Правила «Антимайдану»

На станції метро «Арсенальна» зранку – не проштовхнутися. «Боже, як брудно», – говорить одна тітонька, що виходить на вулицю з метро. Під ногами паперові стаканчики, пластмасові ложки, недопалки та агітки. Працівниця благоустрою Шевченківського району приходить із пластмасовим віником. Нашвидкуруч підмітає. Обмітає і тих, хто гуртується невеличкими компаніями. У старших – у руках списки. «Ми маємо бути разом, – говорить білявка на високих підборах. – Свої – це свої. Ми маємо усіх знати в обличчя». Навколо десятки синьо-жовтих та синіх партійних прапорів. Грає оркестр. Голос у рупор запрошує усіх «шикуватися та організовано пересуватися на Європейську площу».

Тут – не проштовхнутися. Колони людей із прапорами України, Криму та «Партії Регіонів» рухаються у напрямку Маріїнського парку звідусіль. Кричать «Руки прочь от Украины» і «Фашизм не пройдет».  Біля готелю «Салют» у лави антимайданівців вливаємося й ми. Втім, на рюкзаку залишається синьо-жовта стрічка. Жінка у червоній куртці кричить у гучномовець, щоб всі йшли активно, не розтягувалися, не відволікалися, не відставали, трималися «своїх». Хлопці несуть банер, на якому українською мовою написано «За добробут і багатство в Україні». Поверх темних курток вони вдягли сині безрукавки «Партії регіонів». Усміхаються до нас:

• А вы, кажется, не с нами… Или с нами?

Хочемо сказати, що з ними, звичайно ж, але мимохіть заперечливо хитаємо головою. Вони сміються і запрошують долучитися до них, бо вони – за стабільність в країні. А ми?

На підході до Маріїнського парку утворюється невеликий затор із людей. Ми стоїмо у колоні біля таблички «Петриківка».

• Цікаво, це саме та Петриківка? – запитуємо ні в кого конкретно, а так, на загал.
• Саме та Петриківка – відповідає нам дядько років 55-60, що стоїть поряд. – Приїжджайте до нас влітку. У нас гарно, і зможете повчитися розпису – у нас майстри дають майстер-класи, є технікум, де вчать петриківському розпису

Сам не представляється, але говорить, до кого нам треба звернутися і куди йти, якщо раптом будемо у Петриківці й захочемо його знайти.

«ТРИНЬКА», ЧУЖІ І ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ ЛЮКС…

У Маріїнському парку якраз розставляють величезні МНСівські намети. Під деревами – десятки «буржуйок», цілі барикади з дерев’яних піддонів, які, певне, пустять на дрова. Вчора у програмі Савіка Шустера  хтось казав, що ці намети – для міліціонерів, які охоронятимуть сьогоднішній мітинг на Європейській площі. Підходимо до трьох міліціонерів біля одного з наметів, питаємо, чи це їхні намети, чи можна там погрітися.

– Не знаю, чьи это палатки, но точно не наши, не для нас, – відповідає один. А інший раптом запитує, чи не хочу я за нього заміж. Відповідаю, що не хочу.

– Ну, тогда до свидания, давай, иди отсюда, – каже він мені.

У парку кипить життя. От хлопці з Одеси сидять навприсядки і грають у «Триньку». Трохи далі – хлопці перекидають ногами пляшку, позаяк м’яча не мають. Хтось лузає соняшникове насіння, хтось їсть домашні котлети. Жінка під деревом читає Біблію. На одній із паркових алей люди зупиняються і хрестяться біля саморобного вівтаря з іконами святих. На ньому висить табличка «Проти біометричних паспортів». У глибині парку стоять, вишикувавшись у довгі шеренги «тітушки» - кілька сотень хлопців. Погляд в них важкий, і перебувати поряд з ними вкрай некомфортно.

Біля пам’ятника Ватутіну вишиковуються колони, щоб спускатися на Європейську площу. Їх підганяють люди з гучномовцями. Люди у колонах дуже різні. Намагаємось на око визначити, хто тут бюджетник і приїхав, бо «треба», а хто – за гроші чи за ідею. Вливаємось у колону, яка саме проходить повз нас – на табличці в руці очільника колони написано «Житомирська область». Ідемо мовчки. Раптом вагітна дівчина, що йде за нами, говорить своєму супутнику: «А это какие-то чужие, не наши». І починає комусь телефонувати. Колони зливаються в одну, яка повільно рухається вулицею Грушевського. І хоча, на перший погляд, це один великий потік людей, насправді це все ті ж групки «своїх», і нам просто неможливо долучитися до котроїсь із них. Люди намагаються ні з ким не спілкуватися, на контакт ідуть неохоче. Видно, що з ними провели «виховну бесіду» і наказали з незнайомими не розмовляти. На всі питання ми переважно отримуємо відповідь: «Не знаю». Для них ми  – підозрілі особи. Хоча маємо легенду, що є вчителями, яких примусово вивели на мітинг.

Коли проходимо повз будівлю Кабміну, хлопці, що йдуть поряд, починають радісно перемовлятися:

• Мне бы такой отель, президентский люкс, б..! Хорошо им, захватили и живут!
• Неее, Кабмин не захватывали, они захватили городскую администрацию.
• Все равно, мне бы такой отель!

Вдається дізнатися, що стояти людям треба до другої години дня. Інші говорять – що до четвертої чи п’ятої години вечора. Якщо підуть раніше – грошей не отримають.

«ЯКІ Ж ВИ МОЇ ХОРОШІ, ХЛОПЧИКИ ЗОЛОТІ, ОХОРОНЦІ НАШІ!»

Спускаємося на Європейську площу. Виходимо на тротуар і помічаємо в одному з дворів якийсь рух. Вирішуємо подивитися, що там. Дорогу до арки нам перекриває міліціонер, який строгим голосом говорить: «В арке туалета нет!»

 «Дивіться, он там в автобусі «Беркут», – каже одна мітингувальниця. – Я їм махаю рукою, а вони мені у відповідь. Які ж ви мої хороші, хлопчики золоті, охоронці наші!»

На Європейській – море прапорів, сцена та люди. З динаміків лунає: «Слава Україні!». А у відповідь – тиша. «Ви – справжні герої! Ні громадянському протистоянню! Збережемо Україну», – далі чутно зі сцени. Регіональна аудиторія не надто реагує на заклики. Кожен переймається власними справами: п’ють чай, їдять бутерброди та говорять про життя.

«Ми працьовитий народ. Кожен думає, що покласти своїй дитині у портфель, коли вона йде до школи. Наші чоловіки хочуть подарувати своїм жінкам квіти. Не на 8 Березня, а просто так. І саме тому Віктор Янукович не уклав Угоду з Європейським Союзом», – не вгамовується «красива жінка», депутатка Олена Бондаренко. Вона говорить і українською, і російською – аби «розуміла вся Україна».

На сцені взірці Партії Регіонів – Ганна Герман, Олег Царьов, Вадим Колесніченко. І, звичайно, прем’єр Микола Азаров. Останній традиційно лякає своїх виборців одностатевими шлюбами та законом про рівність сексуальних меншин, переконує, що Європа зачекає. А Григорій Смітюх закликає учасників «протесту підтримки» скандувати: «Путін! Путін!». Аудиторія заклик підхоплює – прізвище російського президента голосно лунає серед української столиці.

Поряд із нами жінка в довгому темному пальто та в’язаній шапці, прикрашеній кольоровими квіточками, разом із колегами приїхала з півдня України. «Треба не загубити старшого, – каже вона. – Бо ще не відомо, чи заплатять нам». «Для вас сьогодні співають справжні співаки», – тим часом каже ведучий зі сцени, запрошуючи наступну зірку. «Це нас що, пригнали пісеньки слухати?», – обурюється мітингувальниця. Жінка випила б гарячого чаю, але боїться відійти, бо вирішать, що вона не стояла на мітингу, а відтак ніхто платити не буде. Під ногами дзвенить порожня пляшка з-під горілки – хтось встиг зігрітися, поки чай холоне.

«У нас ж нариказ був – усім їхати на Київ. Я вчителькою працюю. З Житомирщини. Тут я, інші вчителі та директор. А що я маю робити, коли мене викликають і говорять, що я мушу їхати? Але я ніколи не зрушу зі своєї позиції. Я за те, щоб нашим дітям було хорошо. Мама мого зятя живе у Німеччині, і вони двічі хотіли виїхати – двічі подавали на візу, але отримали відмову. І мені дуже обідно. Дитя живе в Україні і не має права спілкуватися з матір’ю. Я не слухаю, що тут нам говорять. Я сюди прийшла і все одно кричу: «Слава Україні!» Слухайте, я ж знаю дітей своїх і їхніх батьків. І всі вони сьогодні приїхали – за що? За гроші!». Платять 350-400 гривень за два дні. «Декілька днів тому, говорять, одна жінка заробила 200 гривень у парку на мітингу на підтримку курсу президента, – говоримо ми, – а потім принесла їх на Євромайдан…». «І я так зроблю», – переконує вчителька з Житомирщини. Виявляється, вона тут не за гроші, а тому що не могла не приїхати. «Ми просто хочемо, аби наша держава була заможною та багатою». Інша жінка говорить про занедбані поля, покинуті села. Жінки переконані, що у нас немає іншого виходу, окрім як об’єднатися.

Чоловік із національним прапором на плечах говорить, що він «настоящий хохол», що поки західні області мітингують на Майдані, східні працюють і годують всіх, в тому числі й майданівців. «Пенсии выплачивают только благодаря нам! А они привыкли работать по европам, а теперь стоят на майдане и ничего не делают!»

Кому не платять, то це столичним комунальним та державним працівникам. Дівчина, яка (її можна зрозуміти) не захотіла називати своє ім’я говорить, що від шкіл Печерського району до Маріїнського парку сьогодні прийшли директори та по дев’ять учителів від кожної школи, а також співробітники районного управління освіти. Завтра з 10.00 мають бути завучі та інші вчителі. «Усіх одразу не відправили, бо нині тривають шкільні олімпіади, у проведенні яких задіяні учителі», – говорить вона.

ЧАЙКУ БИ…

Тут  холодно. Хлопець років 20 стоїть з двома пластиковими стаканчиками чаю в руках. Підходжу до нього і питаю, де тут можна знайти і собі гарячого чаю. Відповідає: «Не знаю». Я здивовано: «А ти де взяв собі чай?», показуючи на стаканчики в його руках. У відповідь: «Не знаю». Але, трохи подумавши, додає: «Каждому чай дает его ячейка».

З гарячим чаєм на Європейській площі та Маріїнському парку взагалі проблема. Він начебто десь має бути – про що говорять і протестувальники, і міліціонери – але його ніде немає. Цілий алея у Маріїнці заставлена польовими кухнями. Біля них – люди, але ніхто нічого не їсть. На питання про чай чи кашу – чують у відповідь складні конструкції, де змішалась ненормативна лексика і повідомлення про те, що їжа і чай будуть аж після 16.00. Вже біля Маріїнського палацу помічаємо з десяток людей, які сидять за огорожею і їдять гречку з білим хлібом. Всіх інших за огорожу не пускають, на моє прохання налити чаю – відповідають, щоб я йшла собі геть. Поряд стоять хлопці з Дніпропетровська. Вони тут за ідею, звичайно ж. Хочуть, щоб Україна була незалежною, а тому вона має бути з Росією. Говорять, що можуть бути бійки, якщо «ті, з Майдану» нападуть… Говорять, що теж би випили чаю, але їм його ніхто не дає.

Стоїмо біля польових кухонь. Поряд стоїть чоловік років 40, усміхається. Шапки з’їхала на потилицю.

• Девушка, а как Вас зовут?
• Мария
• А Вы кто и откуда?
• Я из Киева, учительница младших классов, – вигадую я.
• А выходите за меня замуж! У меня дом есть свой, сам его построил. Там лепнина, камин…
• А камин тоже сами сделали, а лепнину?
• Все – сам! Подумайте! Свой дом в частном секторе!
• А вы откуда?
• Из Днепропетровска.
• Нет, не хочу переезжать, – кажу йому.
• А зря, нам в регионах жить даже лучше, чем вам тут, в Киеве.

Звати цього чоловіка Іван. Говорить, що вийшов на Європейську площу за ідею. «А вообще, – каже він. – Главное, чтобы все были здоровы!»

ОДИН НАРОД – ДВА МІТИНГИ…

Два мітинги у центрі столиці розділені правоохоронцями. Лише журналістам можна пройти кордон та опинитися на іншій стороні. Коли солдати внутрішніх військ розступаються, тебе одразу оточують кілька євромайданівців. Вони прями засипають питаннями: «Які вони?» «Вони не бояться нас?», «А що там говорять?», «Чаю їм хоч дають?», «Навіщо вони зібралися?». І на якусь мить виникає відчуття, що ти, ніби, вирвався з «совка» – похмурого, суворого, холодного, і потрапив у Європу – мирну, гарно налаштовану, спокійну, усміхнену, жителі якої готові прийняти до себе усіх та напоїти гарячим чаєм. Відчуття, що пройшов крізь Берлінську стіну чи лінію фронту. І раптом стає так сумно… Бо міліцейський кордон, на жаль, не єдиний кордон, що розділяє мешканців України.

P.S.  Треба сказати, що сьогоднішній мітинг на Європейській площі суперечить  постанові Окружного адміністративного суду  міста Києва від 30.11.2013 року.  В ній йдеться: «Встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів) шляхом заборони: Всеукраїнському об'єднанню «Батьківщина», Депутатській фракції Політична партія «УДАР» (Український Демократичний Альянс за Реформи» Віталія Кличка» (згідно заявою від 30.11.2013 р.); іншим суб'єктам, які реалізують права на мирні зібрання, проведення заходів з 01.12.2013 р. по 07.12.2013 р. у м.  Києві по вул. Банковій, вул. Грушевського, вул. Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності, парк «Хрещатий». (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35641960). І цей самий суд вже 2 грудня продовжив термін заборони до 7 січня 2014 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35653659).