIНIН: «Жодних «людських факторів» для шоу-бізнесу не існує»

Малінін доповнить російські класичні романси («Гори, гори, моя звезда», «Утро туманное») класичними українськими («Ніч яка місячна», «Дивлюсь я на небо» та ін.).

У готелі «Прем’єр-Палац» відбулася зустріч артиста з журналістами. Вона пройшла і камерно, і невимушено водночас. Навіть, можна сказати, вишукано. Певно, це саме той епітет, який Малінін намагається заслужити в очах своєї публіки.

Для «затравки» бесіди артист сам охарактеризував новий етап у своїй творчості.

«БАГАТЬОХ РОЗЧАРУВАВ МІЙ «КОНСЕРВАТОРСЬКИЙ» ВИСТУП, ВОНИ НЕ ПОТІШИЛИСЯ ПРОВАЛОМ»

— Збулася моя давня мрія — попрацювати в суто класичних традиціях, тобто: симфонічний оркестр, диригент, чоловічий хор. Я співаю старовинні російські романси в академічній манері. Це — «безмікрофонний» спів. Звичайно, на сцені будуть мікрофони, але тільки для відеозйомки. Звісно, цим концертом я не ставлю крапку на своїх «Балах». Просто нова грань творчості.

Спочатку це викликало нерозуміння й навіть відкриту ворожнечу. Зіткнулися два табори: академічний і естрадний. «Класики» важко приймають до своїх лав людей не їхнього кола. А тут раптом з’явилася людина з естради й почала зазіхати на святая святих.

Але навіть негативна реклама працює артисту «в плюс». Оскільки існує великий інтерес до моєї творчості, на концерті були присутні високі гості: перша леді Росії Людмила Путіна, прем’єр-міністр Касьянов і багато інших міністрів.

Після успіху змінилася думка й «академіків». Вони думали, що я танцюватиму на сцені, співатиму в мікрофон і т. ін. А все було так, як і має бути на класичному концерті. Що багатьох здивувало й навіть порадувало. А багатьох розчарувало, оскільки вони не потішилися моїм провалом.

У Києві ми даємо концерт у рамках року Росії в Україні. До того ж я став людиною року в Україні. Тому мені здалося, що я маю право приїхати сюди з такою незвичайною програмою.

З другого боку, це й експеримент. Я не знаю, що буде далі, куди мене ще заведе мій зухвалий, амбіційний характер. Принаймні, я не збираюся зупинятися на досягнутому.

— Чи були на вашому академічному концерті молоді обличчя?

— Звичайно. Нині великий інтерес до романсу. Неправда, що це жанр для пенсіонерів. Певний духовний дефіцит молодь заповнює саме класикою.

— Чи відрізнятиметься ваш репертуар, який ви виконуєте тут, від того, що ви даєте в Москві? Зокрема, чи звyчатимуть романси українською мовою?

— Я хотів це зробити сюрпризом, але не вийшло. Так, будуть пісні українською мовою.

Концерт, до речі, буде вельми тривалим. Я вам як вокаліст скажу: співати два відділення по годині п’ятнадцять дійсно важко. Тим паче без мікрофона. Звичайна класична норма — два відділення по сорок п’ять хвилин.

— Якою була реакція музикантів оркестру Національного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка?

— Вони були здивовані! Приїхав якийсь «москаль», співатиме в нашому уславленому оперному театрі. Подивимося, на що він здатен! Але після того, як я взяв «ля» й «сі» — вони почали мене поважати. І навіть нагородили оплесками.

— Ви даватимете такі концерти тільки в Москві й Києві?

— Ще в жовтні в Кишиневі. На запрошення президента Молдови.

«ГОЛОВНЕ У ВИКОНАННІ — ДУША. ЯКЩО ЦЬОГО НЕМАЄ — ЦЕ ВЖЕ РЕМЕСЛО, А НЕ МИСТЕЦТВО»

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що вам подобається, як працює Пітер Гебріел. У його найкращих, динамічних хітах, таких, як «Молот» або «Пара», поєднуються й електроніка, й симфонічні аранжування. Після того як ви закінчите свій «академічний» період, не хочете зробити який-небудь «синтетичний» альбом, що об’єднає різні жанри? Все-таки третє тисячоліття надворі — хочеться чогось масштабного.

— Ви знаєте, й це є в планах. Ви чули останній альбом Пітера Гебріела?

— Звичайно. Але він там такий спокійно-втомлений.

— Так, він заспокоївся. Проте не йде далеко від того, чим займався завжди. А я — мандрівний пілігрим. То в один бік заносить, то в другий. Це нормально для митця. Якщо митець зупиняється на досягнутому — це загибель. Але все, за що я беруся, намагаюся довести до тріумфу.

— Коли ви станете своїм у академічному середовищі, ви їх радісно зрадите? Заради нових горизонтів.

— Я нікого й ніколи не зраджував. Просто хочу довести, що даремно «класики» вважають естраду легким жанром. Я хочу їм довести, що ми можемо робити те саме, що вони. Безумовно, я доводжу це й собі самому.

— Що головне об’єднує все, що ви робите: чи то академічне виконання, чи естрадне?

— Головне — душа. Якщо цього немає — це вже ремесло, а не мистецтво.

— Як ви ставитеся до недоброзичливців?

— Я на них не витрачаю сили. Собака бреше, вітер носить. Все, що на рівні розмов, пліток, — мене не цікавить. Я серйозно ставлюся до свого імені. Якщо в пресі зі мною відверто починають воювати — я відповідаю тим самим.

— Ви не боїтеся, що вас звинувачуватимуть у дилетантстві?

— У мене, між іншим, академічна освіта за фахом «концертно-камерний співак і викладач вокалу».

— У зв’язку з тим, що у вас ще диплом викладача вокалу, чи не збираєтеся ви більше приділяти часу навчальному процесу?

— Я хочу відкрити школу романсу.

— Школу романсу Олександра Малініна?

— Ні, будемо говорити скромніше: «Школа романсу».

«МОЯ АУДИТОРІЯ ЗНАЄ: Я НЕ ОБДУРЮ ЩОДО ЯКОСТІ»

— Уже зараз триває підготовка до телевізійних новорічних мюзиклів, таких як «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» або «Попелюшка». Чи запрошували вас у подібні мюзикли? Чи цікаво вам працювати в них?

— Я отримував пропозиції, але, на жаль, у мене в той період були гастролі. Але зараз чекаю пропозицій. Менi подобаються будь- які цікаві проекти.

— Із сучасних авторів хтось працює в жанрі романсу на рівні Тарівердієва?

— Багато хто намагається працювати в цьому жанрі. У мене з таких авторів, наприклад, Ольга Куланіна і Юлія Донська. Їхні романси я з успіхом виконую вже декілька років. З маститих — той же Тихон Хрєнников.

Але ми не повинні забувати, що шоу-бізнес обов’язково присутній у нашому житті.

«Академіки» говорять, мовляв, нам шоу-бізнес не потрібен. Однак насправді класична музика — також шоу-бізнес. Вони цього ще не розуміють, але на них уже заробляють гроші.

Інша річ — справа смаку. Існує, наприклад, артист Малінін, який серйозно підходить до вибору репертуару. Є досить високо поставлена планка, нижче якої я не опущуся.

А є артисти, які можуть на трьох акордах взяти пісеньку, їх влаштовує «ширвжиток». І, на жаль, такий підхід зараз поширений. Це «касово», це «форматно», як виражаються ЗМІ.

У мене інший підхід. Я можу дозволити собі вибирати. У мене вже сформована аудиторія, яка з розумінням сприймає мої артистичні пошуки. Вони знають: я їх не обману щодо головного — щодо якості.

«Я — НЕ ОСТАННЯ КРУПИНКА В КАЗАНІ ШОУ-БІЗНЕСУ, А ТАКИЙ ЖИРНИЙ ШМАТ М’ЯСА»

— Скандал, начебто, обов’язковий атрибут шоу- бізнесу? Але у вас бездоганна репутація.

— Я не люблю скандалів і намагаються не давати приводу для них. Хоча багато хто в шоу-бізнесі сам «закручує» скандал, щоб про нього заговорили. Про мене говорять і без скандалів.

— Ви себе вважаєте учасником шоу-бізнесу?

— Звичайно. Я не остання крупинка в цьому казані, а такий жирний шмат м’яса!

(Всі сміються).

— Академічне виконання й чуттєвість поєднуються? Адже часто на «академічному» кону вітається вихолощене виконання. Ви намагаєтеся вкладати «чоловіче начало» у свій вокал?

— Звісно ж, треба, щоб у залу «дух захоплювало» — в цьому й полягає майстерність артиста. Це мій козир! Треба обов’язково примусити публіку хвилюватися, переживати! Сидіти, затамувавши подих, і боятися кашлянути... Хоча на живих концертах вражає, коли люди кашляють у найбільш непідходящі моменти. Але найбридкіше — це мобільні телефони. Просто жах! Попереджають перед початком, скрізь оголошення. Все одно — наче спеціально чекають дзвінка. Це «напружує», але зробити нічого не можу.

«ПУБЛІКА ПОМИЛОК НЕ ПРОЩАЄ»

— Що для вас відпочинок?

— Відпочинок — гра з друзями в більярд.

— На гроші?

— Звичайно. У більярд не можна грати безкоштовно, тоді немає азарту... Ще я люблю читати. Останнім часом захопився історією держави російської. Прочитав усього Радзінського й Пікуля.

— Чи не хотілося б вам поставити оперу на історичному матеріалі, на зразок «Бориса Годунова»?

— Хотілося, але нема з ким. Якщо це ставити на естраді, то важко знайти дійсно вартих того людей.

— Немає вашого рівня?

— Дуже мало. З тих, кому таке до снаги, — всі зайняті. Кожен ставить свою оперу.

— Класичні арії не збираєтеся включати до репертуару?

— Потрошку.

— Від Миколи Баскова не доведеться дистанціюватися? Як ви взагалі ставитеся до подібного жанру: коли це й не естрада, й не опера, а...

— Хтозна-що. Ні, я не хочу змішувати: класика — це класика, естрада — це естрада. А те, чим займається названий вами артист... Він ще не визначився, він ще молодий.

— До старості розбереться?

— Напевно. Він талановита людина, розспівається. Йому всього лише 25 років.

— Це в вас викладач говорить?

— І викладач, і навчений досвідом колега. Єдине, коли смаку немає, його навчити неможливо.

— Чи були у вас пропозиції заспівати дуетом?

— Пропозицій було багато, поки ще не заспівав жодного. Не бачу сенсу.

— А з ким би ви хотіли заспівати зі світових зірок?

— З Пласідо Домінго.

— З Лучано Паваротті відмовилися б, він якраз відомий пристрастю до дуетів?

— Не відмовився б (сміється). Паваротті — видатний співак... Нещодавно про нього була інформація, що в якійсь серйозній виставі у зв’язку з поганим самопочуттям він пустив пару «півнів». У пресі його сталі жорстоко «розкочувати». Публіка не вибачає помилок. Жодних «людських факторів» для шоу-бізнесу не існує. Або ти на коні, або під конем.