Порятунок на крилах

Одним із перших пройшов бойове хрещення небом начальник відділення анестезіології Вінницького військово-медичного центру Центрального регіону, лікар з аеромедичної евакуацій критичних хворих, підполковник медичної служби Вячеслав Кондратюк. Від початку війни він перевіз півтисячі поранених бійців, не втративши під час перельоту жодного життя. Хоча ситуації нерідко були критичними.

Літак Vita пройшов сертифікацію на авіаційному заводі. Госпіталь отримав його у своє розпорядження ще у 2001 році. Поява такого судна спонукала керівництво серйозно зайнятися підготовкою кадрів. Бригаді з аеромедичної евакуації, окрім професійних медичних навичок, необхідно було знати правила безпеки, технічні особливості обладнання при польоті, а ще розуміти, як фактори польоту впливають на організм важкопораненого. Військові медики встигли пройти навчання за кордоном ще у довоєнний час. Курси фахівця з аеромедичної евакуації критичних хворих пройшли майже всі фахівці, які зараз працюють у бригаді. Вячеслав Кондратюк проходив навчання напередодні війни. Коли повертався в Україну, навіть не підозрював, що вже завтра перевозитиме поранених.

ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

«Важко сказати, яким чудом нашому керівництву вдалося зберегти літак і врятувати військових медиків від скорочення в мирний час, — розповідає Вячеслав Кондратюк. — Як їм вдалося консолідувати зусилля волонтерів і меценатів, щоб оновити обладнання на судні, яке зараз — одне з найкращих за світовими стандартами. Все це дозволило нам надавати більший об’єм допомоги. За один виліт ми могли перевозити до 15 поранених у різних станах (п’ятеро лежачих і 10 сидячих). Максимальна кількість, яку літак перевозив, — 17 бійців плюс екіпаж і лікарі. До роботи в «реанімації на крилах» залучаються лікарі різних відділень, переважно реаніматологи, анестезіологи, лікарі-хірурги. Зараз діє 4 бригади, які забезпечують чергування 24 години сім днів на тиждень. Це стандарт НАТО — цілодобова готовність. Взагалі вся робота аеромедичної евакуації базується на стандартах НАТО. Ми навіть англійською мовою вільно володіємо».

У реанімаційно-операційному літаку Vita є операційна зі спеціальним столом, апарат для штучної вентиляції легенів, кардіомонітор, кардіостимулятор та інше обладнання. Окремо оснащена палата інтенсивної терапії з ліжками для хворих або поранених.

«НАЙВАЖЧЕ БУЛО В ПЕРШІ МІСЯЦІ ВІЙНИ»

«Найважче було в перші місяці війни, — зізнається військовий медик. — Доводилося здійснювати по два вильоти за добу. Наприклад, перевозити поранених з Дніпропетровська в Одесу чи Київ, повертатись у Харків та летіти на Львів. Більшість поранених були з бойовою травмою, яка супроводжувалася масивною крововтратою плюс психологічними порушеннями. А треба було працювати ... на висоті. Це не просто крапельницю поставити, що також не кожному під силу. Треба було з кожним познайомитися, відчути його біль, відреагувати, допомогти, заспокоїти, правильно розмістити, щоб приземлитися на землю з усіма живими на борту. Після таких вильотів відчуваєш невимовне емоційне виснаження. А уявіть, як доводиться працювати у такій обстановці медсестрам! На рахунку кожної з них щонайменше по 900 перевезених бійців з різними видами уражень. На тендітних сестринських плечах тримається порядок у літаку-рятівнику. Вони щосекунди в безпосередньому контакті з пораненими. Для мене наші дівчата Оксана Легка, Тетяна Стратійчук, Людмила Задоєнко — це люди з великим серцем і щирою душею».

Добрим словам згадує Вячеслав Кондратюк і членів екіпажу. Каже, що завдяки співпраці з пілотами, їхній увазі і швидкості реакцій не раз вдавалося уникати критичних ситуацій. Будь то командир екіпажу чи бортовий технік — ніхто не залишався осторонь людської біди. Вони не лише виконували свої обов’язки, але й допомагали медикам у транспортуванні, розміщенні, заспокоєнні хворих.

«ТРЕБА ВДОСКОНАЛИТИ ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ

«Особливі навички потрібні не тільки лікарям медичного літака, а й пілотам та членам екіпажу, — продовжує Вячеслав. — Пілоти можуть вести літак на висоті нижче звичної, якщо хтось із поранених почувається дуже погано. Працюємо у команді й для кожного з нас головне — не допустити погіршення стану пораненого під час польоту. На щастя, нам це вдається».

Єдине, що потребує вдосконалення в організації аеромедичної допомоги — це обмін інформацією між медиками про стан пораненого. Якщо раніше це можна було списати на нечітку координацію дій у зоні АТО, поспішність і брак досвіду, то тепер вимоги до опису стану пацієнта досить жорсткі: бо що детальніше буде описаний стан хворого до транспортування, що детальнішим буде аналіз, то більше шансів врятувати його життя, зберегти кінцівку, запобігти розвитку хронічних захворювань, а у деяких випадках — зберегти здоровою психіку пацієнта.