«Особливий титул від особливого університету»

«Висунення Лариси Олексіївни на здобуття найвищого і найпочеснішого звання Стусівського університету не стало несподіванкою, — одразу зазначає голова Вченої ради ДонНУ Анатолій ЗАГНІТКО. — Вона була у просторі університету віддавна, а з 2014 року, коли Донецький національний університет перемістився на батьківщину Стуса і став елементом вінницької громади, Лариса Олексіївна була активним учасником і поборником усього того, що відбувалося для адекватного і належного функціонування нашого вишу на Вінниччині. Це той унікальний випадок, коли газета зробила дуже багато для університету, його присутності не лише на певній територій, а й загалом у національному просторі. Згадайте, саме з ініціативи Лариси Івшиної на сторінках газети був створений дискусійний майданчик для поборювання тієї високої ідеї присвоєння імені Василя Стуса Донецькому національному університету. Це була висока місія — зрозуміла, підтримана й аргументована газетою «День».

25 квітня 2018 року Вчена рада Донецького національного університету імені Василя Стуса обрала Доктором Honoris Causa Ларису Івшину. 42 голоси із 42 присутніх сказали «Так».

«ПОСЛІДОВНІСТЬ, ВІРНІСТЬ ДРУЗЯМ ТА ОДНОДУМЦЯМ»

Інавгураційна церемонія вручення атрибутів звання «Почесний доктор Донецького національного університету імені Василя Стуса» Ларисі Івшиній відбувалася під оплески проректорів, викладачів і студентів. Головного редактора «Дня» одягли в мантію, а ректор університету Роман ГРИНЮК нагородив дипломом та нагрудним значком. Він зауважив: те, що Лариса Олексіївна прийняла пропозицію стати Почесним доктором, це не просто велика честь для університету, а й певне очікування. Очікування нового імпульсу співпраці, яка додасть інтелектуальної наснаги і наповнить Стусівський університет новими смислами, бо ім’я зобов’язує.

Фоторепортаж

«Університет — це не просто центр освіти і науки, а й також центр культури. Тому наші Почесні доктори представляють різні сфери — це і науковці, і громадські діячі, і представники культури. Когорта поважних людей, до якої тепер долучилася і Лариса Олексіївна», — прокоментував ректор.

«ГОДИНА РАФІНОВАНОГО ІНТЕЛЕКТУ»

Урочиста інавгураційна промова Лариси Івшиної розкривала актуальну і гостру тему: «Спадкоємцями якої політичної традиції ми є? На прикладі 100-річчя Гетьманату Павла Скоропадського». Розповідаючи про історичне минуле, вона проводила паралелі, ділилася думками, які хвилюють нині, нагадала, у чому, на її думку, має полягати національна ідея, — «ідентичність та модернізація». А завершила свою промову словами: «Історія шиє костюм для майбутнього з «матеріалу» замовника. Давайте дбати про якість матеріалу!» — після яких зал вибухнув оплесками.

«Ми вручаємо атрибути почесних докторів раз на рік особливо дорогим для нас людям, і кожен з них звертається до Вченої ради з академічною промовою. Промова Лариси Олексіївни — це година міждисциплінарного рафінованого інтелекту! Глибокі меседжі, художні образи, історичні паралелі, знайомі незнайомі герої оживають у свідомості й примушують повертатися до роздумів. То була промова пасіонарія про тих пасіонаріїв, яким заборгувала Україна. То була данина моральним авторитетам і сміливий аналіз реальності. Співзвучність як потреба «звірити часи» і спраглість «чистої води» для саморозвитку наповнили мою внутрішню тишу, — ділиться враженнями проректор з науково-педагогічної роботи, стратегічного розвитку та інновацій Стусівського університету Тетяна НАГОРНЯК. — Лариса Івшина — це моральний авторитет української нації, навколо якої мають об’єднуватися інтелектуали. Причому для мене особисто існує принципова розбіжність між категоріями «інтелігенція» та «інтелектуали». Перші завжди працюють на владу, а другі — вже є владою, моральною, яка об’єднує автентичні цінності народу і напрацьовує оту модернізацію, про яку говорила Лариса Олексіївна. І вона представляє взірець саме інтелектуальної особистості, яка пам’ятає, звідки вийшов носій автентичних національних цінностей. І Людина, яка має відчуття завтрашнього кроку. Тому саме до таких людей має прислуховуватися так звана влада, тобто функціонери, які на формальному рівні представляють український народ».

«ПІСЛЯСМАК ПІСЛЯ ЇЇ СЛІВ У СЛУХАЧА ЗАВЖДИ НЕ ГІРКИЙ»

«Направити «вивих» часу...». Ця гамлетівська фраза, яку цитувала Лариса Івшина і якою розпочинається «Слово до читачів» нової книги «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського», — не тільки наш одвічний національний виклик, а й суттєвий виклик кожній людині, питання свободи вибору та відповідальності. Інавгураційна лекція Лариси Олексіївни Івшиної як Почесного доктора ДонНУ імені Василя Стуса не лише дала присутнім цілу низку прикладів великих українців, котрі вирішили для себе і для країни, свого народу це питання: Павла Скоропадського, Василя Стуса, Петра Григоренка, Федора Лизогуба, — а й перед кожним слухачем поставила це питання як особисте, важке і водночас необхідне для вирішення, — зазначає завідувач кафедри журналістики Стусівського університету Олена ТАРАНЕНКО.             — Слухаючи Ларису Олексіївну не вперше, я подумала, що її тексти, промови, бесіди з нею завжди мають такий ефект: вона говорить на «важкі» теми, розповідає про жорстокі й подекуди страшні уроки нашої історії — до того ж, ще й невивчені, її правда жорстка і сувора, але післясмак після її слів у слухача завжди не гіркий, вона вміє парадоксальним чином пробудити надію, бажання діяти і віру в перспективу. Думаю, їй повною мірою притаманна та риса справжнього аристократизму духу, про яку писав ще один її улюблений автор В’ячеслав Липинський, визначаючи патріотизм як «віру і спокій душі». Тож, як завжди, щиро вдячні за надзвичайне інтелектуальне задоволення, і як завжди, години спілкування промайнули так швидко, що їх не вистачило, хочеться ще договорити, дослухати і знову чекати на нові зустрічі!»

І — враження студентів:

«Я ВІДЧУЛА НАДІЮ»

Ксенія ГРИГАЛАШВІЛІ, студентка першого курсу:

— У Донецький національний університет я приїхала навчатися за тисячу кілометрів, з окупованої Макіївки. Коли дізналася про лекцію головного редактора газети «День», вирішила прийти і послухати, бо багато чула про газету «День», і саме у Вінниці. Навіть наша вахтерка в гуртожитку її постійно читає, можна взяти, подивитися і почитати... Лариса Івшина «затягувала» своєю промовою в історію. Ми в школі не вивчали так детально період Гетьманату Скоропадського. Останній рік я займалася з репетитором, який багато розповідав про період столітньої давності, але під час лекції я кілька разів ловила себе на думці: «Вау! І таке було». Лариса Івшина відкрила для мене багато нового і маловідомого. Взагалі я вражена від розмови з нею. Та особливо вдячна, що мала нагоду поспілкуватися кілька хвилин особисто, бо отримала гарну пораду: щоб журналістика не набридла, її варто змішувати з іншими видами діяльності. Я отримала надію. Не раз помічала, як наші студенти старших курсів втрачають інтерес до професії, інакше кажучи, вигорають і починають шукати себе в інших сферах. Я ж хочу займатися журналісткою, щоб ця професія приносила задоволення, щоб можна було писати правду і про Україну, і про український Донбас.

«ІСТОРІЯ МОЖЕ БУТИ НЕ ТІЛЬКИ ПОВЧАЛЬНОЮ, А Й ДУЖЕ КРАСИВОЮ»

Вероніка БОНДАР, студентка першого курсу:

— Це було неймовірно. Як можна вкласти скільки інформації, образів, порівнянь в одну годину? Вперше я побувала на такому заході, емоції переповнюють. По-перше, сама причина доволі важлива — як для Університету, так і для Лариси Івшиної. Відверто кажучи, я не очікувала, що це буде настільки цікаво й пізнавально. По-друге, сама головний редактор газети «День» вражає. Незважаючи на всю серйозність заходу, вона поводилася так природньо та весело. Але разом з тим її виступ був пізнавальний та цікавий. Вона говорила про дуже важливі речі для України. Безумовно, тема Гетьманату Скоропадського дуже багато важить для неї. І вона змогла передати цю інформацію й донести до студентів та викладачів вишу те, про що ми мали би знати. Слухаючи її, розумієш, що все могло б скластися інакше для українців. Адже ми могли би постати з колін, як зробила це Фінляндія свого часу. Але найбільше вразило те, що Лариса Івшина відбула «чотири президентські каденції» на посаді головного редактора газети «День» і змогла побудувати свою «маленьку державу». Ця жінка справді дивує і притягує до себе, на неї хочеться рівнятися. Не можу не згадати про книгу «AVE» та її дизайн. Це — неперевершено. Настільки вдало оформленої книги про історію України я ще не бачила. Поєднання мармуру та кольору «Тіффані» примусило битися сердечко швидше не лише мене, а й усіх жінок, присутніх у залі. Після такої зустрічі починаєш розуміти, що історія може бути не тільки повчальною, а й дуже красивою.

*  *  *

Тепер Лариса Івшина не тільки член наглядових рад чотирьох вишів: Національного університету «Острозька академія», Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Львівського національного університету імені Івана Франка і Національного університету «Львівська політехніка», а й Почесний доктор Лесиного вишу (цей титул вона одержала позаторік), а відтепер і Стусівського університету. Як зауважила сама Лариса Олексіївна після інавгурації, для неї це особливий титул від особливого університету.

Того ж дня на своїй сторінці у Facebook вона написала: «Хвилююча атмосфера, тепла і розумна аудиторія. Донецький університет має особливу історію, в якій майже кожен здійснив особливий вчинок, подвиг, захищав українські цінності в час смертельного ризику, — потребує особливого ставлення суспільства, поваги й підтримки. І самі вони, як інші люди Криму і Донбасу, котрі пережили своєрідний «катарсис», можуть стати локомотивом змін у країні. Вони як ніхто мають моральне право ставити принципові запитання політикам. І впливати на атмосферу в країні. І тому — я з ними! Дякую!»