Пізнай Київ за... підказкою

Відзначаючи 24—25 травня День столиці, кияни та гості міста мали змогу розважитися, як хто забажає. Почалося святкування традиційним п’ятикілометровим забігом із Хрещатика «Пробіг під каштанами», за атлетами надійшла черга любителів роликів. Недалеко від Європейської площі, біля арки «Дружби народів», показували свою майстерність спортсмени-кікбоксери, а на схилах вправлялися скелелази. В акваторії Дніпра по-своєму відзначали День Києва рибалки, а недалеко від них відбувалася парусна регата. Одночасно тривала й культурна програма: в Києві зібралися земляцтва України, які привезли з собою талановитих співаків. На Співочому полі пройшов конкурс бального танцю серед випускників шкіл, а також фестиваль народних колективів України. А книгарня «Є» організувала для студентів літературний квест.

Суть гри полягала в тому, щоб чотири команди — «Літтерор», «2+2=5», «Деталь» та «Слимаки» — за наданими їм картами Києва і підказками, взятими з літературних творів, знайшли в місті певні місця. Таким чином студенти отримали можливість визначити, як добре вони знають літературу, історію Києва та сучасний Київ.

Сам задум організувати такі змагання з’явився кілька місяців тому, після дивної події в книгарні «Є»...

— Цієї зими до нас завітала панянка, яка дуже довго вибирала книжки. Її мандри книгарнею тривали години три. Ми познайомилися, при цьому панянка назвалася, очевидно, вигаданим ім’ям — Отта фон Ф., — розповіла арт-менеджер книгарні Анастасія Левкова. — Вона розповіла, що скоро виїжджає в Німеччину, а останнє, що має зробити, — віддати в надійні руки свій рукопис. Вона дала мені флешку... Ознайомившись із текстом, працівники книгарні побачили, що в ньому прочитується, філологічно висловлюючись, «київський текст». Сам же Київ є одним із головних героїв повісті. При цьому погляд на місто вельми неоднозначний, навіть викличний...

Найбільше працівників книгарні зачепили декілька фраз. Наприклад, така: «Київ — це місто без історії. Бо історія є тоді, коли її знають. Хто знає історію Києва? Поодинокі інтелігенти?.. Чи знає ця жіночка, яка зараз сидить поряд зі мною, що її мікрорайон Русанівку називали київською Венецією?.. Чи знає той поважний пан у темному костюмі із золотим годинником і товстими щічками, де жив у Києві його земляк Валер’ян Підмогильний... Чи знає цей хлопець, який говорить зі своїм дружбаном по телефону, де збиралася Центральна Рада в 1917 році та навіщо вона там збиралася? Чи знають вони хоча б те, що дружина одного з радянських поетів мала звичку ходити вулицями Києва гола-голісінька, перекинувши рушник через плече, до річки, відповідаючи на здивовані погляди «A la naturelle»? Ніхто нічого не знає. Київ — це місто без історії».

Повівшись на таку культурну провокацію, книгарня «Є» вирішила дослідити, наскільки студенти київських ВНЗ знають літературну історію Києва. Таким чином, 20 студентів-філологів отримали конверти із завданнями та підказками до них. Та найголовніше — вони отримали карти Києва: не сучасні, а початку ХХ століття (їх для квесту надав адміністратор сайту історії Києва Павло Дибан). Тому гравці ще й мусили вгадувати вулиці, показані на карті, в сучасних вулицях.

До честі молодих людей — із завданнями справилися всі (приблизно за чотири години), хоча, як зізнавалися, було нелегко.

— Починали гру ми на Хрещатику. Нам дали карту, але вона була старою, тож потрібно було добре орієнтуватися в Києві, — розповів Сергій, студент економічного факультету Національного університету ім. Тараса Шевченка. — В завданні спочатку нам дали підказку, що це місце пов’язане з таксою, Франком і що ці предмети ми носимо в кишенях. Тобто був натяк на гривні з Франком. Ми зрозуміли, що йдеться про театр Франка, біля якого є пам’ятник актору Миколі Яковченку з таксою. Ми прибігаємо туди й бачимо, що там сидить письменник Володимир Цибулько. Беремо в нього інший пакет: там теж була карта та уривок із літературного твору з натяком на наступне місце. Так ми потрапили в центр ім. Леся Курбаса, музей Тараса Шевченка, кав’ярню «Казка» на Подолі. Усіх місць, які ми повинні були знайти, було шість — тут, в книгарні, шосте... Мені сподобалося: провів цікаво День Києва, побачив багато нових місць, поспілкувався з письменниками. Думаю, що наступного року теж братиму участь.

Власне, невимушене спілкування з письменниками було чи не найприємнішою частиною квесту. А це Богдан-Олег Горобчук, Яна Дубинянська, Віталій Капранов, Олеся Мамчич та Євгенія Кононенко. Говорили про Київ, як про місто-текст, бізнес-проект і місто комфорту. Для кожного — він свій.

— «Як тебе не любити, Києве мій?» Дійсно, хочеться його не любити, а не можеш. Це місто, яке в себе закохує, — переконаний Віталій Капранов, який із власною сім’єю та сім’єю брата переїхав у столицю десять років тому. — На жаль, наша влада, особливо, останні п’ять років, вчила нас не любити Київ, і їй це вдалося. Дуже погано, але, як завжди, політика відіграла в цьому не останню роль. У Києві з’явилося багато бруду — і не тільки матеріального, а й «тонкого» — ненависті, поганих думок.... і разом з тим Київ неможливо не любити.

Дійсно, в Києві стало менше зелені, каштани не витримують бруду й гинуть, а гостей міста вражають вже не зелені парки, а кількість зелених... парканів. Мабуть, також існує і зв’язок між тим, як зникає і руйнується історичний центр Києва, і тим, як зникає бажання киян знати історію свого міста. Та не хотілося б погоджуватися з дивачкою-гостею книгарні «Є», яка спровокувала проведення у День столиці літературного квесту, що Київ — місто без історії. Це не так, це дурниця. Бо навіть якщо історію Києва знають поодинокі інтелігенти, то це вже добре. Вони її розкажуть тим, кому вона буде цікавою, а ті — передадуть іншим. І нічого дивного: ми вже звикли, що світ тримається на поодиноких інтелігентах.