ПРО ГОЛОВНЕ

Мирослав ПОПОВИЧ, доктор філософських наук, професор, член-кореспондент АН України:

— Найголовніше, що мене турбує, — це вибір Україною свого шляху — чи зуміє вона втриматися на тій дорозі до європейського способу життя, на якій вона зараз знаходиться? Чи не роз’їсть корупція її владних органів, чи не стане костеніти її структура, чи не втратить вона свободу — найголовніший здобуток після 1991 року? Це питання, відповіді на які ми сьогодні не знаємо. Все може статися. Я страшенно хочу, щоб мої погані передчуття не справдилися.

Я сьогодні, в переддень Нового року, хотів би сказити найкращі слова про мою сім’ю, і особливо про моїх трьох онук, найменшій iз яких усього три роки. Чесно кажучи, вона мене найбільше надихає.

Cергій ТРИМБАЧ, кінокритик:

— Найголовніше, на мій погляд, що сталося упродовж останнього року: ми в черговий раз втратили віру в нашу власну спроможність змінити життя на краще. Саме так — не в когось і не в щось, а в самих себе. Щоб змінити ситуацію потрібні вчинки — вони і тільки вони здатні змінити «карту буднів» і, що найсуттєвіше, моральний клімат у суспільстві. Бо ж поки що все дозволено… Більшим — більше, меншим — менше. Це не є чимось фатальним, події листопада — грудня довели: прагнення змiнювати життя і робити вчинки вмерло не у всіх. Власне, оце і є головним.

Любов КОВАЛЕВСЬКА, письменниця:

— Людина в повсякденному житті досягає тільки тієї висоти, яка нею осмислена, усвідомлена і визнана як даність. Звідси вислів: вище голови не стрибнеш. Але при цьому є така абсолютна висота, що досягається за рамками повсякденності, за межами буденності, у світі свободи і реально відчувається людиною як постійне світло в душі. Ця висота називається Богом, а світло в душі — Божественною сутністю і Божою благодаттю, що робить людину природною (з Божим єством), але не робить Богом.

Євген РИБЧИНСЬКИЙ, поет:

— Коли наші прабатьки були вигнані з раю, Адам сказав Єві: «Люба, заспокойся. Нам випало щастя жити в перехідний період». Фраза виявилася пророчою, і я більше не хочу її коментувати. Люди не часто знають, що робити з плином часу, але час знає, що робити з людьми. Я помітив, що чим красивіша жінка, тим швидше пролітає час і гроші.

Сергій ДАНЧЕНКО, художній керівник Театру ім. І. Франка:

— Найбiльшим досягненням століття вважаю те, що наша країна стала незалежною. Хочу побажати всьому народу України здоров’я, щастя, більшого відчуття себе представниками однієї з найстаріших націй у світі. Вірю і сподіваюсь, що всі труднощі ми разом здолаємо.

Євген СВЕРСТЮК, письменник, головний редактор газети «Наша віра», лауреат премії ЮНЕСКО «За міжконфесійну і міжетнічну толерантність» (2000 рік) — за книжку «На святі надій»:

— Світ лихоманить хворобами насильства і обману. Бажаю людям XXI століття смиренно зійти зі шляху, злозачатого в епоху революцій. Бажаю висоти й мудрості, щоб повернутися від міражів до вічних джерел, від блудних оман до рідного коріння. Повернутися до себе, до закону вічного Бога.

Тетяна ЦИМБАЛ, народна артистка України, телеведуча (Новий канал):

— На часовій межі згадується мудрість: людина геніальна випереджає час, дурна мріє його повернути, а розумна — просто живе у свій час. Дійсно, часи змінюються. Ми вже відійшли від часів ідеалістичних уявлень, віри в лозунги — до часів більш прагматичних. Тепер ми розуміємо, що кожний повинен зарадити сам собі. Дуже хочу, щоб ми усі могли повірити: якщо я чогось жадаю, то можу. Опорою в цьому є власні сили, віра і рідні, а не уряд, держава, як багато хто продовжує вважати. Саме гармонії, рівноваги душі хочу побажати кожному. Вони не дадуть можливості маніпулювати нами, а звідси і у самому суспільстві встановиться рівновага.