Про студентських «похресників» та дружбу в подарунок
Всього на бакалавраті та магістерській програмі у Луврській школі навчається близько дев’яносто іноземців, що складає 5,6 % від усіх студентів. В абсолютній більшості — молодь, що приїздить із країн ЄС: німці, голландці, італійці, іспанці. Вихідців зі Східної Європи, як і з Азії, Південної Америки та Африки, — не надто багато. Втім, це не означає, що сюди їм дорога заказана. Радше, що школа мало відома у них вдома, або ж мистецька освіта в цих країнах користується меншим попитом, ніж у сусідніх із Францією. Тому студенти, які не з Європейського Союзу, обирають переважно інші паризькі виші.
Переступивши поріг EDL (Еcole du Louvre), я, як й інші новоприбулі не-французи, опинилась під опікою le Club international — Міжнародного клубу. Через кілька днів після офіційного запису отримала повідомлення від керівництва клубу. У ньому, як ведеться, вітання зі вступом, побажання успіхів у навчанні та дослідженнях, а також пропозиція: стати «похресницею» когось із місцевих студентів чи студенток. Водночас французькі студенти отримали листа із запрошенням стати опікуном чи опікункою когось із немісцевих. Одній та другій стороні вказують на значні переваги для обох. Для нас, потенційних «похресниць» та «похресників», — це можливість отримати відповіді на всі запитання щодо початку року, не оббиваючи пороги секретаріату та інших кабінетів; змога попрактикувати французьку із кимось, хто дав добровільну згоду вислуховувати наші, часто не до кінця грамотні, тиради; прекрасний шанс дізнатися більше про «внутрішнє» життя школи та щоденне життя місцевих студентів (про це, як правило, не вичитаєш в офіційних буклетах). Зрештою — чи не найважливіше — це можливість знайти собі першого друга у невідомих стінах. А це вартує чимало, враховуючи, що соціум в EDL доволі закритий, а його представники, як правило, не кидаються з розкритими обіймами назустріч новоприбулим.
Для потенційних опікунів — свої плюси. Кожен студент бакалаврату та магістеріуму зобов’язаний опанувати одну із живих мов (на додачу до латини чи грецької, які тут часто обирають для вивчення). Тож попрактикувати обрану мову із носієм — один із помітних бонусів. Щастя, що вибирати є з кого. Найпоширеніші мови, які вивчають, — англійська та німецька. Тому німців «розбирають» одразу. Англомовні теж у попиті. Моя ж «marraine» («хрещена») — серйозна дівчина на ім’я Лорі — звернулася до Міжнародного клубу зі словами «цікавлюсь слов’янськими культурами», без уточнень щодо мови. Оскільки три росіянки та одна полячка, котрі, як і я, прийшли до школи цього року, не захотіли, щоб їх «вдочерили», то Лорі дісталася я. Наразі ми обоє спілкуванням задоволені — спасибі Міжнародному клубу.
Серед переваг, якими користуються і опікуни і «малюки» — безкоштовні екскурсії та запрошення на спільні святкування. Цього року першим подібним заходом стала подорож у замок Шантії, що був подарований 1884 року Інституту Франції Принцом Орлеанським, сином останнього короля Франції Луї-Філіпа. Сьогодні, як і в кінці ХІХ століття, тут міститься унікальна колекція живопису (в тому числі твори Рафаеля, Пусена, Енгра), яка, за заповітом останнього власника, не може покидати стін замку. Що й казати, відвідини такого місця, та ще й безкоштовно та в хорошій компанії — неабиякий подарунок мистецтвознавцеві. Байдуже — француз він чи іноземець.
ДОВІДКА «Дня»
Ольга КУРОВЕЦЬ — студента другого року дослідницької магістерської програми в Еcole du Louvre (Луврська Школа), Париж. Навчання Ольги у легендарному університеті тільки-но розпочалося — до цього дівчина вивчала музеєзнавство в університеті міста Невшатель, Швейцарія, а перед тим закінчила культурологію у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Ольга пише про своє навчання закордоном зокрема та європейську освіту загалом, про будні української студентки у Парижі (див. «День» №192 від 24 жовтня 2012 року).
