Про овець та людей
Доллі померла. Найзнаменитіша вівця у світі, а також перший ссавець, якого було клоновано з дорослої клітини, вона пішла від нас у лютому цього року. Це сталося невдовзі по тому, як з’явилися повідомлення про народження клонованої дитини, щоправда, так і не підтверджені. Смерть Доллі стала меншою сенсацією, ніж її народження. Однак навіть якщо точні причини цієї смерті ще потрібно встановити, вона гостро поставила питання довготривалого впливу клонування на клонований організм. І певним чином подарувала людині відстрочку. Кодекси, що регулюють медичні дослідження, забороняють проводити на людях експерименти, безпечність та ефективність яких не було доведено на тваринах. Але яким буде результат, коли цей бар’єр буде знято? До того, як це станеться, перспектива клонування людини кидає нам та нашій соціальній свідомості ключовий етичний, культурний та політичний виклик. ЮНЕСКО продовжуватиме брати активну участь у дебатах з цього питання.
Не можна знехтувати складністю питання. У тому, що стосується біоетики, й зокрема клонування, ми маємо бути певними, що не плутаємо страхи та ілюзії зі справді нагальними питаннями. Клонування людини сьогодні зводиться до двох технічних процедур, що відрізняються одна від одної як за метою, так і за способом здійснення. Метою терапевтичного клонування є не народження нового життя, а вилучення стволових клітин з ембріону, створеного заміщенням клітинного ядра. Загально зрозуміло, що використання цих стволових клітин може змінити регенеративну медицину. Тоді чому ми вагаємося? Ключове питання — це статус ембріона, навколо якого виникає багато надій та обмежень. Чи не ризикуємо ми перетворити людські ембріони на «торгові лотки» майбутніх «супермаркетів» органів? Чи законно створювати ембріони, розвиток яких ніколи не буде завершено?А хто надаватиме незліченні яйцеклітини, необхідні для цих маніпуляцій? Чи не призведе це до появи нової форми торгівлі жіночим тілом — зокрема у випадку бідних жінок? Ці питання можна вирішити тільки шляхом створення суворої законодавчої бази для дослідження людських ембріонів.
Метою репродуктивного клонування є народження дитини, яка буде хромосомною копією іншої людини. Однак клонувати організм не означає скопіювати особистість. Це доводять механізми природної статевої репродукції. Однояйцеві близнюки безумовно є різними особистостями, але вони все одно більш схожі одне на одного, ніж були б схожі клони.
Ті, хто асоціює клонування з реалізацією столітніх міфів про безсмертя та воскресіння, у марному пошуку копій себе чи інших, послуговуються водночас хибними й небезпечними уявленнями про генетику.
Людські клони, безумовно, не будуть монстрами. Однак ми повинні вивчити глибинні мотиви, які стоять поза цим проектом, звернутися до основ бачення людської раси й суспільства, адже такий тип маніпуляції зробить клонів носіями певного геному (сукупності генів у наборі хромосом. — Ред. ), обраного через його специфічні властивості. Неважко уявити катастрофічні психологічні та соціальні наслідки такої форми євгеніки (науки про спадкове здоров’я людини та шляхи його поліпшення. — Ред. ).
Природа надає кожному індивідууму унікальну генетичну ідентичнсіть, результат спільної роботи випадку й необхідності. Відмова від цього природного багатства може завести нас так далеко, як до штучного поділу між людьми з оригінальними геномами й людьми з клонованими. Хіба людство вже не страждає від достатньої кількості форм дискримінації? Ідея клонування людини, в ліпшому випадку, грунтується на низці непорозумінь та фантазій, у гіршому, залежить від бажання використати генетику в однозначно сумнівних цілях — комерційних, ідеологічних чи практичних. Тому ідея заборони клонування людини виправдана на всіх рівнях — медичному, юридичному та моральному. Ця заборона, спершу рекомендована у Всесвітній декларації геному людини та прав людини 1997 року, а потім підтверджена Генеральною Ассамблеєю 1998-го, є безповоротною.
Людина — це не просто один із видів ссавців. Тварин можна створити за допомогою клонування. Але людей створюють освіта, наука й культура. Не клонування.
