«Пам’ять є. Потрібна матеріалізація»

Минулого тижня в історичному Гадячі на Полтавщині відбулася знакова подія: голова Гадяцької міської ради Володимир Нестеренко та місцевий уродженець Дмитро Цимиренко (далекий родич сестри Панаса Мирного) підписали договір про безоплатну передачу Гадяцькій міській об’єднаній територіальній громаді садиби у провулку Гончарному, яка належала сестрі Панаса Мирного і становить історичну та архітектурну цінність.

«Підписання цього договору стало гідним дарунком, який збігся зі 170-ю річницею від дня народження наших славетних земляків — Олени Пчілки та Панаса Мирного, 150-річчя Лесі Українки і 180-річчя Михайла Драгоманова. Договір укладено на умовах розміщення в зазначеному будинку музею — в разі віднесення його до пам’яток культури України, без права відчуження відповідної пам’ятки культури, — йдеться у повідомленні на сайті міськради hadiach-rada.gov.ua.            — Відповідно до Програми відродження історико-культурної спадщини, міська рада зобов’язується забезпечити фінансування необхідних ремонтних робіт та історичної реконструкції садиби. У перспективі заплановано відтворити цю територію максимально наближеною до тих часів, коли вона належала родині Панаса Мирного, пов’язавши історією з родиною Драгоманових-Косачів, котрі мешкали по сусідству».

У цій добрій новині є кілька знакових штрихів, про які «День» розмовляв з начальницею відділу культури і туризму Гадяцької міської ради Катериною КУВШИНОВОЮ.

Нагадаємо, Гадяч — не тільки колишня резиденція гетьманів, а й родове гніздо Драгоманових, адже тут народилися видатний учений, громадський діяч Михайло Драгоманов, його сестра Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка). Тут була розташована садиба Драгоманових, Олена Пчілка облаштувала будинок для відпочинку своєї геніальної доньки Лесі Українки, в якому вона охоче проводила свій вільний час. А крім того, в Гадячі жив і працював Панас Мирний (Панас Рудченко). Спочатку він навчався в повітовому училищі, а потім був канцеляристом у повітовому суді. Тут працював і його брат, відомий за псевдонімом Іван Білик. Але сьогодні ці видатні особистості присутні в місті переважно через топоніми та пам’ятні дошки.

ЖИВА ПАМ’ЯТЬ І ЖИВА ГРОМАДА

«У нас є гарний історико-краєзнавчий музей, але він уже не в змозі розмістити всі експонати, які передані йому громадою. Серед них багато пов’язаних з періодом просвітництва в Гадячі наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть видатних історичних постатей цього часу, які проживали в місті: історією родини Драгоманових-Косачів, родини Панаса Мирного», — розповідає «Дню» Катерина Кувшинова.

На жаль, архітектурних пам’яток, які можна було б використати для створення філій музею, майже не збереглося.

Від місця і будинку, де було родинне гніздо Драгоманових, залишилася в пам’яті нащадків тільки назва — Драгоманова гора. На тій горі стояв невеличкий будиночок, де ще за свого життя Олена Пчілка збирала пам’ять про брата — листи, речі, власними силами створила там своєрідний музей, присвячений духовному надбанню і пам’яті брата Михайла Драгоманова... Але — поки Олена Пчілка була у від’їзді, все це було сплюндровано і зрівняно з землею... Листи літали по всій окрузі, а сусідські діти піднімали з пилу старі світлини...

Розібрали на дошки і дачу, яку з любов’ю будувала для своєї доньки Лесі Українки Олена Пчілка, куди з’їжджалися з усієї України письменники, художники, композитори, де містився своєрідний культурний осередок, «гай-рай», як вони його з любов’ю прозивали. Навіть дерева повирубували — оті дуби, гордість господарки, які оспівувала і любила Олена Пчілка. За більшовицької влади це було спеціально зроблено, щоби все українське стерти із пам’яті.

«У Гадячі є багато цікавих історичних місць, підійти є куди, але там лише могильні плити: «тут жив..», «тут був...», «тут було...» — продовжує пані Катерина. — Улюбленим місцем відпочинку на березі Псла гадячан та гостей міста залишилося урочище Зелений гай, де була колись дача. Саме тут щорічно відбувається обласне літературно-мистецьке свято «Дивоцвіт Лесиного гаю». Гадячани ласкаво називають це місце Лесин гай. Тобто пам’ять є — хотілося чогось матеріального, щоб подивитись, як жили люди сто чи сто п’ятдесят років тому, як вдягалися, із якого посуду їли, які книги читали...»

«Ідея створити музей-садибу «Гадяцькі просвітники ХІХ століття» існує давно,           — розповідає далі начальниця відділу культури і туризму: — Адже це можливість розкрити невідомі сторінки історії, наблизити їх для глибшого розуміння та вивчення нащадками... І привід є, і певний часовий та віковий збіг, що об’єднує ці визначні постаті: Панас Мирний був майже такий за віком, як Олена Пчілка. Вони, можливо, гуляли навіть на одному вигоні Замкової гори, ходили на гостини з батьками, слухали кобзарів, навчалися, мріяли разом. А коли подорослішали, збиралися разом, організовували домашні вистави, грали на музичних інструментах і знову мріяли про те, як зробити українське життя кращим... Завдяки коштам, зібраним від любительських вистав (за участю Михайла Драгоманова), було відкрито 1861 року першу в місті громадську бібліотеку, в якій досі зберігаються книги, передані родиною Драгоманових-Косачів. 2021 року їй виповниться 160 років               — це одна із найдавніших бібліотек України. Тож залишилося знайти достойне місце...»

Як розповідає Катерина Кувшинова, в Гадячі ще збереглися деякі будинки тієї доби, але або перебудовані, або занедбані. На один із таких і звернула увагу місцева влада й жителі громади. У мальовничому місці, неподалік від того, де містився будинок Драгоманова, зараз стоїть стара занедбана будівля, де збираються безхатьки, утворився смітник... Про колишню вишуканість будинку нагадує дерев’яний стилізований балкон, подібний до того, який був у садибі Олени Пчілки. Балкон як архітектурний витвір привертає увагу випадкових перехожих. А ще видно чудовий краєвид — річку і луки, як на долоні...

Під час пошуку господаря будівлі трапилася приємна несподіванка: власник будівлі Дмитро Цимиренко, котрий зараз з родиною мешкає у Дніпрі й тому рідко буває в Гадячі, виявився знайомим не лише пані Катерини, а й самого міського голови.

Від жителів громади до міського голови надійшов запит щодо благоустрою цієї території та самого обійстя. Володимир Нестеренко звернувся з пропозицією до власника будинку Дмитра Цимиренка. Господар схвально відгукнувся і попросив місцеву владу допомогти в передачі садиби. «Працівники нашого комунального закладу навели лад, покосили, прибрали смітники, — розповідає начальниця відділу культури і туризму,  — але ж це ще було приватне майно, хоча потребувало систематичного прибирання. Завдяки перемовинам міського голови з господарем садиби дійшли згоди, що пан Дмитро, не маючи можливості утримувати садибу, пропонує безкоштовно передати її громаді, за умови розміщення там музею-садиби і без права продажу. Ми, звісно, зраділи, погодилися, розчистили територію, однак паперовий процес передачі затягнувся і лише цими днями добіг кінця». Ось таким непростим виявився «шлях» цієї доброї новини.

ШЛЯХЕТНІСТЬ І ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

«Багато хто нам написав у соцмережах, що це унікальна подія, тому що не так багато людей можуть піти на такий крок, адже садиба розташована в гарному місці — тихий, старожитній район міста, неподалік річка, чудові краєвиди, тож власник міг усе знести вщент і продати землю. Але Дмитро вирішив інакше. На щастя, у нас ще є патріоти міста і є розумний, далекоглядний міський голова, котрий переймається тим, як відродити, зберегти для майбутніх поколінь безцінну історико-культурну спадщину», — говорить пані Катерина.

Приємно також, що саме... децентралізація уможливила початок усього цього процесу відновлення.

«Саме завдяки тому, що громада стала самостійною, ми отримали можливість самі розпоряджатися коштами, це й дало змогу зробити перші кроки в цьому напрямку. У нас є ще багато цікавих ідей та планів, які чекають на свій час. Ось хоча б оцей подарований будинок — він у вкрай занедбаному стані, зруйноване пічне опалення, підлога, провалюється дах... Туди треба вкласти багато коштів, аби перетворити його на нашу мрію — цікавий туристичний об’єкт із сучасною зручною інфраструктурою для жителів та гостей міста. Але попри всі складнощі, довгоочікувана історична подія в культурному житті Гадяча таки відбулася! Міська рада бере на баланс цей об’єкт, і відтепер він перебуватиме під нашою опікою», — каже Катерина Кувшинова.

Бажаємо успіху і наснаги всім, хто долучився до цієї доброї справи!