ПРО ДВОХ ТИМОШЕНКIВ I ОДНОГО СIКОРСЬКОГО
Що це за вулиця, на якій наш будинок? Де живемо чи на якій вулиці працюємо до втрати свідомості?.. Ніхто у нас не питає, як назвати вулицю, площу чи проспект. Чиїм іменем. У вихідних даних кожного числа і нашого «Дня» значиться: вулиця Маршала Тимошенка, 2л. Звикли — хто старший, хто молодший. Якийсь воєначальник важливий. Воював, водив полки. Адреса правильна. Маршал заслужений.
А у мене з цими Тимошенками нашими, славними синами Тимошів українських, якась смутна плутанина виходить. Ходжу я до редакції «Дня» на вулиці Маршала Семена Тимошенка, а сам згадую зовсім іншого штатського вченого нашого — Степана Тимошенка, іменем якого не тільки вулиці чи проспекту, а й навіть провулка в Києві не названо. Він — великий український вчений-механік, один із фундаторів української академії наук, завідувач кафедри опору матеріалів і декан КПІ, почесний професор багатьох університетів і викладач Американського товариства інженерів-механіків. Степан Прокопович Тимошенко.
Я про нього науково-популярний фільм робив і перед цим також нічого не знав, як багато хто. Степан Прокопович до революції такий підручник з опору матеріалів створив, що за ним усі інженери безлічі країн кількох поколінь училися. Зокрема і за радянської влади не могли без цього підручника готувати інженерів. Всі знали підручник С.П. Тимошенка, але ніхто нічого не знав про самого автора. Таємниця.
А в цей час Степан Прокопович Тимошенко, родом із славного міста Ромни, котрий уникнув вірної загибелі (ЧК), піднімав науково-американську інженерію. Робив технічну цивілізацію світу такою, якою ми її знаємо зараз. Він був видатним фахівцем з проблем міцності. Пам’ять про нього на батьківщині виявилася слабшою.
Проспект однофамільця, маршала Семена Тимошенка, як відомо, знаходиться на Оболоні. Давня старокиївська земля, омивана Дніпром, з її Чорториєм, Вигурівщиною, Наталкою, судячи з назв її нових вулиць і проспектів, стала героїчним бастіоном: «Героїв Дніпра», «Героїв Сталінграду», «Маршала Рокоссовського», «Маршала Тимошенка».
Так що ж маршал і його час? З несподіваного і далекого київського минулого. Вивела мене мама до війни погуляти на нашу вулицю Толстого (Караваївську). І з її пагорба бачу я, як на площі з’являється величезна процесія, що звертає вниз на Червоноармійську. Мама сказала: «Це похорони Оксани Петрусенко». Вона померла від пологів. Тепер я дізнався, що це було 15 липня 1940 р., а померла співачка від післяпологового ускладнення. А перед цим усі говорили і говорять, що її коханцем був маршал Тимошенко.
Тоді, до війни, всі співали: «Если завтра война, если завтра в поход — будь сегодня к победе готов...» Коли ми з мамою виїжджали в кузові «полуторки» з Києва, який уже оточувався, я і сам бачив, як, умиваючись кров’ю й ганьбою, наші солдати свідчили життями, тікаючи і потрапляючи в полон, як ми були готові до перемоги і взагалі до війни під командуванням наркома оборони СРСР С.К.Тимошенка.
...Нетипова для Києва плоска розлога Оболонь. А небо над нею, тепер запорошеною і засміченою, завжди було велике. Я літав на вертольоті над Дніпром і Оболонню, що виблискувала під сонцем «старичками», затоками і жовтеньким пісочком. Краса! Правильне місце для польотів вибрав ще один герой Києва і світу киянин Ігор Сікорський, про якого я також знімав свої фільми. Ігор піднімався на своєму літальному апараті з Куренівського аеродрому і робив свої перші і приголомшливі кола тут, над окоймою Оболоні. Возив відчайдушних пасажирів. І газети писали: «Весь Київ підкорив авіатор Ігор Сікорський!» І це не було перебільшенням — самому конструювати і самому літати на перших літаках. От у цьому небі. У рідному місті відірветься від землі і перший вертоліт, надалі — «містера Гелікоптера». Нашого Сікорського. Адже рідне небо бачило і грандіозний тріумф великого конструктора й пілота, коли його перший важкий багатомоторний літак «Ілля Муромець» з дванадцятьма пасажирами і собакою, побивши безліч світових рекордів, почавши еру транспортного і пасажирського повітроплавання, після пожежі в повітрі та інших прикрощів тут заходив на посадку, завершуючи безприкладний авіарейс Санкт-Петербург — Київ. У цьому ж небі над Дніпром, коли блиснули куполи Лаври. Коли знову весь Київ вшановував свого героя.
Отже, є в нас і свої мирні і літаючі душею і думкою герої, а не тільки в кованих чоботях і з голеними головами. Скаржимося, що слабо знають у світі Україну. І будуть слабо знати, якщо ми самі не пізнаємо своїх справжніх героїв і геніїв. І не навчимося правильно і справедливо називати свої власні вулиці та площі. Ні в місті, ні в районі КПІ немає вулиці Степана Тимошенка. А є якась «Машинобудівна». Хочете, щоб гості столиці знали — куди вони прилітають? Назвіть повітряні ворота України «аеропортом Ігоря Сікорського». Його ж весь світ поважає.
Ходимо побитим вуличним асфальтом, спускаємося в підземні переходи, забиті жебраками і барахлом, йдемо вулицями вздовж брудненьких стін наших коробок і скаржимося, що урвався зв’язок поколінь. А ви гляньте у небо. І подумайте — чому не можемо злетіти? І знайти підіймальну силу. Як вони.
ДО РЕЧІ
Отримано повідомлення про присвоєння імені Ігоря Сікорського одній із площ Санкт-Петербурга. У коментарі справедливо зазначено: для того, щоб нашій людині зробити справу, їй необхідно виїхати.
А батьківщина про неї забуде.
