Поезія політики чи «ковбасна» ідеологія?

Чесно кажучи, останнім часом читаю «День» із різних причин нерегулярно, випадково. Привернули мою увагу бурхливі відгуки на замітку молодого аспіранта про національну ідею для України. Поцікавився, розшукав і прочитав її в номері від 14 квітня. Був приголомшений. Просто не віриться, що така молода людина, Артем Петренко, 24-річний аспірант- соціолог зумів буквально в двох словах висловити те, що багатьом вченим дядькам не вдається зробити в товстенних монографіях. Кажучи мовою математики, це якийсь гіпертекст, маніфест, справжня поезія в політиці! Адже тут нашe минуле, сьогодення та проект майбутнього, що стосуються всіх сторін нашого життя: культури, політики, державного устрою, міжнаціональних, та й міждержавних відносин, прав людини, нарешті. Того, що якраз і становить поняття так званої національної ідеї сучасної європейської держави. Його заклики — без страху та сумніву підхопити ідеї глобалізації, гідно відповісти на виклик часу, відкинути покриті мохом ідейки провінційного, все ще агресивного націоналізму, — просто лапідарні. Іншого слова не вигадаю. Особливо вражає, що пропонує все це молодий вчений, соціолог. А ми нерідко плачемо, нарікаємо, мовляв, «были люди в наше время»… Виявляється, були і є. Так тримати, Артеме і К0! Дякую також «Дню» — виявився, як завжди, на висоті.

Нова хвиля дискусії про національну ідею не могла залишити мене байдужим. Вважаю, редакція цілком має слушність, надаючи можливість висловитися читачам із різними поглядами. Проте в кількох листах полеміка, якщо можна так сказати, здорового глузду підміняється відверто українофобськими міркуваннями. І якщо такі погляди аспіранта Артема Петренка («День», № 66) можна списати на недоліки нашої освіти та виховання, яке поки ще багато в чому залишається «радянським», а також на властиве молодим бажання чим-небудь виділитися — ось, мовляв, який я сміливий, то лист професора з Донецька, який його підтримав («День», №, 77—78), відверто кажучи, здивував. Адже не можна поважному вченому уподібнюватися своєму землякові-шахтарю, який, занадто вульгарно сприйнявши постулат марксизму — буття визначає свідомість, — наприкінці 1980-х років на всю країну заявив, що йому однаково, як говорити: «колбаса» чи «ковбаса», лише б вона була в магазинах. Запитання в тому, чи далеко ми підемо з такою «ковбасною» ідеологією і яким шляхом?