Пацієнту — два місяці

Як не дивно, кількість сердечників у тій чи іншій країні визначається своїми нормативами. Незалежно від «яскравості» таких чинників, як екологія і стресовість, щорічно на 50 млн. населення має робитися 50 тисяч операцій на серці. В Україні ж, як свідчить статистика, цей показник ненабагато перевищує 6,5 тисячi. Оптимізм у цьому разi навряд чи доречний, оскільки коефіцієнт смертності від серцево-судинних захворювань у нас один із найвищих, а з 5 — 6 тисяч щорічно народжених із пороком серця оперується, а якщо точніше — виживає — всього тисяча. Причин для того, за твердженнями лікарів, як мінімум три. По-перше, горезвісне фінансове неблагополуччя. За збігом обставин, «з діркою в серці» в основному народжуються діти, батьки яких не можуть знайти кошти навіть на дорогу до столиці. Не говорячи вже про те, щоб сплатити вартість, скажімо, оксигенатора у 2 тисячі гривень. Друга і третя причини ще важче вирішувані. Кардіологи, які консультують пацієнтів у регіонах, як і раніше, досить обережно ставляться до серцевої хірургії, пам’ятаючи про те, що років двадцять тому летальність після операцій становила понад 20%. Тепер же вона менше за 1 — 2%, але кардіохірургам в Україні довіряють набагато менше, ніж на Заході. Притому, що в Європі до думки українських кардіохірургів прислухаються, і, не секрет, тамтешні хірурги оцінюють професіоналізм вітчизняних лікарів досить високо.

Днями вищесказане отримало чергове підтвердження. В Інституті хірургії і трансплантології завідувачем відділу кардіохірургії Борисом Тодуровим було зроблено справді унікальну операцію.

Два місяці тому в Івано- Франківській області народилася недоношена дитина вагою всього один кілограм 200 грамів. Те, що за цей час вона набрала лише 800 грамів ваги, з погляду медицини закономірно, адже сучасна апаратура, яка не допускає огріхів у діагностиці, показала у немовляти складну форму пороку серця. Зазвичай навіть цілком угодованим дітям операції вважають за краще робити після подолання тримісячного рубежу — коли вже налагоджується терморегуляція, травлення та інші функції. Однак у цьому випадку зволікати з хірургічним втручанням означало б спокійно чекати смерті дитини, коли легені наповняться кров’ю, і виникне застійна пневмонія. З іншого боку, робити операцію такому незрілому пацієнту — більше ніж вищий пілотаж. У його вену практично неможливо ввести наркоз, забір навіть 5 мл крові може призвести до безповоротних наслідків, так як і введення такої ж дози чужорідної речовини. Крім того, операція можлива лише за умови, що до пацієнта буде підключено спеціальний апарат, який утримує температуру тіла на рівні 36,6 градуса.

Проте у Бориса Тодурова це вийшло вже вдруге. Вперше подібну операцію український кардіохірург зробив в Єгипті, де команда провела серію вдалих операцій дітям. Що ж до першого українця, який успішно пережив таке складне хірургічне втручання, то йому батьки ще навіть не встигли підібрати ім’я.

Утім, поставити на потік такі операції, потреба в яких, на жаль, чимала — навряд чи вдасться. Незважаючи на те, що її собівартість усього 700 гривень, обладнання, за допомогою якого можна було б рятувати новонароджених сердечників, коштує щонайменше 150 тисяч. У даному випадку, як кажуть, пощастило: одна з фірм вирішила на деякий час позичити Інститутовi кардіохіругії і трансплантології нове обладнання. Що ж до умов перебування тут пацієнтів, а також списка ексклюзивних операцій, які роблять у цих стінах, то постаралися німецькі та американські спонсори. Наприклад, усе реанімаційне відділення — починаючи від стільців і закінчуючи терморегуляторами — вдалося укомплектувати за допомогою «гуманітарки». А зроблені в iнституті спільно з онкологами шість операцій з видалення тромбозу нижньої порожнистої вени при пухлинах нирки (до речі, в Росії за подібні операції було присуджено Держпремію) не були б можливими, якби знову-таки не знайшлися бажаючі допомогти Iнституту.

У минулому році кардіології дісталося з бюджету близько 20 млн. гривень. У наступному, як передбачено в проекті бюджету-2004, — додасться ще 4 млн. Немає потреби проводити точні математичні обчислення, щоб зрозуміти, що цього все одно не вистачить на операції всім потребуючим. Водночас, говорять кардіохірурги, одна операція вартістю, скажімо, у 5 тисяч гривень могла б повернути бюджету в 10 разів більше. Якщо підрахувати собівартість систематичних виїздів «швидкої», стаціонарного лікування, а також додати сюди щомісячні виплати по інвалідності, то у витратності даної бюджетної статті можна засумніватися.

Аналогічна диспропорція і в області трансплантології серця. Цього разу, на думку Б. Тодурова, ситуацією, що склалася, зобов’язані законодавству і створеному кінофільмами образу лікарів — торговців органами. Наприклад, за 3 роки існування клініки трансплантології лише двічі родичі померлого перейнялися долею тих, хто стоїть у черзі на серце. Чому так рідко вдається отримати дозвіл, лікарі пояснюють надмірною складністю даної процедури — необхідний цілий список документів та підписів. Водночас, за теорією, трансплантуючи серце, щорічно можна було б рятувати до 2000 чоловік. А, по ідеї, і всі 6000 — адже чергу на донорські нирки і печінку в Україні також не можна назвати маленькою.