Про переваги та недоліки фрилансу

На 13 соціологічних читаннях ім.Наталії Паніної, які нещодавно тривали в Києві та були присвячені найактуальнішим проблемам сучасної соціології, нас серед інших зацікавила доповідь науковиці Аліни КАЛАШНІКОВОЇ з ХНУ ім. В. Каразіна, яка розповіла про соціологічні дослідження фрилансу за результатами опитування MCG — Marketing Consulting Group. Адже помітна тенденція молоді щодалі більше віддавати перевагу дистанційній роботі замість «офісної». Тож ми поспілкувалися з соціологинею Аліною Калашніковою про явище фрилансу в Україні, переваги та недоліки дистанційної роботи та про захист прав фрилансерів. Крім того, в розмові також порушили питання свободи та відповідальності, а також згуртованості соціуму в контексті фрилансу.

«ФРИЛАНСЕР НЕРІДКО ПРАЦЮЄ ЯК ОКРЕМА ФІРМА. АЛЕ ВІН — ОДНА ЛЮДИНА»

— В українському суспільстві популярне уявлення, що дистанційна робота добре оплачується, й водночас завдяки гнучкому графіку та можливості працювати над кількома проєктами одночасно фрилансери заробляють більше за офісних працівників. А що щодо цього кажуть соціологічні дослідження?

— Хоча явище фрилансу на українському ринку праці активно розвивається вже принаймні десятиліття, досліджень із цієї теми наразі надзвичайно мало. Є лише кілька досліджень, серед них, зокрема, й те, яке провела 2017 року MCG — Marketing Consulting Group. Тоді було опитано 373 фрилансери (телефонне опитування за контактами з бірж). За результатами цього дослідження можемо сказати, що фрилансер не заробляє дуже багато, попри те що так звикли вважати в нашому суспільстві. Половина опитаних мали дохід до 10 тис. грн, ще 37,8% — від 10 до 25 тис. грн. Для 56,3% середня сума угоди працедавця та фрилансера становила до 100 доларів. Це небагато. Крім того, в фрилансерів гнучкий графік роботи, але він не завжди дає можливість заробляти більше. Бо що таке гнучкий графік для дистанційного працівника? Це коли він, звісно, може виконувати узгоджену роботу в зручний час, але обсяг завдань має бути зроблений до заявленого роботодавцем дедлайну. Тому зазвичай перевага гнучкого графіку закінчується прокрастинацією, самоневдоволенням та тим, що такий працівник робить величезний обсяг роботи за короткий проміжок часу і, відповідно, перевтомлюється. Крім того, додайте сюди ще обов’язкову менеджерську роботу, а також те, що фрилансер сам має знаходити собі замовлення, самостійно планувати свій час для їхнього виконання, а також перекваліфіковуватися та щось постійно вивчати. Тож це доволі часопоглинаюча справа, адже виходить так, що фрилансер нерідко працює як окрема фірма. Але він — одна людина.

«17% ФРИЛАНСЕРІВ — ЦЕ ПРАЦІВНИКИ, ЯКІ МАЮТЬ ДВІ АБО БІЛЬШЕ РОБІТ ОДНОЧАСНО»

— Яким є узагальнений портрет дистанційного працівника згідно з вашим дослідженням?

— Зазвичай фрилансери мають вищу освіту, при цьому більшість — люди віком від 20 до 40 років. 26,8% працює для різних замовників віддалено, ще 12,3% працюють для різних замовників офлайн, 22% мають постійну роботу. Для останніх фриланс — це здебільшого підробіток, а не основний вид зайнятості. Найбільше фрилансерів віком від 25 до 35 — тут може бути кілька пояснень: по-перше, люди старшого віку дещо консервативніші, вони звикли до «звичайної» роботи і повільніше освоюють технології віддаленого заробітку. По-друге, фрилансом складно займатися, якщо ти вже не дуже молодий і здоровий, тому що це потребує постійного напруження, швидкого прийняття рішень. 17% фрилансерів — це працівники, які мають дві або більше робіт одночасно. І, звісно ж, дві роботи вони мають не від хорошого життя. Бо якби вони мали одну добре оплачувану роботу, то, мабуть, не шукали би іншу. А загалом — це люди, які намагаються виживати. В основному робочий портрет якісного фрилансера такий: одна стабільна робота з низькою зарплатнею і паралельно — додаткові ситуативні проєкти, які оплачуються краще порівняно з першою роботою, але трапляються раз на два місяці чи на квартал.

— А який вид фрилансу дає можливість працювати з постійним замовником на одній роботі?

— Саме це ми в дослідженні не встановлювали, але з особистого досвіду можу висловити певні припущення. Переважно типова траєкторія росту фрилансера починається з того, що спершу він виходить на біржу фриланса, створює акаунт у соцмережі або сайт та працює на ситуативних замовників. Згодом, коли набирається досвіду, то знаходить одного чи кількох постійних роботодавців і стає, так би мовити, приватним фрилансером. Якщо він досить кваліфікований, то може стати частиною постійної команди, яка, втім, працює віддалено, або отримати пропозицію перенести роботу в офіс. Узагалі, постійні замовлення найчастіше мають у сфері програмування, копірайтингу чи перекладів, дещо рідше — в сфері дизайну або верстання сайтів.

— Дистанційна робота фрилансера зазвичай характеризується відсутністю довгострокового трудового договору між роботодавцем та працівником. Наскільки захищеними є права фрилансерів в умовах відсутності нормативно-правової системи регулювання їхньої діяльності?

— Відсутність нормативно-правового регулювання діяльності зараз трохи знизилася. Фрилансери сьогодні — це особлива категорія працівників, яка здебільшого працює на правах ФОПів. Коли Marketing Consulting Group робила це дослідження, в нас був окремий блок з низкою питань щодо того, наскільки чесно поводяться з дистанційними працівниками роботодавці. Бо, звісно, типовий варіант нечесності щодо фрилансерів, це коли з боку замовника не здійснюється оплата вже виконаної дистанційним працівником праці. Як показало дослідження, ніколи не стикаються з такими речами 25,5%, рідко — 15,1%, інколи — 15,3%, часто — 6,2%. Результати, відверто кажучи, нас приємно вразили. Бо вони продемонстрували соціальний механізм, який забезпечує фрилансеру більш-менш захищену працю. Йдеться не про офіційні зобов’язання, а про загальнолюдську чесність. Так, звісно, фрилансера можна залишити без оплати. Але якщо замовник працює постійно і йому важливе його пристойне реноме перед клієнтами та партнерами, з якими він співпрацює, то він дбатиме про свою репутацію. Бо ж якщо хтось не відповідає нормам ведення бізнесу, то з цією людиною перестають працювати хороші фахівці. І йдеться не лише про фрилансерів, а й про більших партнерів. Тож роботодавці, які планують залишатися в бізнесі, мусять відповідати цим нормам. А фрилансери зі свого боку теж мають бути чесними. Єдина річ, яка часто трапляється в співпраці фрилансерів та замовників, — це спроба змінити умови договору в процесі роботи. Коли працівник, скажімо, зголосився робити дизайн сайта за певну суму, а в процесі роботи йому телефонує замовник і просить щось змінити чи додати, це може відбуватися не один раз, при цьому про зміну оплати праці не йдеться. Звичайно, це така спроба отримати більший об’єм роботи за менші гроші. З цим часто стикаються 38,3% фрилансерів. Але 18,5% опитаних не стикаються ніколи.

ПЕРЕХІД ІЗ «РОБОТИ ВДОМА» ДО «ЖИТТЯ НА РОБОТІ»

— Фриланс до певної міри порушує питання свободи та відповідальності. Наскільки українці готові до свободи, яка характеризується відсутністю міцних зв’язків з роботодавцем?

— Як показує статистика, фрилансери — це здебільшого молоді люди до 35 років. І в них є одна якість, що характеризує їх, — це намагання знайти роботодавця своєї мрії, щоби працювати, не сидячи в офісі. Тому дистанційні працівники, які виходять з фази початківця та здобувають досвід, орієнтуються на роботодавців, яким зможуть цілком довіряти. Тож такий зв’язок, що ґрунтується на довірі, можна вважати тісним. Що ж до свободи, то вона, навпаки, подеколи заважає фрилансерам працювати. Бо в офісній роботі є межа між нею та зоною дозвільного часу. Є така священна річ для офісних працівників: після 18:00 ми не працюємо. Те саме стосується вихідних та свят. Натомість, у фрилансера може не бути вихідних та свят. Відповідно, дистанційним працівникам часто бракує психологічного переключення, а їхня робота інколи переходить з «роботи вдома» в «життя на роботі».

— Чи не є явища фрилансу та соціальної згуртованості антагоністичними? Чи не сприяє дистанційна робота збільшенню відчуженості?

— Відчуженість — це взагалі дуже складне поняття. Тому якісь прямі зв’язки я наводити б не стала. Звичайно, у фрилансера часто робочі колеги присутні лише як тексти або якісь голоси в телефонній слухавці. Але тут велике значення має готовність людини до зв’язків, стабільність її психіки, а також те, наскільки вона здатна компенсувати відсутність тісної взаємодії з колегами за допомогою включення в дружбу, сусідські зв’язки, хобі. Фрилансер часто відчуває нестачу співрозмовників саме через низьку можливість виділяти сили і час на створення таких соціальних зв’язків, які здатні були б компенсувати відсутність колективу, робочого оточення, щоденних «виходів у люди».

Що стосується відчуження, скажімо, від результатів своєї роботи, я не сказала б, що воно збільшується. Залишається приблизно однаковим. Бо ж коли ви працюєте в офісі, то стаєте частинкою великого механізму, тому не завжди бачите свій внесок у результат. Офісний працівник рідко може спостерігати всю траєкторію зв’язків, які призводять до певного кінцевого продукту. Також він не може проголосити себе людиною, яка створила якийсь продукт. Тож у цьому сенсі фрилансер, який відповідальний за конкретне завдання, навпаки, може відчувати ще більшу відповідальність за результати своєї роботи, однак ще менше асоціює себе з кінцевим результатом. Наприклад, ніхто не знає авторів текстів, якими заповнюють сайти. Це дуже знижує мотивацію фрилансера і не дає задовольнити особисті потреби у визнанні та соціальному схваленні.

«ФРИЛАНСЕР МАЄ ОДНОЧАСНО БУТИ І ХОРОШИМ ФАХІВЦЕМ, І МЕНЕДЖЕРОМ»

— Щодалі більше посеред української молоді стає популярною робота поза офісом. Існує уявлення про те, що фриланс має більше переваг, як-от, гнучкий графік, вища оплата праці, відсутність необхідності соціалізуватися в колективі. А які недоліки фрилансу ви можете назвати?

— По-перше, непередбачуваність. Фрилансер не має певності в тому, коли в нього будуть проєкти. В один момент замовник може сказати, що в нього нема завдань для дистанційного працівника, але він не має перед ним жодних зобов’язань. Але ж фрилансер не може регулювати свої постійні витрати відповідно до навантаження роботодавця. Тоді він починає активно шукати серед знайомих замовників роботи і наступного дня має, скажімо, 8 проєктів, від яких складно відмовитися. В цьому є певна нерівновага.

Другий недолік — багатозадачність. Фриланс споживає дуже багато часу, бо такий працівник має одночасно бути і хорошим фахівцем, і менеджером, хоча менеджерські роботи в офісі виконує окрема людина. Але ми не здатні робити кілька речей справді одночасно, натомість доводиться просто швидко переключатися. Тому, якщо ти фрилансер і маєш робити все одразу, це призводить до постійного стресу, фрустрації, проблем із зосередженням тощо.

Третя проблема полягає в невідмежованості від особистого простору. Це і нестача особистих зв’язків із колегами, і неможливість просто піти з роботи, залишивши там негативні емоційні реакції, через що страждають домашні, а сам фрилансер отримує на додачу ще й відчуття провини.

До всього, дистанційний працівник не може розраховувати на академічну відпустку чи безоплатне навчання від компанії. Четвертий недолік — дистанційний працівник сам шукає собі замовників та проєкти. Одним словом, фрилансер — це вовк, якого ноги годують. І от якщо ви, скажімо, айтішник, який усе життя мріяв вирощувати квіточки, то у вас просто не залишається на це часу. Або ж ви не можете виділити конкретний та стабільний час для цього. І через це дуже складно робити якісь довгі стратегічні плани на майбутнє, наприклад, планувати відкладати щомісяця гроші на квартиру. Ця непередбачуваність загрожує сімейним планам, змушує відкладати одруження або народження дітей.