Податковий код і Апокаліпсис
ПРОБЛЕМА
Поважний список наших церковних проблем останнім часом поповнився ще однією — частина православних віруючих протестує проти податкових ідентифікаційних кодів (ПІК). (Усім відомо, що ПІК — то система обліку громадян країни, введена урядом із метою поліпшення збору податків та наповнення бюджету). Віруючі, особливо старі люди, відмовляються від кодів, і в результаті не можуть отримувати пенсії та пільги, користуватися ощадбанками тощо. Причина ворожого ставлення до цього суто технічного заходу уряду полягає в тому, що ПІК сприймається як позначка диявола, про яку написано в останній книзі Нового Завіту — «Апокаліпсисі». Особливо — але не тільки — небезпечними вважаються коди, до складу яких входять три і більше шестірок («Число звіра» — 666). Ще одна причина протестів — використання комп’ютерів у системі податкового обліку. Отака містерія розігрується в одній з європейських держав наприкінці ХХ століття.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Податки для наповнення казни почали збирати одночасно з виникненням держав, бо без податків держави не можуть існувати. А будь-які податкові системи вимагають обліку населення — щоб знати в кого, скільки й чого можна взяти. Саме для цього здавна проводилися переписи населення. У Китаї регулярні загальні переписи проводилися ще чотири з половиною тисячі років тому; те саме відбувалося в стародавніх Єгипті, Персії, Греції. А св. євангеліст Лука розповідає: «І трапилося тими днями, — вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. ... І всі йшли записатися, кожен у місто своє». Тоді, майже 2000 років тому, народився Ісус Христос, якого також було внесено до списків жителів поганської Римської імперії.
Отримані в переписах дані завжди фіксувалися в існуючих на той час носіях інформації. Стародавні вавилоняни записували дані на глиняних табличках, єгиптяни на папірусі, іудеї на пергаментних сувоях тощо. Коли з’явився папір, він витіснив старі носії інформації; дані про всіх громадян стали записувати на папері — це було набагато зручніше, ніж на сувоях чи табличках. У другій половині нашого століття почалося витіснення із ужитку паперу (книжок, папок, аркушів) новим носієм — комп’ютерним. Комп’ютер, як і папір, фіксує і зберігає тільки те, що в нього запише людина, — не більше й не менше, а до того він значно зручніший за папір. Результати останнього перепису населення СРСР оброблялися на комп’ютерах, у зв’язку з чим кожному громадянинові було надано особливий код — так працюють комп’ютери. Тоді, однак, всі статистичні дані були суворою державною таємницею; ніхто не міг знати свого коду, навіть якщо в ньому й було число 666.
У всі часи в країнах або регіонах із низьким рівнем культури люди були схильні надавати містичного значення запису свого імені на папірусі, пергаменті, папері, — все одно на чому. Бо вірили, що маніпулюючи з написаним ім’ям (а тепер — з кодом) можна заподіяти лиха його власникові. І всіляко ухилялися від будь-якої реєстрації. Тому в Російській імперії, наприклад, переписи населення часто робили за підтримки військ.
ПРОТЕСТИ
Проти податкових ідентифікаційних кодів виступають переважно віруючі Української православної церкви (УПЦ). Тут сформовано комітети «із захисту душ від кодів», у ЗМІ, особливо обласних, публікуються численні матеріали стосовно цієї проблеми, друкуються книжки, а серед народу божого розповсюджуються листівки, у яких не зовсім коректно, м’яко кажучи, тлумачаться тексти Святого Письма. Відомий московський богослов диякон Андрій Кураєв пише: «Вже з’явилися священики, які забороняють прихожанам причащатися та сповідуватися в Києво-Печерській лаврі через те, що банківському рахунку Лаври присвоєно ідентифікаційний номер». А нещодавно відбулося пікетування віруючими Верховної Ради. І все це відбувається незважаючи на те, що в посланні Священного Синоду УПЦ (ще 3 червня 1998 року) сказано: «Сегодня делать категорические заявления о том, что православных християн Украины винуждают к принятию «печати антихриста» было бы преждевременно и несправедливо». Так священноначаліє УПЦ (хоча й неодноголосно) висловилося проти бойкоту віруючими нової облікової системи. «Згубний вітер» демократії, як бачимо, не оминув і віруючих, бо їм не указ навіть постанови Священного Синоду.
Варто згадати ще один факт. У Російській Федерації не так давно завершено створення загальної облікової системи громадян, яка мало чим відрізняється від нашої. І що ж — помітних масових протестів чи заперечень із боку Російської православної церкви зареєстровано не було. Що — там богослови гірші? А може, справа в тому, що православні росіяни зважають-таки на економічні потреби своєї держави, а нам — все одно?
У Державній податковій адміністрації України повідомили, що до них надходять тисячі листів віруючих із вимогою скасувати або замінити нову систему обліку громадян. Ці листи вщент наповнили велику шафу адміністрації і справляли б неабияке враження, аби не одна обставина — переважна їх більшість написана за одним зразком. Адміністрації добре відомо, що такі заготовки пачками роздаються у храмах перед богослужіннями; віруючому залишається тільки вписати туди своє ім’я. Тому для багатьох очевидно, що ініціатива протестів іде не знизу, від віруючих, а з боку духовенства, а особливо — від православних братств. Вони зловживають недостатньою обізнаністю мирян і дають їм свою версію Святого Письма. Як сказано в Новому Завіті, «це сліпі поводатарі для сліпих».
ЩО ДУМАЮТЬ ІНШІ ХРИСТИЯНИ?
Зважаючи на серйозність теми, газета «День» звернулася до кількох духовних осіб інших церков та конфесій України з проханням прокоментувати ситуацію.
Єпископ Даниїл, ректор Духовної академії та семінарії УПЦ КП: «Коди, комп’ютери, мережі, мобільні телефони — то ознаки часу, дана нам реальність життя. Ідентифікаційні податкові коди, може, й подібні до числа Антихриста («666»), але справа не в кодах, а в іншому — у вірності Христові. В Апокаліпсисі св. Іван Богослов пише, що люди стають перед вибором — зберегти віру в Сина Божого чи зректися Його і служити сатані, за що вони матимуть життєві блага. Нині, однак, ніхто не примушує людей відрікатися від Христа, ніхто не ставить їх перед вибором: «Христос або код!». Тому всі ми маємо отримати ті коди — це необхідно, щоб нормально працювати, отримувати платню чи пенсію й відповідно сплачувати податки. Це є обов’язок кожного громадянина держави, у якій живемо. Адже без того коду — одні не можуть продати, а інші — навіть купити».
Григорій Комендант, президент Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів: «Чимало ознак сьогодення свідчить про те, що світ наближається до останніх годин, бо дуже багато всього випало на наше століття. Скільки тисячоліть люди переміщалися на волах, конях, слонах та верблюдах, а тепер можна облетіти всю земну кулю трохи більше, ніж за годину. Відбувається встановлення глобального контролю над людством. Зрозуміло, що віруючі хвилюються — вони пов’язують це з тотальним контролем особистості. Щодо ідентифікаційних податкових кодів, то, думаю, тут немає небезпеки — вони не торкаються душі й віри людини. У той же час коди конче необхідні державі — у неї немає іншого виходу. Тільки треба було ввести їх значно раніше — в нас усе робиться із запізненням. Вимагати ж скасування кодів, все одно, що вимагати повернення до феодалізму чи в середньовіччя. Тим паче, що цими протестами неможливо щось змінити.
Думаю також, що є більш загрозливі ознаки апокаліптичних часів, ніж коди. Це збільшення кількості зла у світі, прояви сатанізму, загальна розбещеність, неповага до батьків, неповага до дітей. Це все страшніше, ніж цей чисто технічний захід».
Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук: «Вважаю, що проблема ідентифікаційних кодів не є винятково церковною. Це частина важливого й складного питання збереження людської особистості в сучасному світі, в умовах тотальної глобалізації. Уже сьогодні техніка дозволяє контролювати кожен крок людини, кожну дію, позбавляє життя залишків приватності; невдовзі йтиметься і про керування нами. Небезпеки ще немає — ідентифікаційні номери не є загрозою, але суспільство повинне усвідомлювати, до чого йде, а головне — рахуватися з вірою людей. Мені, наприклад, не байдуже, що зі мною буде після короткочасного перебування на цьому світі — вічні муки чи вічне блаженство. Ви питаєте, а що Захід? Їх там більше хвилюють права людини, тоді як нас — спасіння душі. А щодо конечної державної необхідності кодів, то можна послатися на досвід Китаю, де суспільство досягло значних успіхів у економіці без подібних систем. Упевнений також, що жодні податкові коди не зупинять таких національних «героїв», як наприклад, Лазаренко».
Станіслав Широкорадюк, єпископ-помічник Римсько-католицької церкви в Україні: «Податкові коди? Католики не сприймають серйозно подібні проблеми, які чомусь турбують православних. Адже в нашому суспільстві занадто багато проблем справді важливих. Наприклад, захист людського життя, як народженого, так і ненародженого. «Кличе про помсту до неба» (згідно із вченням Церкви) невиплата заробітної платні людям, які працюють. Або візьміть таку загальнохристиянську біду, як нехтування неділі — дня, відведеного Святим Письмом для молитов, для спілкування з Богом. А наші люди в неділю не ходять до храмів, не моляться, не святкують; для них нормою є справи, базар, торги, обмін, суєта. До того ж держава дозволяє собі іноді переносити на неділю робочі дні. Податкові коди — то чисто технічна господарська чиновницька справа. І добра справа. Вона приведе до зменшення черг, до поліпшення податкової системи, а значить і до поліпшення життя багатьох людей, наприклад, пенсіонерів. Я це знаю, бо багато їжджу по світу й бачу».
НА ЗАКІНЧЕННЯ
Проблема податкових кодів давно вийшла за межі церковних диспутів і переросла в соціальну. Бо відмова від ПІК серйозно погіршує життя багатьох людей, до того ж найбідніших. Перш за все через неможливість отримати пенсію, хоч би якою жалюгідною вона була. Противники ПІК в усьому звинувачують владу. Вона справді винна, бо видача кодів часто провадиться в «найкращому» радянському стилі — черги, крики на відвідувачів, загальне безладдя (про це писала газета «День»). Старій людині важко й гірко стояти в черзі за папірцем, від якого їй нема чого очікувати. Тут повіриш навіть у 666! Набагато краще було б розвезти довідки з кодами старим і хворим людям у домівки!
Здається, однак, що й деякі православні пастирі взяли на себе серйозну відповідальність за «малих цих», котрі, не отримавши коду, тепер зовсім не мають грошей. Бо роль духовенства — заспокоювати людей, а не збуджувати страхи у зв’язку з якимось кодом. Тим паче, що всі ми вже давно «занумеровані» численними документами, починаючи від свідоцтва про народження й закінчуючи довідкою про смерть. Досі, однак, ніхто не підраховував, скільки шестірок у номерах наших паспортів, атестатів, дипломів, пенсійних книжок тощо. А телефони? (До речі, телефон отця Юрія Мицика містить три шестірки. Чи повинен пан-отець відмовитися від телефону?)
Додам іще, що проблема податкових кодів не є загальноправославною. Проти кодів не протестують, наприклад, православні віруючі й теологи США, Польщі, Естонії та багатьох інших країн, про Росію вже було згадано.
Св. євангеліст Матвій наводить слова Сина Божого: «Послухайте та зрозумійте! Не те, що входить до уст, людину осквернить, але те, що виходить із уст...»
