Останні дні трастової "помпеї"

ФАРТ

Один мій знайомий, дрібнооптовий гендляр, потрапив у неприємну історію і відчув непереборне бажання виїхати за кордон. Помешкання він продав, а офіс залишив на моє піклування, дозволивши мені в ньому жити і заодно наглядати, щоб не розтягли оргтехніку.

У той час трастові компанії, розпухлі від грошей, почали з неймовірною швидкістю збільшувати кількість своїх філій у місті. Робилося це з метою "поліпшення обслуговування" громадян. Ми, маючи офіс у 50 квадратних метрів у центрі міста, декілька столів, стільців, поламаний комп'ютер і пейзаж невідомого митця на стіні, вирішили взяти участь в трастовому бізнесі, запропонувавши одній з компаній свої послуги та офіс в оренду. Відвідавши декілька організацій, що займаються збором грошей у населення, ми, нарешті, підписали договір з однією, не найменшою в Одесі, та й у всій Україні, фірмою. Умови були прості: ми, виступаючи агентами, починаємо збір грошей у своєму офісі. Фірма забезпечує рекламу і гарантує нам оплату у вигляді 1% від суми залучених коштів.

Перші три дні роботи зірок з неба не принесли. Чиста каса становила три з половиною мільйони карбованців. Зате четвертий день прямо з ранку приніс 500 мільйонів ($10000): людина продала квартиру і довірила нам гроші в надії через три місяці купити собі квартиру побільше. Наш заробіток становив $100. Таких грошей ми вже давно не тримали в руках і вирішили відзначити цю подію.

БЛИЖЧЕ ДО "ВЕРХІВ"

Після бурхливої наради було вирішено відвідати з візитом казино. В ігровому залі перебував добряче напідпитку начальник одного з відділів нашої фірми, колишній полковник, у супроводі двох розмальованих дівчат. Він вже програв кругленьку суму. Ми сіли за стіл з рулеткою і протягом півгодини, навперемінно роблячи ставки то на червоне, то на чорне, виграли близько сотні доларів. І, вирішивши не спокушати долю, перемістилися до ресторану.

Відзначати першу "получку" довелося "строєм" - до нас підсів полковник, що програв. Після першої ж чарки він натякнув, що завтра треба чекати на великі зміни у роботі одеської філії фірми, потім почав лаяти директора філії. Мовляв, той вже втретє за чотири місяці з'їздив зі своєю коханкою до Англії. Поїздки йому оплачувала фірма, а оформлялися вояжі як відрядження з метою вивчення англійської мови...

Наступного дня ніяких змін у роботі фірми, крім відставки самого полковника, не сталося. Ми продовжували збирати гроші з довірливого населення. Нас відвідували в більшості своїй немолоді й малозабезпечені пенсіонери. Але знаходилися й хитруни, що приносили до нас громадські гроші, зібрані яким-небудь колективом на яку-небудь мету. У цих громадян було одне бажання - заробити нишком від усіх. Одна бабуся дістала з кишені таку пачку "зелені", що в нас очі округлилися. Кожного дня наш офіс збирав від півтори до трьох тисяч доларів. У центральному офісі щоденний збір був у двадцять разів більшим.

ПЕРШІ СУМНІВИ

Незабаром стався показовий для нас випадок. До нас із перевіркою приїхав фінансовий директор фірми. Це був показний чоловік років сорока, маститий юрист. Окрім роботи у фірмі, в нього був свій, значний бізнес. Він поспостерігав, як ми працюємо з клієнтами, і оголосив нам догану. На його думку, клієнтам треба було "вішати локшину на вуха" на зразок золотих запасів, що належать фірмі, і є забезпеченням внесків. Або ж брехати про величезні та прибуткові торговельні операції, що фінансуються фірмою. Він вважав, що тільки вводячи в оману людей, можна досягти того, щоб вони приносили гроші. Після цього випадку ми вперше замислилися над тим, що беремо участь у нечистій грі.

КРАХ

Восени 1994 року майже кожного дня якась із трастових фірм оголошувала про припинення виплати відсотків. Нашу компанію морозило. Щоденні виплати відсотків вже давно вдвічі перевищували щоденний збір. Керівництво якимсь чином викручувалося, поки не почали одна за одною лопатися філії фірми в інших містах. Директор одеської філії, повернувшись із чергового відрядження до Лондона, підписав наказ про припинення виплат за зобов'язаннями і про зниження відсоткових ставок. Двері відділень, досі розкриті для вкладників, з тріском зачинилися. Перед центральним офісом щодня збиралися обурені натовпи і вимагали свої гроші назад.

На обрії з'явився, усунутий незадовго до цього полковник. Заручившись підтримкою столичного керівництва компанії та місцевих "компетентних органів", він здійснив "палацовий переворот". Директора філії затримали, а наближених до нього працівників - вигнали з робочих місць. Ми з товаришем випадково виявилися на бенкеті, присвяченому цій події, зазирнувши до головного офісу в надії на те, що нам виплатять зарплатню. Розчервонілий полковник зі склянкою в руці ввів нас у курс подій і запросив на бенкет. Сервіровка була більш, ніж скромна: ковбаса, смажена картопля, море горілки. Працівники компанії, добряче випивши, клялися у любові новому директорові, яким тепер був полковник, і виражали впевненість в тому, що з новим керівником фірма здобуде нове дихання. Герой дня був в ударі. Він щедро роздавав обіцянки: завіряв, що за короткий час виплатить всі борги за внесками, а також зарплатню працівникам. У бідах же, що спіткали фірму, він звинувачував виключно колишнє керівництво.

ГРАБУЙ НАГРАБОВАНЕ!

Вранці ми застали полковника дуже розстроєним. Колишнього директора випустили з камери попереднього ув'язнення, і це загрожувало новому директорові ускладненнями. Новоспечене керівництво компанії похмуро прибирало залишки бенкету і робило припущення про подальшу долю полковника. Після двогодинного очікування в приймальні нас все ж таки прийняв новий керівник. Він пообіцяв найближчим же часом виплатити $80, які заборгувала нам фірма, а також запропонував нову роботу - охороняти ночами резиденцію колишнього директора. Це був триповерховий особняк площею в 1000 метрів, що належав компанії. На першому поверсі розміщувався склад і гараж. У гаражі знаходилися три автомобілі - "БМВ", "Форд" та "ВАЗ" п'ятої моделі. Склад був забитий всілякою новою побутовою та оргтехнікою: телевізорами, відеомагнітофонами, комп'ютерами. На другому поверсі був величезний кабінет директора, кабінет фінансового директора і приймальна. На третьому поверсі містилися спальні, обставлені шикарними спальними гарнітурами. Все це нам пропонувалося охороняти за смішну плату - $10 за ніч. Ми погодилися...

Увечері, підходячи до резиденції, ми звернули увагу на КамАЗ із критим верхом, що стоїть навпроти неї. В кабіні сиділи двоє. Полковник зустрів нас, заряджаючи пістолет "Макарова", який потім поклав у кишеню: він був радий нашому приходові. Коротко проінструктував, навчив користуватися системою відеокамер зовнішнього стеження, а також видав два газових дев'ятиміліметрових "Вальтери" і залишив номер телефону чергового у РВВС. Близько першої години ночі я підійшов до вікна: КамАЗ із двома людьми у кабіні стояв на тому ж місці. Це мене насторожило. О другій годині ночі до воріт під'їхала іномарка. З неї вийшла людина і почала перелазити через огорожу. Я прочинив вікно і вистрілив із "Вальтера". Людина впала, швидко схопилася і сіла назад у машину. З машини три рази поспіль вистрілили в будинок. Стріляли бойовими: ми чули дзвін розбитого скла і виск кулі, що зрикошетила. Душа пішла у п'яти, дихання зупинилося. Іномарка поїхала, за десять хвилин поїхав і КамАЗ. До ранку я безуспішно намагався зателефонувати до РВВС.

Вранці усміхнений полковник уважно вислухав нашу розповідь, похвалив і в черговий раз пообіцяв виплатити належні нам гроші. Він їх так і не виплатив. Як не виплатив гроші вкладникам. Все, що змогло зробити нове керівництво, - розтягти на різних "законних" підставах майно, що залишилося від колишнього керівництва.

Так безславно закінчилася моя "трастова" епопея. Мій висновок сумний: вітчизняний бізнес - брудна справа. Мільйони моїх співвітчизників, нарешті, усвідомили: тепер вони живуть при капіталізмі.

Одеса