«Правоохоронці — теж частина нашого суспільства»

Минулий рік і початок цього позначилися гучними скандалами з міліціонерами «в головних ролях». Врадіївка, нічний розгін протестувальників у Києві та подальші сутички активістів з правоохоронцями в столиці показали ще чимало жорстокості, учиненої людьми у формі. Переглядаючи відео, де міліціонери б’ють лежачого беззбройного або кадри з палаючими від «коктейлю Молотова» «беркутівцями», люди з різними оцінками цих подій не стримують емоцій. Однак у ситуації, коли суспільство радикалізується і розділяє народ на «своїх» і «чужих», важливо зрозуміти «ворога», якого нам нав’язують.

Нещодавно автор цих рядків познайомився з колишнім майором міліції Максимом Магдою. Познайомився на... Майдані. У Херсоні. Кілька розмов з ним та його другом (теж майором, теж колишнім, теж — на Майдані) дали нагоду почути думки людини, яка однаково хвилюється за колишніх колег і розуміє приреченість цієї правоохоронної системи. Мої нові знайомі свого часу не змирилися з недоліками в сучасній міліції, що заважали займатися реальною роботою. Сьогодні вони шукають себе в нових амплуа. У розмові з «Днем» Максим Магда розповів про свій шлях від курсанта юридичного інституту до приватного адвоката, а також дещо про проблеми системи зсередини.

— 2000 року я став курсантом Херсонського факультету Запорізького юридичного інституту. Пішов батьківськими слідами, та й юридична освіта надихала. По завершенні міг стати викладачем, але відмовився, бо майже не мав практичного досвіду. Тож вирішив піти «на землю», — розповідає Максим. — Працював слідчим у райвідділку, оперативником в УБОЗі. А згодом став педагогом у рідному інституті. Потім вступив до ад’юнктури, почав писати дисертацію. А коли її перший розділ був готовий — інститут закрили. Я повернувся до слідчої роботи — у відділ розслідування вбивств. От тільки міліцію після двох років відсутності я вже не впізнав. Система наче навмисно ставила нам палки у колеса. Замість того, щоб проводити слідчі дії, ми вимушені були писати довідки і звіти. Усі відрядження — фактично за власний рахунок. Вислугу років збільшили, пільгові оперативні «рік за півтора» скасували... Я звільнився. Тепер займаюся власною юридичною практикою. А у зв’язку з останніми подіями в країні став ще й громадським активістом.

 «ВІД МІЛІЦІЇ ПЕРЕДУСІМ ЧЕКАЮТЬ ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ І ВВІЧЛИВОГО СТАВЛЕННЯ»

— На вашу думку, чому в Україні низький рівень довіри до правоохоронців? Що варто робити, щоб його підняти?

— Наведу приклад. Ви звернулися до будівельної фірми, щоб вони виклали бруківку. Прийшов майстер і зробив усе абияк. Наслідок — до цієї фірми ви вже не звернетесь, хоча інші майстри, які там працюють, можуть буди кваліфікованими спеціалістами. Так само і з міліцією. Однак правоохоронні органи не такі вже й погані, як про них говорять. Згоден, вони далеко не ідеальні. Але клеймити всіх «хабарниками» і «дармоїдами» теж неправильно.

Повернення довіри — важка робота не на один рік. Насправді, від міліції передусім чекають не миттєвого розкриття злочинів, а швидкого реагування й ввічливого ставлення. А в нас на виклик може приїхати відверте хамло у формі. Щоб повернути довіру, слід, на мою думку, вдатися до «шокової терапії» — методом батога і пряника. Насамперед слід забезпечити всіх правоохоронців достойною зарплатою. Але при цьому запровадити жорсткий контроль. Взяв даішник хабар — звільнення і показовий суд. Вдався патрульний до нецензурної лайки у громадському місці — звільнення ще й адмінпротокол за дрібне хуліганство. І так щодо кожного. Але без достойної зарплати репресивні методи не матимуть сенсу. Слід також запровадити жорсткі вимоги щодо добору кадрів. Необхідним є і громадський контроль.

 «СИСТЕМА УСПАДКУВАЛА ЛИШЕ ПОГАНЕ, А ДОБРЕ — ЗНИЩИЛА»

— Які найважливіші недоліки в роботі органів внутрішніх справ? Чи мають вони історичні корені, чи набуті сучасною практикою?

— Передусім — тотальна корупція. Про це багато сказано, та мало зроблено висновків. Ще одна проблема в тому, що люди йдуть до міліції під впливом ідеалів про «дядю Стьопу», а потім не витримують і «ламаються». Причин вистачає. Це низька заробітна плата у молодих правоохоронців. Причому із зарплати вони велику суму витрачають на саму роботу — купівля «канцелярії», ремонт техніки, «презенти» іншим установам, аби швидше отримати різні довідки... Це і нехтування особистим життями співробітників. Працівники вимушені до пізньої ночі без вихідних сидіти на роботі. Від цього розпадаються сім’ї. Та й ставлення керівників до підлеглих у повсякденному житті буває, м’яко кажучи, деспотичним. Тих начальників, які вміло організовують роботу завдяки власному авторитету, а не емоціям, залишилося небагато. Існує чимало інших проблем у системі, які не додають їй шани. Наприклад, основні показники роботи ґрунтуються виключно на цифрах — скільки розкрито злочинів, скільки справ направлено до суду, скільки вилучено зброї, наркотиків тощо. Акцент не на якості, а на кількості. Є чимало питань щодо добору персоналу, бюрократизації системи управління тощо. Про це можна дисертації писати.

Якщо говорити про спадковість системи, скажу відверто — те, що ми маємо сьогодні, є «надбанням» незалежної України. Зі слів своїх наставників, які працювали ще в радянській міліції, можу робити висновок, що сучасна система успадкувала від тих часів лише погане, а все добре — знищила. Так, була «палочна» система показників, був явно обвинувальний нахил провадження слідства. Але ж була практично відсутня корупція серед співробітників, була непогана зарплата і величезна система пільг, якісний рівень соціального забезпечення, мінімум бюрократизму в роботі, відносно нормований робочий час, якісний добір кандидатів на службу. Зараз усе це знівельовано.

 «У МІЛІЦЕЙСЬКІ ВИШІ ЙДУТЬ ТІ, ХТО ВЧИВСЯ З ВАМИ В ОДНІЙ ШКОЛІ»

— Сьогодні багато йдеться про «звірів у погонах». Ви були викладачем тих, хто сьогодні вже є офіцерами, а можливо, й «беркутівцями». Як думаєте, що робить їх такими жорстокими?

— Серед тих, у кого я викладав, працівниками «Беркуту» стали дві-три      особи. Принаймні одного з них можу охарактеризувати як дуже порядну людину. Він, до речі, до столиці не поїхав — пощастило. Щодо жорстокості «Беркуту» в мене непопулярна думка. Уявіть, вас у строю чоловік 50. Хтось узагалі вперше на вулицях. У вашого товариша летить каміння чи пляшка з «коктейлем». Чи любитимете ви після цього активістів? Я б, на їхньому місці, ненавидів, причому аж ніяк не через політичні погляди. Зрозумійте, «Беркут», як і ВВ, як і органи внутрішніх справ, узагалі — це брати по зброї. Їх об’єднує не любов до влади, а ненависть до того, хто поранив товариша, хто змушує їх не спати ночами і терпіти лютий холод. Я їх не ідеалізую. Просто не хочу, щоб наклеювали ярлики. Я передивився чимало відео з Грушевського. Одні «беркутівці» мордували активістів, що вже лежали на землі, а інші навпаки — оминали тих, хто піднімав руки, і йшли далі «у бій». Ось тільки останніх було значно менше. А це — прикро. Слід діяти в рамках закону. Якщо кидаються на тебе — маєш право застосувати силу і спецзасоби. Але бити лежачих, цілити в журналістів, роздягати затриманих — то є злочини.

— Ви говорили про добір кадрів. А хто сьогодні найчастіше йде до міліції?

— У міліцейські виші йдуть ті самі люди, хто вчився з вами в школі. Згадайте свій клас. Там були і розумники, і романтики, і хулігани. Правоохоронці — теж частина нашого суспільства. Туди йдуть люди, характер яких вже давно сформований сім’єю і школою. Питання в іншому — критерії добору кандидатів. Є серед них чимало талантів. У подальшому вони перетворюються на науковців, юристів. Щоправда, нездар теж вистачає. Чому стають міліціонерами? Хтось під впливом ідеалів, хтось лише хоче отримати юридичну освіту, а когось просто батьки змусили. А останні могли б бути чудовими філологами, дизайнерами, програмістами...

 «ПОЧИНАТИ З «ВЕРХІВ»

— Після слів деяких постраждалих від «Беркуту», розумієш, що міліціонерам добряче «промивають мізки» ідеологічно. «Буде вам Європа», «Знатимете, за кого голосувати», — кажуть люди у формі, махаючи кийком... Навіщо це?

— «Промивання» справді є. Це своєрідна мотивація. Але вона розрахована на людей, які звикли вірити, а не аналізувати. І робиться це непрофесіонально. Думаєте, серед міліціонерів немає прихильників Майдану? Є, хоч вони й у меншості. Ясно, що владі потрібні міліціонери-однодумці. Але ж ми живемо у вік інформації та високих технологій. Усіх зомбувати не вдасться.

— Якщо Україна «доросте» до люстрації правоохоронців, то хто повинен залишити «органи» першим?

— Люстрація — необхідна. Є такі, кого вже давно слід було б звільнити. Не називатиму, компетентні люди знають ці кадри. Але ж є в міліції і професіонали. Кажуть: «Риба гниє з голови, а чистять її з хвоста». Так-от, я вважаю, що слід починати з «верхів». Треба, щоб на рівні міністра була оголошена тотальна війна корупції у власних рядах. І насамперед під суд має потрапити не дільничний, який «взяв кілограм ковбаси», а як мінімум начальник УМВС, який «кришує» злочинний бізнес. Доки не буде порядку у верхах, на низи немає сенсу й скаржитись.