Про бунтiвний дух литовців і українців

Після громадських слухань, присвячених 60-річчю Норильського повстання, які відбулися в Києво-Могилянській академії, «День» також повідомляв, що 24 травня заходи до річниці цих подій пройшли в Литві. Щоправда, на відмінну від України, де повстанців вшанували переважно представники громадянського суспільства, у Вільнюсі торжества з приводу 60-річчя проходили в будівлі Сейму Литовської Республіки. Різниця в рівнях і розумінні політиками важливості цієї дати — відчутна.

А декількома тижнями пізніше, після того, як у Верховній Раді України було зареєстровано проект Постанови про вшанування 60-річчя Норильського повстання, депутат Сейму Вітаутас Сауліс звернувся до найвищого законодавчого органу Литви з пропозицією надіслати відповідне звернення до українського парламенту з пропозицією підтримати зареєстровану Постанову.

Досвід Литви у вивченні і розумінні свого минулого з тим, щоб позбутися спадщини тоталітарної системи, важливий і для нас. Те, як у Литві вшанували пам’ять учасників Норильського повстання, — позитивний приклад розуміння ключових моментів своєї історії на громадському рівні. Тому ми ділимося цим прикладом зі своїми читачами, публікуючи текст працівниці Музею жертв геноциду Вілми ЮОЗЯВІЧЮТЕ.

Від редакції

«Село сонце в тот день

За высокими горами Норильска

Мужчины решили стену

штыков

Все вместе проломить

своей грудью...»

Це підрядковий переклад рядків з «Гімна норильських повстанців», написаного в’язнем Норильського табору, литовським ксьондзом Чесловасом Каваляускасом. Гімн звучав шістдесят років тому, він також звучав і 24 травня 2013 року, під час урочистостей з нагоди 60-х роковин Норильського повстання і з’їзду в’язнів Норильська, який проходив у Парламентській галереї Сейму Литовської Республіки.

Ініціатором цього заходу було подружжя Мурейкос: лікар, колишній в’язень Норильська, кавалер ордена Хреста Вітіса — Йоанна Улінаускайте-Мурейкене та її чоловік, доктор філософських наук Юозас Мурейка. Вони ще на початку березня звернулися до Вітаутаса Сауліса — голови Комісії Сейму з прав і справ учасників опору окупаційним режимам і осіб, які постраждали від окупацій, — щодо доцільності проведення заходу, присвяченого 60-м роковинам Норильського повстання, у приміщенні Сейму. В. Сауліс погодився стати організатором заходів і запросив до Парламентської галереї Сейму учасників Норильського повстання, їх близьких, друзів, інших колишніх політв’язнів і засланців, політиків, громадських діячів і представників громадських організацій.

Як зазначив В. Сауліс на початку заходу, Норильське повстання — це зразок найбільшого в системі радянських таборів прояву ненасильницького опору. З’ясувалося, що політв’язні можуть об’єднатися, що вони не бажають бути покірними і зазнавати принижень. На придушення Норильського повстання було кинуто чимало сил; спочатку повстанців умовляли, потім їм погрожували, а пізніше застосували військову силу і техніку. Незважаючи на розправу, результати повстання стали відчутними вже 1953 року — режим пішов на поступки, були задоволені деякі вимоги політв’язнів. Це доводить, що боротися з тоталітарними режимами можна навіть у важких умовах.

Історик, голова парламентської групи «За історичну пам’ять і справедливість», член Сейму, доктор Арвідас Анушаускас нагадав тим, що зібрався, що для литовців пекло Норильських таборів розверзлося ще 1941 р., коли частину литовських солдатів і офіцерів привезли до Красноярського краю, і чимало з них опинилося в Норильських таборах. Після війни між Німеччиною і Радянським Союзом у радянських таборах опинилося ще 150 тисяч литовців. До стотисячного загону ув’язнених, що працювали на Норильському нікелевому заводі і на будівництві інших об’єктів, влилося і понад три тисячі литовців, відправлених до Норильських таборів. Тепер Росія намагається забути, в яких нелюдських умовах працювали політв’язні. Завод працює і досі, проте про людей, які все це створили, нинішня влада Росії забула. Ніхто навіть і не думає про якісь компенсації. Великі німецькі концерни ще 15 років тому вважали своїм моральним обов’язком створення фонду в декілька мільярдів марок і виплатили компенсації людям, які в роки нацизму працювали в Німеччині на примусових роботах.

А. Анушаускас також звернув увагу на той факт, що під час повстання політв’язні понад два місяці зберігали певне самоврядування. Придушити повстання силам чекістів удалося лише в серпні. Як говорив А. Анушаускас, ми не можемо забути, що ці люди, учасники Норильського та інших повстань, почали руйнувати і, врешті-решт, зруйнували імперію ГУЛАГу. Не лише литовці, але й росіяни мають бути вдячні тим в’язням, які 60 років тому почали повстання і, попри жертви, на думку А. Анушаускаса, перемогли в ньому.

Учасників Норильського повстання привітала член Європарламенту Радвіле Моркунайте-Мікуленене. Вона висловила надію, що зі спогадами і досвідом учасників Норильського повстання вдасться ознайомити також і Європейський Союз.

Колишній учасник Норильського повстання і голова товариства «Norilsko Vyciai» («Норильські витязі») Бронюс Златкус, який у Норильську опинився 1948 р., розповів, що тоді ув’язнені здалися йому змученими, слухняними, пригніченими. Становище змінилося 1952 р., коли, після придушення заворушень у Карлазі, звідти етапом прийшли нові в’язні. Карагандинці привнесли дух опору, і в Норильських таборах за принципом п’ятірок стали створюватися таємні військові організації. Повстання спалахнуло, коли після смерті Сталіна зародилася надія, що існуючу систему можна змінити. Після придушення повстання, як свідчать документи, було прийнято ухвалу: 10% ув’язнених — ініціаторам повстання — «пустити кров». Б. Златкуса було включено до списку засуджених. Лише арешт Берії і зміни в Кремлі врятували його від розправи.

На урочистості з нагоди 60-х роковин повстання прибули також представники України. Один із них — лауреат національної премії імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Стуса і Андрія Сахарова, режисер-документаліст Михайло Ткачук, який багато зробив, щоб збереглася пам’ять про Норильське повстання і його учасників, а серед них — і про литовців, які брали участь у нім. Він передав тим, хто зібрався, вітання від українців і вручив Б. Златкусу чорний із червоною смугою прапор Норильського повстання. Він розповів учасникам урочистостей про акцію, яка зараз провадиться в Україні серед студентів вишів, коли слухачів знайомлять з історією Норильського повстання і з методами незбройного опору. За словами М. Ткачука, українці і литовці завжди були єдині. Про це говорили співбесідники, зняті ним на документальній кінострічці. А в Литві М. Ткачук вперше побував десять років тому на урочистостях з нагоди 50-х роковин Норильського повстання. Завершуючи свій виступ, він запропонував увазі учасників 5-хвилинний документальний кінофільм, у якому якраз використані епізоди зустрічі учасників Норильського повстання, знятий під час перебування в Литві 2003 р.

Професор Она Вовярене представила тим, хто зібрався, книгу спогадів ініціатора урочистостей, члена товариства «Norilsko Vyciai» Й. Улінаускайте-Мурейкене «Випробування долі». За словами професора, пам’ять повертається написаними книгами, і ця книга, в якій описано учасниць Норильського повстання, теж перемагає в боротьбі з часом. Окрім того, ця книга розповідає про силу людського духу, про національні і родинні цінності і про зусилля зберегти їх за нелюдських умов. Стиль листа Й. Улінаускайте-Мурейкене легкий, емоційний, такий, що апелює до людського серця і почуттів.

Подякувавши професорові О. Вовярене за дивовижний аналіз книги, чоловік Й. Улінаускайте-Мурейкене, доктор Ю. Мурейка прочитав тим, хто зібрався, привітання від своєї дружини, яка через хворобу не змогла прибути на урочистості. У своєму листі вона писала, що політв’язні, яких доля занесла на далеку Північ, принижувані, розстрілювані, такі, що знемагають від голоду, холоду, важкої роботи, внутрішньо не почували себе жертвами, вони були вільними людьми. Це відчуття свободи не дозволяло зламатися, об’єднувало не лише литовців, але й українців, латишів, політв’язнів інших національностей. Вона стверджувала, що забути минуле не можна — воно має зберегтися в спогадах, має передаватися дітям, внукам і правнукам, які, знаючи про це, зуміли б протистояти злу, щоб такі жорстокі події не повторилися.