Про звірів, людей і нелюдів

Рух волонтерів — захисників тварин — існує в Києві вже не перший десяток років. Ми зустрілися з лідером однієї з таких неформальних організацій, творцем сайту допомоги тваринам www.helpdog.kiev.ua — Лілією Ємельяненко, щоб дізнатися, що сьогодні являє собою волонтерський рух, які цілі він переслідує і яка в Києві загалом ситуація з бездомними, покинутими, незахищеними тваринами. Багато що з розказаного прозвучало доволі несподівано й навіть шокуюче.

— Як стають захисниками тварин?

— Першого собаку я підібрала років 15 тому. Просто пожаліла, взяла додому, потім прилаштувала. І ось уже другий, третій... А потім познайомилася з людьми, які також підбирають, вийшло об’єднання однодумців.

— До речі, того першого вихованця пам’ятаєте?

— Це був старий пес колі, він бігав у районі метро «Либідська», шарахався... Тварин було дуже багато, та я пам’ятаю практично всіх.

— А скільки всього?

— Близько 400—500 тварин.

— Собаки, коти?..

— Коти також, але переважно собаки. Хоча були і кролики, й коні. Наш народ настільки винахідливий... Навіть в’єтнамських свинок прилаштовували.

— А чому переважно собаки?

— Я їх більше люблю, мені вони частіше трапляються. У котів виживаність у місті трохи вища, та і психіка інакша. Кіт заб’ється у підвал, і ви про нього, на жаль, можете й не дізнатися. А собака ходить і просить про допомогу, в очі людям зазирає.

— Таке хобі, певно, пов’язане з сильними емоціями. Чи можете пригадати особливо драматичні або, навпаки, комічні випадки?

— На жаль, більше історій драматичних. Зазвичай собака потрапляє до нас, коли або його викинули, або він загубився, або під авто потрапив. Найсмішніше, мабуть, — це коли намагаєшся забрати хазяйського собаку. Він іде ніби з хазяїном, але хазяїна не видно, а хазяйські собаки не завжди виглядають добре, і здається, що пес уже давно бродяжить... А найдраматичніші — це коли тварину доводиться піддавати евтаназії через те, що вже неможливо допомогти. В останній місяць було два такі випадки: цуценя вівчарки з черепно-мозковою травмою і таке саме цуценя алабая.

— І як ви цьому даєте раду?

— Дуже важко... Проте рішення, коли бачиш такі страждання, приходить саме. Якщо є шанс підняти й вилікувати — це одна річ, а коли шансу немає — як не старайся, все одно тварина страждатиме.

— Цікаво, хто ви за фахом?

— Піарщик і фахівець із BTL. Це спеціальний напрям у рекламній діяльності — проведення масових заходів: святкових, корпоративних або в міському масштабі.

— У роботі на благо чотириногих це допомагає?

— Лише фінансово. Досвід піарщика, звісно, також стає у пригоді, просто немає часу цим займатися, якщо багато собак.

— Тобто це шкодить роботі?

— Ось зараз 35 собак під моєю опікою, і я поки що не працюю. Сиджу з ними. Доки всіх погодуєш, прибереш, комусь треба зробити укол, комусь обробити рани... Коли кількість тварин, зібраних удома, перевищує певний ліміт — звичайно, шкодить. У всьому повинна бути міра.

— А не боїтеся втратити кваліфікацію?

— Кваліфікація або є, або її немає. Можна втратити ім’я в роботі: коли ти не присутній, не маячиш часто перед очима — так, ім’я забувається. А кваліфікацію — ні, адже все одно стежиш за ринком.

— Із вами більш-менш зрозуміло, а в цілому — що то за люди, «захисники тварин»?

— Це люди, котрі, так би мовити, дозріли до того, щоб комусь допомагати, а не лише дбати виключно про себе. Інколи дуже забезпечені люди, інколи без особливих фінансових можливостей і високого соціального статусу, але при цьому вони всі з добрим серцем, готові витрачати час і душевні сили на захист тварин.

— За моїми спостереженнями, це переважно жінки. Чому так склалося?

— Жінки жалісливіші, емоційніші, чи що. Чоловіки — здобувачі, більше заклопотані кар’єрою, статусом тощо. Мені так здається, можливо, я помиляюся...

— Та все ж: чому треба захищати тварин?

— У нас тварини цілковито незахищені. Навіть існуючі закони не працюють як слід. Немає контролю ні над жорстоким поводженням із тваринами, ні над розведенням, ні над продажем, ні над умовами утримання. А всі кроки, здійснювані, наприклад, тією ж мерією, призводять лише до того, що тварин починають викидати. Ось зараз Київ напружено очікує закону про обов’язкову реєстрацію собак...

— А хіба це погано?

— Це чудово, має бути облік і контроль. Але людям відразу ставлять якісь дивні зобов’язання — наприклад, страхування собаки. Даруйте, 250 гривень — це ж квартплата щомісячна, плюс вісім гривень податку на великого собаку. За що? Знову ж, тестування. Якийсь кінолог при Центрі ідентифікації тварин має протестувати вашого собаку. Ніхто не знає, чи достатньо цей кінолог кваліфікований, чи грамотно це буде зроблено. Такі заходи, що проводяться владою, погіршують ситуацію. Люди починають позбуватися собак з матеріальних міркувань, не кожен може дозволити собі повноцінно утримувати тварину, при цьому ще і сплачуючи страхові внески та податки.

— Є ще закон про жорстоке поводження...

— Гіпотетично є. Він стверджує: якщо погано поводитеся з собакою — сплачуєте штраф. Але що таке штраф? Сплатили умовну суму — й забули про це. А собака ж лишається у власника. Методи конфіскації не прописані. Якщо кілька років тому можна було поскаржитися до того ж Центра ідентифікації, і вони забирали собаку, то тепер — лише через суд. Три останні випадки — ми не змогли відстояти інтереси тварин у суді. Сусіди відмовляються свідчити, бо бояться фізичної розправи, адже хазяїн — людина неадекватна і свавільна, в результаті він не віддає і не продає тварину, а тримає прив’язаною два роки у ванній кімнаті.

— А що з такими людьми не так?

— Мені здається, що здебільшого це люди не зовсім психічно здорові. Люди, які п’ють, часто знущаються над тваринами, наркомани... Але вони й до людей так само ставляться, зрештою.

— Виходить, люди в більшій небезпеці — їх треба захищати і від озвірілих двоногих, і від бродячих тварин?

— Статистика свідчить, що 80% укусів — це все ж домашні собаки. Що відбувається, чому кидаються — можна лише здогадуватися. Як правило, ситуації спровоковані людиною: не варто чіпати чужу собаку, яка вигодовує цуценят, не треба в нетверезому стані намагатися погладити собаку сусіда або дозволяти дітям дражнити тварин. Так, людей, безумовно, треба захищати, але захищати правильними методами, не знущаючись над самими тваринами. Адже те, що коїться зараз, інакше як профанацією не назвеш. Наприклад, відловлюють десяток собак на стерилізацію з різних місць, а потім викидають їх абиде. І формується зграя. Собаки потрапили на нову територію. Тому змушені сформуватися у зграю і відстоювати свою нову територію.

— Але ж доведено, що стерилізація — найбільш дієвий метод боротьби з бродячими тваринами, чи не так?

— Наша міська влада визнає наявність 30000 бездомних собак у Києві, виділивши при цьому всього десять-п’ятнадцять стаціонарних місць стерилізації на місто. Це ж просто смішно!

— Мабуть, вам часто доводиться чути закиди на кшталт: людям небо за макове зернятко здається, а ви тут собаками займаєтеся?

— Та невдоволення ж може бути з будь-якого приводу: ви дітям допомагаєте — а чому не допомагаєте онкохворим; допомагаєте онкохворим — чому не захищаєте китів; чому рятуєте китів і не рятуєте собак; навіщо вам собаки, якщо є бомжі? Невдоволення буває завжди. Ви допомагаєте там, де відчуваєте, що можете допомогти. Насправді майже кожний волонтер, який займається собаками, ще бере участь у якійсь програмі або проекті. Тут кожен бере на себе посильний тягар. Фінансова допомога — це одне, емоційна — інше. Ми їздили до дитячих будинків, допомагали дітям. Але ви не можете їх забрати, облаштувати, це не від вас залежить. Не можна приїхати до дитбудинку, погладити дитину по голові й забути про це. А тут є завершеність процесу, що важливо.

— Ви сказали про 30000 бездомних собак лише у Києві. Що привело до такого, вочевидь, катастрофічного стану?

— Починати треба з домашніх собак... Адже бездомні — це не тільки собаки, що народилися на вулиці, або яких викинули. Багато господарів не хочуть стерилізувати тварин, і народжуються небажані цуценята. Їх викидають на вулицю. Є і непродані цуценята; а пташиний ринок — це просто катастрофа! Багато з тих, хто розводить собак, в’яжуть їх направо й наліво, аби лишень заробити. Такі собаки народжують кожну тічку — в результаті вироджується порода, цуценята слабкі, продаються за копійки й викидаються, відповідно, без жалю. Та що там собаки, народ у нас зараз гібридів вовків із собаками виводить. Тварини насправді доволі страшні.

— Навіщо?

— Людям цікаво, що вийде.

— У Києві такого багато?

— Вовків у Києві поки що мало, та вже такі випадки є. Народ полюбив екзотику, диких тварин. Людина погралася, а потім виріс справжній звір, а до зоопарків їх не приймають. Ось мої знайомі у клініці бачили: люди ведмежа привезли. Вони його викупили у фотографа, а куди діти — не знають. Про крокодилів у Дніпрі, по-моєму, вже всі знають. А найстрашніше — це кримські, та й не лише кримські, фотографи. Те, що там із тваринами роблять, — справжнє свинство, і всі про це знають, але ніхто нічого не робить. Ягуарчики, тигрики, ведмежата накачані наркотиками, з переламаними ногами, щоб не могли нікому завдати шкоди. Вони три місяці існують отак жахливо, а потім їх убивають, або вони вмирають самі.

— Чому ж ніхто нічого не робить?

— Напевно, задіяні дуже великі гроші. Це серйозний бізнес без жодного сорому й моральних засад, який тримається на хабарах.

— Що могла б зробити держава?

— У Росії, наприклад, відкрили реабілітаційний центр для тварин, які побували в руках фотографів. Там тварин відновлюють і потім уже по зоопарках до близького й далекого зарубіжжя передають. Але основний крок — ефективно карати. Ось, наприклад, зараз уже з блютузами їздять, знають, що з телефонами не можна, що штраф великий. Якщо знають, що покарають, і дуже великими грішми — може, й задумаються.

— А якщо повернутися до бездомної тварини — що тут має бути поставлене за обов’язок державним структурам?

— Повинна бути єдина програма. Якщо є клуб, який дає дозвіл на племінну діяльність, — чому на це не накладається податок? Хоча багато заводчиків стверджують, що про прибутки не йдеться, та багато хто водночас просто використовує тварину, не годує нормально, але при цьому вважає за необхідне заробляти на цуценятах. А чому клуб дозволяє продаж виснажених, хворих цуценят? Клуби мають контролюватися. Ми зараз говорили про Центр ідентифікації. Чому тварини, які приходять на виставку, не мають жетона про ідентифікацію? Чому без реєстрації видається родовід? Клініки також повинні реєструвати тварин. Нехай за символічні п’ять гривень — але тварина буде на обліку. Ніяка просвітницька робота не ведеться. Міфи про те, що стерилізований собака — це жах, що він лінивий і товстий, жоден ветеринар не підтвердить. Тварина повністю зберігається — активна, весела, здорова.

— Окремий момент — сумнозвісний притулок у Бородянці . Що там змінилося?

— Взято на роботу кількох осіб, які справді люблять собак. Але на цьому поки що зміни скінчилися. Директора мають поміняти, але не факт, що новий директор любитиме тварин і розумітиме проблему. Ми намагаємося домогтися призначення когось із небайдужих людей, однак поки що, на жаль, безуспішно.

— То що ж можуть ентузіасти?

— Дуже багато. Ті ж стерилізація, вакцинації. Але матеріальний ресурс обмежений. Ви не можете витрачати всі свої гроші на бездомних тварин, але кожний волонтер у своєму районі тварин знає, він їх стерилізує, прищеплює. Але якби держава збільшила кількість безкоштовних стерилізаційних місць, то цю проблему навіть силами волонтерів можна було б хоч якось просунути.

— Можливо, слід діяти радикальніше, як Фронт звільнення тварин? На Заході чиновнику, котрий проштрафився, навіть машину підірвати можуть.

— На мій погляд, максимально допустима агресія — це пікетування певних установ. Агресія як піар-хід для привернення уваги може бути. Та в Україні, де люди й так агресивні через наш рівень життя, влаштовувати подібні провокації було б неправильно.

— Мабуть, у вас методи мирні. Ви створюєте спеціалізований сайт і об’єднуєте довкола нього ваших однодумців...

— Сайт helpdog.kiev.ua є незалежним форумом захисників тварин. У нас союз однодумців. На жаль, поки що жодна організація, крім Молодіжної ліги захисту тварин, не намагалася провести масове інформування населення, робити пізнавальні проекти. Ніхто не працює з клубами, з усіма, хто представляє інтереси тварин у якій-небудь сфері, та головне — безпосередньо з господарями: розвіювати міфи про стерилізацію, розповідати про лікування. Навіть за величезної кількості клінік у Києві хороших лікарів мало. А місця, де з вас викачають гроші, а тварині не допоможуть, на жаль, є.

— Але у Києві є кілька організацій захисту тварин. Чи потрібна ще одна?

— Це радше волонтерська мережа, яка складається з людей, готових не просторікувати, а поїхати і щось зробити. Ми будемо додатковою силою. Тому що захисних організацій не так уже й багато, а протидіючих — достатньо.

— Що все ж може допомогти в цій ситуації?

— ЗМІ, звичайно. Але взагалі має бути сукупність дій. Це і прямий контакт із людьми, і ті самі листівки в поштові скриньки. І робота з населенням, із дітьми. Програма повинна включати як інформування, як прямі заходи, так і контроль. Ось зараз Молодіжна ліга проводить чудову виставку безпородних собак «Кубок Барбоса». Дуже позитивна піар-акція, безліч дітей приходить зі своїми собачками, тут немає гонки за медалями — просто чудовий відпочинок і свято. Але, оскільки виставка робиться коштом волонтерів, вона не така масова, як хотілося б. Такі заходи повинні бути включені до міської програми. А починати треба з самого дитинства.

— Зі школи, з дитячого садка?

— За радянських часів були досаафовські клуби, в яких займалися кінологією. Члени клубів приїжджали з собаками до шкіл і показували, які розумні в них вихованці. Це завжди знаходить відгук у дітей. Адже діти сьогодні бачать удома лише втомлених батьків і чують розмови про гроші. А батьки не думають, що тварина — це товариш для дитини, альтернатива вулиці, а, можливо, й поганій компанії.

— Що ж далі?

— Планувати в нашій країні складно. Якщо зараз органи влади підуть нам назустріч і розглянуть програми, які пропонуються захисниками тварин, — наприклад, для розвитку тієї ж Бородянки не як притулку, а як стерилізаційного центру, — я гадаю, багато проблем можуть бути вирішено.

— Чи може прийти такий час, коли волонтери не знадобляться?

— Навіть у благополучних країнах усе одно є рух волонтерів для допомоги притулкам. Волонтери видають яскраві інформаційні буклети про тварин у притулках, продають їх, а гроші передають притулкам. Волонтери, напевно, будуть потрібні завжди.

P.S. Як постскриптум спеціально для тих, хто думає про те, щоб завести собаку: Йолка — чудова довгошерста молода собачка «кімнатного формату». Вона була підібрана біля ринку в передмісті Києва. Йолка зберегла добру вдачу і любов до людей, хоч і настраждалася. Собаки, котрі пережили втрату дому й господарів, як правило, набагато відданіші. Всі, хто бажає взяти це диво собі, можуть зв’язатися з Лілією: 8-0674461973.