Помста Геї:

Всесвітній екологічний саміт у Копенгагені розпочався, але оптимізму в науковців планети не дуже побільшало: схоже, справді ефективних рішень, спрямованих на дії проти загрози негативних глобальних змін клімату, там не буде — самі декларації, хоч і правильні. А тим часом руйнівні наслідки кліматичних змін проявляють себе все більше.

Звісно, періодичні зміни кліматичних умов на Землі — це до певної міри стандартне явище, які не можуть розглядатися як щось виняткове, небувале, невідоме в історії людства. І все ж те, що відбувається в останні роки, навряд чи можна вважати стандартними природними коливаннями періодів похолодань та потеплінь у глобальному масштабі. Йдеться про дещо принципово нове, породжене діяльністю самої людини.

Сучасні складні й драматичні соціально-економічні процеси мають шанс вивести людство на кращі шляхи, але за однієї умови: якщо в найближчі десятиліття не відбудеться всепланетної кліматичної катастрофи, яка радикально змінить умови існування людства. Тим часом розвиток глобальної економіки якраз і веде до такої катастрофи — якщо вже не розпочав її. До такого висновку доходять чимало вчених зі світовим ім’ям.

«День» регулярно інформує читачів щодо позиції данського вченого Бйорна Ломборга з соціально-екологічних питань. Видається, задля дотримання принципу об’єктивності варто ознайомити аудиторію й із ідеями одного з головних опонентів Ломборга та інших антиалармістів — патріарха «зеленого руху» 90-літнього британського професора Джеймса Лавлока (James Lovelock). Тим більше, що ці ідеї давно здобули світове визнання, відображені в багатьох книгах і лише в Україні залишаються маловідомими.

Джеймс Лавлок — член Британського королівського наукового товариства, відомий завдяки створенню і популяризації гіпотези Геї (англ. Gaia), в якій він постулював, що Земля функціонує як свого роду суперорганізм. Ідеться про біосферну концепцію, суть якої полягає в тому, що наша планета як цілісність певної живої та неживої матерії має не лише системи самоорганізації, а й «контрольний механізм», який підтримує довкілля в придатному для життя стані. Концепція Геї представлена у вигляді системної організмічної науки про Землю — геофізіології. Ймовірно, саме вона стане з часом тією синтетичною біосферною наукою, про потребу створення якої свого часу розмірковував Володимир Вернадський. Але значення концепції Геї не зводиться лише до формування природничо-наукової теорії. Її метафоричність, полісемантичність формулювань, рівень узагальнень надають їй метафізичного змісту.

Взагалі, науково-теоретичний і філософський виміри концепції Геї, тобто геофізіологія, вельми близькі до біосферної концепції Володимира Вернадського. Утім, виникла «гіпотеза Геї» в 1950-1970 роках, коли Дж. Лавлок, за його власним визнанням, ще не був знайомий із працями Вернадського. Він шкодує з приводу свого незнання і пояснює це тим, що донедавна були відсутні вдалі переклади творів Вернадського англійською мовою, а також загальною «глухотою» англомовних авторів до іншомовних текстів. Сьогодні теорія Вернадського розглядається швейцарським дослідником Жаком Грінволдом як «інтелектуальна передісторія концепції Геї», а сам Лавлок описує Вернадського як свого «найбільш визначного попередника».

Отже, Гея — це своєрідна система, що само організується, метафорично, як зазначає сам Лавлок, це суперорганізм, що має саморегуляторні геофізіологічні властивості, тобто підтримує цілий ряд параметрів внутрішнього середовища на відносно стабільному, сприятливому для живих організмів рівні. Власне, гіпотеза Геї й полягала в твердженні, що в планетарному масштабі життя активно підтримує відносно стабільні умови на Землі, комфортні для власного існування, організує глобальні параметри середовища, безперервно «вибудовуючи» їх під себе в процесі власного еволюційного розвитку (гомеорезу). «Будь-які види, котрі несприятливим чином впливають на довкілля, роблять його менш придатним для потомства, врешті-решт будуть вигнані так само, які найбільш слабкі, еволюційно непристосовані види», — пише Лавлок.

На думку Дж. Лавлока та його колеги — біолога Лінн Маргуліс, усі організми, популяції, екосистеми, повітря, грунт, скелі є немовби органами єдиної симбіотичної системи — Геї. Людство також є членом цієї єдиної складної багаторівневої симбіотичної системи, в якій здійснюється інформаційний обмін між партнерами як безпосередньо, так і опосередковано, через середовище.

Згідно з концепцією Лавлока, Гея є самоцінністю і не може бути підпорядкована людині. Радше навпаки, людина має усвідомити, що вона частина Геї, що здоров’я Геї — це і її здоров’я. Найкращим піклуванням про людину є піклування про всю Гею. А відтак практика, прийнята в індустріально розвинених країнах, коли величезні кошти витрачаються на охорону здоров’я за дуже слабкої підтримки державних і міжнародних зусиль зі збереження біосфери і довкілля, є порочним колом. Що більше ми піклуємося про людство як про окремий біологічний вид, використовуючи для цього науково-технічний потенціал, тим сильніше ми погіршуємо середовище для решти видів, а в підсумку, через десятки-сотні років — для себе (ефект відтермінованого бумеранга). В рамках Геї мусить існувати гармонія всіх видів, від бактерій до людини, в свого роду багаторівневому симбіозі. Бо ж будь-які види-«вискочні», які порушили гармонію і несприятливо впливають на довкілля, роблячи його менш придатним для нащадків, будуть урешті-решт, повторюю, вигнані, так само, як і слабкі, еволюційно непристосовані види. Людина завдяки своїй вірі в нескінченний науково-технічний процес й у свою здатність суто раціонально та вичерпно пізнати світ, який є об’єктом активного перетворення, уподібнює себе божественній силі, будучи за єством своїм істотою конечною. Якщо людина кидає виклик Геї, то неминуче зазнаватиме катастрофи, оскільки веде боротьбу з собою.

Сьогодні, вважає Лавлок, зловживання людини щодо довкілля примушують цю систему працювати проти Homo Sapiens. Виглядає так, що людство в цілому в його чинному стані — це тяжка недуга біосфери. Остання і намагається зцілитись, змінюючи деякі параметри свого існування таким чином, щоб «викинути» з себе людину чи принаймні відкинути її кудись на маргінес. У сфері зміни клімату людство вже минуло «точку неповернення», і цивілізація, якою ми її знаємо, навряд чи вціліє. «Ще до кінця нинішнього століття мільярди з нас помруть, а жменька людей, що залишиться для продовження роду, житиме в Арктиці, де клімат залишиться терпимим», — стверджує Лавлок (ця жменька становитиме, щоправда, близько 500 млн. осіб). Хоча, звичайно, є варіант створення міст під куполами в пустелях...

Учений вже не вимагає, як це він робив раніше, ще у 1980-ті, пошуку нових способів протидії глобальному потеплінню, він закликає уряди Британії й інших країн почати масштабні підготовчі заходи для виживання в «кліматичному пеклі», яке, на його думку, неминуче наступить, коли в Європі стане на вісім градусів тепліше. Патріарх «зеленого руху» писав в The Independent у статті «Ми вже пройшли точку неповернення»: «Ми зробимо все можливе, щоб вижити, але, на жаль, я не думаю, що економіки США, або Китаю та Індії, що розвиваються, зупиняться вчасно, а вони є головним джерелом емісій вуглекислого газу. Відбудеться найстрашніше». На його думку, «ми мусимо враховувати страхітливі темпи змін і усвідомити, як мало залишилося часу, щоб діяти, а потім кожне співтовариство і країна повинні знайти якнайкраще застосування своїм ресурсам, щоб підтримувати цивілізацію якомога довше». Провідні уряди світу, переконаний він, мають планувати безперебійні енергетичні та продовольчі поставки в «глобальному парнику» й захист від підвищення рівня моря.

Однією з головних складових нової книги Лавлока «Помста Геї» є «керівництво для тих, хто вижив», адресоване людям, які боротимуться за існування після повного структурного розпаду чинного екологічного механізму. Можна було б спробувати відмахнутися від тверджень науковця як від чергової антиутопії, якби не той факт, що свою концепцію саморегуляції біосфери він запропонував ще в 70-х роках, досліджуючи під егідою NASA можливість існування життя на Марсі, якби він не заговорив про небезпеку радикальної зміни клімату раніше за всіх — понад 20 років тому, якби він не входив до групи вчених, котрі створили доповідь про глобальне потепління для уряду Маргарет Тетчер ще у квітні 1989 року. З того часу практично всі похмурі прогнози Лавлока справджуються з високою точністю.

До речі, Лавлок ніколи не боявся бути єретиком: тривалий час він запекло боровся проти використання ядерної енергії. А три роки тому раптом опублікував статтю в The Independent, яка викликала шалені суперечки в наукових кругах. У ній учений закликав екологів відмовитися від давньої протидії використовуванню атомної енергії, адже вона не виробляє парникових газів. Глобальне потепління йде надто стрімко, тож спробувати поставити його під контроль можна тільки через масштабний перехід на атомну енергію, писав тоді він. «Зелений» рух в масі своїй категорично відкинув його заклики й робить це дотепер. Не надто зважають на ці ідеї й бізнесові кола, котрі не хочуть іти всупереч громадській думці.

У доповіді IPCC (Міжурядова група експертів з кліматичних змін при ООН) від 2001 року мовилося, що середня глобальна температура може підвищитися на 5,8°С до 2100 року. На високих широтах, де розташована Британія, підвищення може досягти 8°С. Але, наголошує Лавлок, видається, що потепління йде швидше й терміни досягнення таких показників можуть навіть зменшитися. «Проте, — наголошує він, — зберігається можливість того, що зміна клімату піддасться контролю, якщо нарешті вдасться зменшити викиди парникових газів. Хоча, можливо, вже й пізно щось робити».

Сучасна цивілізація фактично потрапила в пастку: якщо навіть США, які відмовилися підписати Кіотський протокол і скоротити відповідно до нього викиди СО2, погодяться зробити це, Китай та Індія залишаться поза сферою дії угоди, оскільки проконтролювати їх неможливо. Ці дві нові могутні індустріальні держави (кожна — з населенням понад мільярд) переживають період бурхливого економічного зростання; в Китаї щотижня будується нова електростанція на вугіллі. Схожі процеси й в Індії. Якщо ці держави вирішать загальмувати свій розвиток, який виливається у величезні викиди вуглекислого газу, але допомагає мільярдам людей вирватися із злиднів, то відбудеться протиурядова соціальна революція. А якщо теперішні тенденції збережуться, то зростання викидів СО2 і зростання глобальної температури (не кажучи про підняття рівня океану і затоплення ряду великих міст та сільськогосподарських угідь цих країн) призведуть до постійних неврожаїв і викличуть голод, що знов-таки призведе до соціальних потрясінь. «Якщо зміни клімату триватимуть, я схильний вважати, що до середини століття Китай не зможе виробляти достатньо харчів, щоб прогодувати свій народ. Китайцям доведеться кудись переселятись, а Сибір слабко заселений і до зазначеного часу там стане тепліше», — говорить Лавлок. Можливо, когось із радикальних українських націоналістів і потішить майбутня втрата росіянами Сибіру, але що ж станеться з Україною за таких глобальних змін?

Отже, на загал Джеймс Лавлок вважає, що вже пізно намагатися протистояти глобальному потеплінню: змінилася екосистема Землі й вона тепер працює проти людини. Дослідник вважає, що людям лишається тільки намагатися пристосуватися до катастрофічних екологічних умов, бо з рештою вони вже спізнилися. І при цьому немає жодних гарантій, що пристосуватися вдасться.

Як бачимо, концепція Лавлока — це передусім навіть не комплекс природничих гіпотез й теорій, які надають можливість досить точно прогнозувати процеси змін клімату загалом та окремих компонентів цих змін, а певна світоглядна й філософська система, яка радикально заперечує антропоцентризм. Ба більше — тут ідеться й про певні квазірелігійні настанови, які вимагають усвідомленого прийняття нашими сучасниками незворотної кари за минулі гріхи людства. Цієї кари, як випливає з концепції Лавлока, уникнути вже не можна, її можна тільки дещо пом’якшити, якщо нинішнє й наступні покоління поводитимуться відповідним чином, істотно зменшивши свою світоперетворювальну гординю і різко скоротивши бездумне споживання природних ресурсів. Тільки це зможе спонукати Гею не знищувати, а лише відсунути на маргінес людство як потенційно небезпечний для геофізіологічного здоров’я елемент біосистеми й дати йому останній шанс належним чином «уписатися» в глобальні процеси.