«Патріот і партизан»

Коли молода людина добровільно йде на війну захищати Вітчизну, більшість українців вважають, що головна причина тому — патрiотизм. Узагалі, здебільшого так і є. Однак правда й те, що велика кількість молодих добровольців свідомо ризикує своїм життям у зоні АТО, перебуваючи у найнебезпечніших її місцях, тільки тому, що в мирному житті у добровольця немає житла, немає за що утримувати та й завести сім’ю.

Одним із таких воїнів ЗСУ є 22-річний уродженець Харківської області на псевдо «Сонечко». Він називає себе патріотом і партизаном. Батька у нього немає, а мати залишила його самого. Після завершення курсів тракториста роботу для себе цей молодий хлопець так і не знайшов. Не маючи змоги виживати серед людей, пішов жити у ліс. Там він і спав у вагоні або наметі, в залежності від погодних умов. Гроші на хліб і основні продукти харчування заробляв, продаючи зловлену ним рибу. Найчастіше це було 50 грн на день. А потім почалася війна...

«Сонечко» відразу ж зареєструвався добровольцем до лав Збройних сил України. Стосунки між бійцями з самого початку не складалися, і вiн пожалкував, що не пішов до добровольчого батальйону.

Тепер він перебуває на передній лінії недалеко вiд міста Волноваха. Каже, що допомогу і підтримку в цей важкий час отримує тільки від невідомих людей. З першого дня в зоні ATO живе так, ніби кожен день є останнім, але підкреслює, що його обов’язок — захищати Батьківщину. За рік перебування в зоні ATO бачив багато поранених i загиблих, але чи він когось убив — не знає. Для нього смерть — не страшна. На випадок загрози полону береже собі гранату...

Період з 2 по 12 липня 2015 року став для нього та його товаришів особливо важкими. Бойовики великими силами атакували Мар’їнку. Частина їхньої бригади на той момент була саме там і чекала наказу йти у наступ, але цього не сталося... Через кілька днів хлопця було поранено. Контузія, розрив вуха, травми обличчя. «Сонечко» лежав у лікарні й розповідав, що волонтери, які постійно приходили туди, багато допомагали. «Чи ти плачеш, коли тобі важко?» — запитували. «Чесно, так!» — зізнався він та повідав про нестачу харчів, ліків...

P.S. Війна колись таки закінчиться. Чи думає хтось нині про те, що станеться з цією молодою людиною, коли вона повернеться із зони ATO? Що зробило суспільство, щоб він мав достойне життя, а не повертався у ліс спати в наметі?