Про птахів небесних

Гірський орел ширяв на могутніх крилах над безводною рівниною. А внизу на купі стерва сидів гриф і їв.

Орел гострозорим оком оглядав величезні простори у пошуках їжі. А гриф сидів і їв. Плавними колами спустився орел до купи стерва, обережно наблизився до грифа і сказав:

— Послухай, поїдачу боягузів, ти хоч раз підіймався до хмар, вище від сяючих гірських вершин?

Гриф мовчки сидів на купі стерва і їв.

— Послухай мене, королю смороду, чи мріяв ти про крижаний вітер, який свистить у пір'ї? Чи хотів ти долетіти до сонця?

Гриф мовчки сидів на купі стерва. Він з'їв уже майже все.

— Гей ти, лисоголовий могильнику, чи знайоме тобі почуття азарту, коли після багатоденного польоту над пустелею ти бачиш внизу крихітного ховрашка і з подесятереною від голоду силою кидаєшся на нього з піднебесся?

Гриф доїв усе стерво. Все-все. Голосно відригнув і спитав орла:

— Ти не знаєш, чому всі так не люблять нас, грифів?

Орел відповів:

— Тому що ви глухі, брудні, смердючі! І жадібні, — додав орел і заплакав...