«Переможемо силою духу та правдою»

Декілька бійців і комбат 1-го батальйону Нацгвардії проходять лікування в харківському шпиталі МВС. Ми розмовляємо з чотирма гвардійцями у дворі шпиталю, вони просять обов’язково вказати, що батальйону присвоєно ім’я генерала Кульчицкого, який для них, — беззаперечний авторитет і герой. Гелікоптер із бойовим генералом на борту збили у них на очах 29 травня над горою Карачун (гора біля міста Слов’янськ. — Ред.). З того дня бійці кожну військову операцію присвячують йому, а свій щоденний подвиг вважають обов’язком будь-якого українця, чоловіка. Просто люблять свою землю і готові захищати її до кінця.

«ЛЮСТРАЦІЮ МВС МОЖНА ПРОВЕСТИ ЗА ОДИН ДЕНЬ!»

Комбат Віктор констатує, що з 14 квітня, коли батальйон прибув до зони АТО, бійці жодного разу не відступили й не залишили противникові свою зброю. Натомість захоплювали безліч трофеїв — хлопці згадують захоплені «Хаммери», БТРи, боєприпаси. Говорять, що найважчим випробуванням була оборона Карачуна — тоді півтори сотні бійців Нацгвардії та 95-ї бригади стояли проти декількох тисяч терористів. Під обстрілом ходили набирати воду за сім кілометрів. Бійці прийняли на себе перший удар, і невідомо, як глибоко прошли б російські війська, коли б не цей опір.

53-річний кулеметник Володимир Гордієнко показує на своєму телефоні відео, де темноту з величезною швидкістю й різким свистом розтинають вогняні іскри. Це запис одного з обстрілів — це летить смерть, це будні на сході України. Про російських військових відгукуються без ненависті, говорять — часто росіяни дійсно не знають, що їдуть до України. Так звані ополченці, за словами бійців Нацгвардії, неоднорідні — це різні банди, не завжди організовані, козаки й різні найманці. І хоча вони мають новітнє озброєння, часто українські воїни виживають завдяки поганій координації цих формувань. «Ми втратили час, поки у противника було мало військ. Тепер вони закинули великі сили, — розмірковує Володимир. — Із нашого боку зараз воюють в основному добровольчі батальйони. Чому не відберуть хоча б сто тисяч резервістів, які можуть поводитися зі зброєю, їздити на танку? Я не розумію». При цьому бійці запевняють: «Не треба рахувати сепаратистів. Треба рахувати наш дух — а він непереможний. І партизанську війну не витримає жоден загарбник. Ми їх валитимемо, де лише побачимо — хоч вилами, хоч палицями. Тому що ми на своїй землі».

Страшнішим за зовнішнього ворога хлопці одностайно вважають ворога внутрішнього — зрадників та саботажників у штабах, міліціонерів, які з табельною зброєю в руках уміють брати хабарі, але не готові захищати батьківщину або затримувати злочинців. «Ми добу стояли з міліцією на блокпості. І запитали: що робитимете, якщо сепаратисти або росіяни підуть у наступ? Вони сказали: «Здамо зброю! У нас родини, діти». Це ганьба! То хіба це воїни? Наші хлопці щодня самотужки ловлять російських диверсантів і сепаратистів», — говорить Віктор. Один з поранених бійців, Сергій, згадує, як одного дня вони зловили російських диверсантів і покликали міліціонерів, щоб ті сфотографували чужу зброю, оформили вилучення, описали місце, склали акт. В цей час на блокпості почався обстріл. Міліціонери втекли й сховалися в бункер, бійцям довелося силоміць змушувати їх повернутися на місце, щоб лише скласти документи. Хабарі на постах ДАІ, організація проплачених бойовиків-тітушок — все це «подвиги» нинішньої міліції, говорять вони.

«Звільнити б усіх міліціонерів і взяти нових. Їх вже не перевиховаєш. У Грузії ж змогли? І ми зможемо», — впевнені гвардійці. Володимир вважає, що повну люстрацію МВС в Україні можна провести за один день. «Треба зібрати всю міліцію і сказати: крок уперед, хто їде на схід. Ні — пиши заяву про звільнення, — міркує кулеметник. — Вони давали присягу Україні, їх 350 тисяч і у них є табельна зброя, з якої вони уміють стріляти. Це ж ціла армія!»

ЩОБ ПЕРЕМОГТИ, ПОТРІБНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА

У 1-му батальйоні Нацгвардії, як і в більшості добровольчих батальйонів, більшість бійців — учасники Майдану. Зібралися з усіх регіонів України, зокрема з окупованого Криму, з Луганська та Донецька, захоплених терористами. «Серед бійців є науковці, юристи, лікарі — це еліта українського суспільства. І вони стоять на передовій, під загрозою загибелі. У нас є навіть один 37-річний мільйонер! — посміхається Віктор. — Не зміг спокійно дивитися на російську агресію і записався добровольцем, в боях показав себе сміливим воїном». Володимир Гордієнко — найстарший з бійців, а наймолодшому нещодавно виповнилося 17 років. Після бойових дій хлопець вступатиме до Академії Нацгвардії в Харкові.

Бійці не вірять, що можна зупинити Путіна перемир’ям або санкціями, також не сподіваються на допомогу від НАТО, вірять лише в народний опір. «Тепер треба всім збиратися в кулак і стояти», — говорять вони, відзначаючи, що вороги України об’єднали українську націю.

Найбільше дивуються з того, що люди на Донбасі, які ніколи не виїжджали зі своїх сіл, вірять найфантастичнішим розповідям російських ЗМІ. Впадають у ступор, коли бійці хрестяться на сільську церкву, що покосилася. «Їх обробляли 23 роки, розповідали, що в Західній Україні — бандерівці. Як їх тепер переконати? — запитує Володимир. І сам пропонує рішення. — Людей зі сходу треба відправляти до санаторіїв на Західну Україну. Щоб вони подивилися, як там люди живуть. Щоб побачили, як там побілені паркани, дерева. Щоб попили там молока. Багато хто з переселенців Донбасу, які потрапили на Західну Україну, пожили там і попрацювали, порівняли, вже не хочуть повертатися назад».

Проте найважливішим для перемоги хлопці вважають вироблення інформаційної політики й патріотичного виховання.

«Телевишка, яку ми утримували, — це була не лише висота. Хоча перед нами як на долоні був Краматорськ та Слов’янськ. Однак через неї весь час транслювалися лише російські канали. І щойно ми її взяли і переналаштували на українські канали, її негайно зруйнували з мінометів. Для росіян пропаганда стоїть на першому місці. А для України — на разі ні. Наша українська ідеологічна робота програє російській. Зараз у національному ефірі треба якомога більше пояснювати суть того, що відбувається, створювати аналітичні й історичні передачі. А там з ідеології — лише соціальна реклама!»

Бійці 1-го батальйону Нацгвардії впевнені, що проривати інформаційну блокаду на сході України потрібно не пропагандою, а інформаційною правдою. Й виховною роботою. Поки держава «не закрутить ідеологічну машину», поки не почнеться виховання любові до Батьківщини з наймолодшого віку, в Україні триватиме війна, говорять бійці, які щодня борються з наслідками інформаційної та ідеологічної катастрофи.