ПРАВО НА СТАРОМОДНIСТЬ
Не можна сказати, що людська натура її не цікавить. 2001 року Наталя Поліщук взяла участь у проекті іншого кассельського фотографа Неллі Штюмер «Грані однієї жінки», що представив у безлічі ракурсів і образів одну місцеву модель. Фотографії в стилі ілюстрацій модних часописів і реклами виставлялися у відповідному контексті — у великій крамниці оптики «Hess». Чорно-білі «грані однієї жінки» від Поліщук видають у ній уважну споживачку часописів «Vogue» 1980-х. Також пані Поліщук займається портретною зйомкою — і на замовлення, і для власного задоволення. Фотографія — дуже популярна окраса інтер’єру в Німеччині, а власний художній фотопортрет — майже обов’язковий. За спостереженнями Наталі, тепер у німців стало модним фотографуватися еротично — в оголеному вигляді. А ці фото розміщувати у власних спальнях і навіть вітальнях чи дарувати коханим. Причому прихильниками цієї моди є люди зовсім не юного віку і аж ніяк не модельної статури. І всі вони хочуть бути красивими, що дає Поліщук хороший досвід роботи з освітленням, світлотінню та ракурсом.
Кассельський мистецтвознавець Любов Цуфаль-Корсикова, що спеціалізується на пострадянському мистецтві, зараховує творчість Поліщук до так званої «пекторальної» фотографії — яка не просто відображає реальність, але й перетворює її з мальовничим ефектом. Цей напрямок був розвинутим у радянському фотомистецтві, як лояльний щодо генеральної реалістичної лінії формальний ухил. Одна з яскравих представниць напрямку «пекторальної» фотографії, спершу радянський, потім український і російський, а з нещодавнього часу — німецький фотограф Рита Островська брала участь у створенні експозиції Поліщук.
Свою відданість природній красі Наталя Поліщук виводить не з консерватизму: «Я не проти того, що мистецтво можна робити й на комп’ютері. Але мені цікавішим є контакт з природою без всякого цифрового впровадження. До пейзажу я ставлюся як до абсолютно самостійного життя — життя якогось тіла землі, живого й одухотвореного». І додає: «Ціну собі я склала давно. І займатися з кон’юнктурних міркувань не тим, що мені цікаво, не хочу». Що ж, право на свободу творчості включає в себе право на старомодність. Добре, коли можна собі дозволити ігнорувати кон’юнктуру, не боячись животіння. А можливо це лише в соціально захищеному суспільстві. німецькому Касселі, колись столиці землі Гессен, а тепер — місті знаменитого міжнародного форуму сучасного мистецтва «Документа», відкрилася виставка колись київської поетеси, а тепер — німецького фотографа Наталі Поліщук. Експозиція в муніципальному центрі «Агатгоф» названа рядком з Райнера Марії Рільке: «І ти взнаєш цілющу силу перспективи».
Наталя Поліщук живе в Касселі з 1998 року і це вже друга її персональна виставка там. У місті, що в дні «Документів» стає центром насиченого новітніми віяннями contemporary art, вона не боїться демонструвати дуже традиційні за технікою виконання роботи, без мінімальної комп’ютерної обробки. А за сюжетністю навіть старомодні: в основному — це пейзажі. Якщо вірити соціології творців соц-арту Віталієві Комару та Олександрові Меламіду, що втілена в їхній картині «Вибір українського народу», ставлення Поліщук до пейзажу можна вважати визначеним ментально українським смаком: лише ландшафти, лише природа, ніяких людей чи навіть звіряток. У цьому випадку — ландшафти Касселя та його околиць, часто сфотографовані у водних віддзеркаленнях. Хоч у Наталі є цикли пейзажів Італії, Іспанії, Греції і, звичайно ж, України, в експозиції вона вирішила обмежитися локальним патріотизмом.
Є в Поліщук і зняті великим планом екзотичні квіти й інша флора. Приапічній безсоромності всяких маточок ще в 1970-х віддав належне скандально відомий американський класик Роберт Мепплторп. Щоправда, у своїх фотосеріях він чергував їх із фалосами натурників. Поліщук же обмежується рослинною еротикою.
