Південно-Східна Азія: як уникнути епідемій?

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я попередили про те, що кількість жертв епідемій різних хвороб у районах, що постраждали від цунамі, може навіть перевищити кількість жертв від самої катастрофи. ВООЗ у своїх рекомендаціях уточнила, які саме небезпеки можуть чекати людей і що треба робити, щоб уберегтися від лиха.

НЕБЕЗПЕКА У ВОДІ

На думку ВООЗ, найбільшу небезпеку можуть становити такі інфекції, що передаються через воду, як черевний тиф, холера, лептоспіроз і гепатит А.

Затоплення великих територій підвищує ризик розвитку інфекцій у тому разі, коли великій кількості людей доводиться зніматися з насиджених місць і переміщатися в інші, не постраждалі від стихії райони. За даними ВООЗ, великі повені, що сталися з 1970 по 1994 рік, лише один раз призвели до великого спалаху подібних захворювань — 1980 року в Судані. Також епідемія кишкових інфекцій (ГКІ — гострих кишкових інфекцій) вибухнула в Мозамбіку після повені 2000 року, а розгул стихії в Західному Бенгалі 1998 року пробудив холеру.

Набагато більший ризик пов’язаний із зараженням джерел питної води. І саме виниклі перебої з питною водою та низьку її якість розглядають як найреальнішу загрозу виникнення епідемії в зоні катастрофи.

ЩО ПРИНЕСУТЬ ПЕРЕНОСНИКИ

Не меншу небезпеку становлять так звані трансміссівні захворювання, тобто різні інфекції, що передаються через переносників — комарів, москітів та інших членистоногих.

З урахуванням специфіки регіону, ВООЗ називає малярію, лихоманку денге, жовту лихоманку і лихоманку Західного Ніла як найбільш імовірні та небезпечні для жителів і туристів.

Надмірна кількість води, підтоплення нових ділянок суші, тимчасова бездіяльність санітарних служб створюють сприятливі умови для практично безконтрольного розмноження переносників цих інфекцій. Експерти вважають, що вже через 6—8 тижнів після катастрофи в постраждалих країнах може вибухнути епідемія малярії.

Фахівці ВООЗ зазначають, що подібне дуже часто траплялося в районах, ендемічних за малярією. Так відбувалося, наприклад, 1991 року в Коста-Ріці та 2004 року в Домініканській Республіці. А повені 90-х років, що вразили Європу, супроводжувалися спалахами лихоманки Західного Ніла в Румунії, Чехії та Італії.

ВИНОС ТІЛ

Незважаючи на досить поширену думку, тіла загиблих під час природних катастроф не становлять епідемічної небезпеки, оскільки після смерті людини збудники переважної кількості захворювань, що знаходяться в ній, також гинуть. Виняток становить лише ВІЛ, який може існувати в тілі загиблого до 6 діб. Реальну ж загрозу становлять тіла загиблих саме від інфекційних хвороб, таких як холера.

Рятувальники та робітники, які займаються збиранням тіл, наражаються на додатковий ризик через специфіку своєї роботи. У переліку інфекцій, які можуть «перейти» до таких людей, — туберкульоз, інфекції, що передаються з кров’ю (ВІЛ інфекція, гепатити В та С),кишкові інфекції (ротавірусна діарея, сальмонельоз, тифо-паратифозні захворювання, гепатит А, шигельоз і холера.

ВООЗ вважає, що рятувальників-професіоналів і добровольців необхідно попереджати про таку небезпеку і стежити за суворим дотриманням протиепідемічного режиму при збиранні й похованні тіл загиблих.

І ТАКЕ ІНШЕ...

Крім інфекцій, підвищується імовірність зазнати різних пошкоджень і травм. При цьому особливу увагу фахівці організації рекомендують звернути на профілактику правця. Незважаючи на те, що немає кореляції між природними катастрофами і частотою виникнення цього захворювання в районах лиха, вакцинація при різних пораненнях і травмах (з відкритою поверхнею рани) необхідна. Протиправцевий імуноглобулін експерти ВООЗ рекомендують як обов’язковий компонент комплексного лікування таких постраждалих.

Гіпотермія (або загальне охолодження організму) також може бути серйозною проблемою, особливо для дітей, які перебувають у затоплених районах тривалий час. У зв’язці з цим станом — як наслідок — ідуть різні простудні захворювання.

Перебої з подачею електрики на об’єкти водопостачання, очищення води та інші споруди може збільшувати ризик розвитку цілого ряду інфекцій, передусім першої групи — тих, що мають водний шлях передачі.

ЩО РОБИТИ?

Всі заходи, яких необхідно вжити в районі катастрофи, ВООЗ ділить на дві категорії — короткострокові й довгострокові.

До першої групи належить, передусім, хлорування води як основний запобіжний захід спалахам кишкових інфекцій. За даними експертів ВООЗ, вільний хлор, що виділяється у воді з дезинфікуючих препаратів уже в дозуванні кількох міліграмів інактивує до 99,99 відсотка бактерій і вірусів, що викликають ГКІ протягом 30 хвилин. Таким чином, фахівці вважають за необхідне хлорувати воду так, щоб вміст залишкового хлору становив 0,2-0,5 мг/л (цей показник визначається за допомогою нескладного лабораторного тесту).

Наступними невідкладними заходами ВООЗ називає вакцинацію проти гепатиту А, уточнюючи, що в масовій імунізації немає жодної необхідності. Прищеплювати необхідно лише людей із груп ризику — працівників системи водопостачання й харчування, а також тих, хто контактував з уже хворими. Документ ВООЗ вимагає підтвердження діагнозу гепатиту А лабораторними методами — визначенням антитіл класу IgM, що свідчать про гостре захворювання.

До короткострокових також належать заходи щодо запобігання поширенню малярії: застосування інсектицидів, раннє виявлення хворих, застосування препаратів екстреної профілактики.

Не меншу роль відводить ВООЗ просвітницькій та роз’яснювальній роботі щодо обов’язковості дотримання правил особистої гігієни, а також необхідності звертатися до лікаря за перших же підозрілих симптомів (підвищена температура, нездужання, кишкові розлади). Обов’язковим є також контроль за безпечним приготуванням їжі та хлоруванням питної води.

ВООЗ вважає, що пошук і поховання тіл загиблих слід проводити з дотриманням усіх санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

До довгострокових заходів віднесено створення нових і вдосконалення існуючих систем раннього запобігання, розвиток систем водопостачання й каналізації та інші заходи локального, національного і глобального рівнів.

Велику стурбованість ВООЗ зараз викликає неможливість з’ясувати ситуацію у віддалених районах, зв’язок з якими ускладнений або відсутній. Не завжди можливо доставити туди навіть гуманітарну допомогу, що прибула до аеропортів. Трапляються і організаційно-бюрократичні перешкоди на шляху рятувальних та інших місій. ООН і ВООЗ доводиться координувати доставку фахівців і вантажів до цілого ряду країн — з такою ситуацією організаціям доводиться стикатися вперше.

Тим часом, органи санепіднагляду рекомендували припинити оформлення туристичними організаціями виїзду громадян до постраждалих від цунамі країн аж до стабілізації санітарно-епідеміологічної обстановки. Крім того, пропонується посилити контроль за особами, які прибувають із постраждалих країн.