Освітні послуги: майбутнє — за товаром
Минулого тижня Міністерство економіки України внесло свої пропозиції до проекту Національної доктрини розвитку освіти України у ХХI столітті. Одним з пріоритетів державної політики нашої держави в розвитку освіти визначено створення ринку освітніх послуг. За радянських часів за відсутністю ринкових відносин економічна діяльність освітніх закладів була відсутня, йшлося лише про фінансування галузі. Начальник управління з питань людського розвитку Міністерства економіки України Юрій Вітренко зазначив «Дню»: «Економічна діяльність закладів освіти є значно ширшим поняттям, ніж фінансове забезпечення галузі. Сьогодні в державі вже існує певний ринок освітніх послуг, механізми функціонування цього ринку потрібно ще вивчати і вдосконалювати.» Заклади освіти сьогодні виступають «виробниками» та «продавцями» освітніх послуг, а вихованці, учні, батьки, студенти — споживачами. Перші формують пропозицію на освітні послуги, а другі — попит. Роль регулятора на ринку освітніх послуг виконує ціна, яка орієнтує всіх учасників ринку освітніх послуг на пошук оптимальних, в тому числі і з економічного погляду, параметрів діяльності закладів освіти. Виходячи з цих міркувань, структуру базових принципів фінансування освіти доцільно змінити — основним методом має стати фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента), а не кошторисного, бюджетного, фінансування. За таких підходів навіть державне фінансування освітніх послуг починає діяти за законами ринку, бо освітній заклад, який буде більш привабливим для навчання і в якому у зв’язку з цим буде більша кількість учнів або студентів, від держави отримає більше коштів. Сьогодні ми говоримо про економічну діяльність освітніх закладів ще й тому, що поширюється ринок платних освітніх послуг (вивчення додаткових предметів в дитячих садочках та школах, платна форма навчання у вищих навчальних закладах), а також з’являються такі форми поповнення бюджету навчальних закладів, як часткова здача в оренду приміщень шкіл, використовування транспорту закладів у вихідні дні для отримання прибутку та інше.
У зауваженнях міністерства пропонується до методів фінансування освіти включити також і метод виділення грантів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах, бо Конституція гарантує своїм громадянам безкоштовну освіту в дошкільних, загальноосвітніх та вищих учбових закладах, але в останніх — лише на конкурсній основі. Крім того, Мінекономіки не погоджується з тим, що професійно-технічна освіта має переорієнтовуватись на виконання замовлень конкретних суб’єктів господарювання і фінансуватися лише за рахунок їх коштів, бо ця система освіти потребує обов’язкової підтримки держави. Для покращання бюджетного фінансування цієї ланки освіти у Доктрині пропонується зазначити, що відповідальність за фінансування здобуття повної загальної середньої освіти учнями професійно-технічних закладів слід покласти і на місцеві бюджети.
На думку Міністерства економіки, обсяг фінансування освіти не варто прив’язувати до відсотків валового внутрішнього продукту. Пропонується розбити на три етапи період, на який розробляється Доктрина, з визначенням тривалості кожного, та наближати поступово показники обсягів державного фінансування освіти до середніх показників країн Європейської Співдружності, спочатку до 50%, потім — до 75%, і нарешті — до 100%.
Юрій Вітренко зауважив «Дню», що знання, які отримують випускники українських навчальних закладів, на жаль, ще не стали конкурентоспроможним «товаром» на європейському ринку праці, і що метою української системи освіти має стати наближення рівня освітнього потенціалу населення України як за кiлькісними, так і якісними показниками промислово розвинутих країн світу.
