Осінній шепіт ченця
Осінь обдаровує нас не лише врожаями, густими барвами природи, але, на жаль, несе загострення застарілих хвороб людини й самого суспільства. Для мене завжди залишається загадкою — чому саме цей проміжок року спонукає кожного до більш глибоких роздумів, бажання зазирнути у потаємну сутність буття, побачити великі й малі проблеми. Погодьтесь, є щось незбагненне й загадкове у цій оспіваній поетами золотавій порі.
Із такими думками дощового вересневого дня я заходжу до гастроному. Увагу привертає групка школяриків, які, наче у музеї, юрбляться біля сяючої дзеркальної вітрини. Найменшенький iз них щось голосно й виразно читає. Підхожу ближче, чую: «Пер-во-свя-титель-ское». «Круто, — збуджено коментують його товариші, — наверное, классное!» Хлопчина робить паузу, неквапно поправляє важкого ранця й, набравши повні груди повітря, продовжує: «Ше-пот мо-наха...» Стає цікаво й мені. Я пробігаю очима вздовж вітрини і нараховую ще п’ять сортів вина, споживати які, судячи з найменувань, личить винятково духовним особам.
Дійсно — круто. Одразу приходить розуміння, що лукавого виробника продукту священнослужителі й ті миряни, які пам’ятають часи «Золотої осені» та «Білого міцного», не цікавлять ніскілечки. Очевидно, що він дивиться ширше і більш прагматично і веде розрахунок виключно на інтерес молодого покупця.
Ще раз оглядаю ці розцяцьковані під середньовіччя «шедеври». Біля мене виростає привітна продавщиця з черговим запитанням: «Що будемо брати?»
«А беруть?» — питаю я у відповідь.
«Ще й як», — весело відповідає вона. З подальшої розмови довідуюсь, що основний покупець вин із назвами релігійної тематики — людина досить юного віку. Спеціального опитування працівники гастронома, звичайно, не проводять, але добре знають вподобання покупця, призначення кожної пляшки і не приховують «секрети».
Наприклад, помічено, що на дискотеку охоче беруть «Вино паломника» або «Обитель монаха», а ось шкільний твір на тему «Як я провела літо» дуже добре — «не хило» пишеться під «Шепіт монаха». Можна не сумніватися, що вчителька відзначить легкість пера автора, послідовність і граничну відвертість викладеного.
Під чарку-другу цього напою навіть тугодум зможе написати витончене послання своїй юній подрузі. Запевняють, що втрачену впевненість у собі, а з нею і всепрощення, легко знайти шляхом прийому «Первосвятительського». А ще говорять...
Напевно, хтось поспішить заперечити, що всі ці прикмети — лише плід фантазії, так би мовити, «приколи» покоління перехідного віку. Ну, випивають. А хіба не пили раніше? Сьогодні з’явився вибір, жива конкуренція. Тільки й усього. Країна в нас у ніжному віці, росте собі й, судячи із запевнень, розбудовується. А скільки дійсно серйозних проблем в галузі економіки, духовності потрібно вирішувати негайно.
Справді, не можна твердити, що тема алкоголю і молоді в нашій державі не піднімається взагалі. Однак піднімається вона політиками якось нещиро, «показушно», усе більше під вибори. Поява напоїв iз назвами «із життя духівництва» — свідчення нового наступу виновиробників на духовні основи суспільства. Як не дивися, а подібний товар формує у громадян украй хибне поняття про зв’язок алкоголю і святої церкви, і, в чому я упевнений, компрометує, насамперед, православне духівництво.
Церква завжди займала особливе місце в житті суспільства, вона вела й веде людей до спасіння, веде їх до цивілізації, вселяє надію. І, погодьтеся, на цьому тернистому шляху вона завжди виявляла батьківську турботу про духовне здоров’я народу, утримувала й утримує мирян від зайвого споживання спиртного, а без його реклами обійдеться й поготів.
Принагідно зазначу, що самі священнослужителі також бачать цю аж ніяк не мирську проблему. Зокрема, на запитання місцевих газетярів митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Макарій з цього приводу сказав прямо: «Называть спиртные напитки церковними названиями считаю большим кощунством». Він при цьому зауважив, що в Росії прийнятий закон, який подібне забороняє. Там вина, прикрашені релігійними мотивами, знімаються з реалізації, а на їхніх виробників накладається чималий штраф. Висока духовна особа також висловила сподівання, що й наші правителі врахують досвід росіян і підуть по цьому шляху.
Я поважаю митрополита, ціную його живий розум і делікатність, але дозволю собі висловити певний сумнів відносно сподівань щодо мудрості й патріотизму наших правителів, їхнього бажання враховувати будь-чий позитивний досвід. Більше того, допускаю думку, що всі ці вина емігрували до нас із сусідньої країни, де громадськість і, насамперед, релігійні організації не просто відстежують ситуацію, а створюють відповідні умови для боротьби з цим «беспределом». Як бачимо, вони зуміли дати належну оцінку тим, хто в корисливих цілях експлуатує інтерес людей до релігії.
До слова мовити, усе це відбувається в державі, яка, на противагу нам, попри труднощі, не лише декларує бажання будувати громадянське суспільство, але працює над вирішенням цієї ключової проблеми: там люди більшою мірою вірять у власні сили, вчаться поважати свої і чужі права і негайно відстоювати їх у цивілізований спосіб.
Прикро, але й тут ми відстаємо.
