«Пролісок — неба блакить»

Спочатку йдуть:
підсніжники звичайні,
потім проліска дволиста,
далі первоцвіти весняні,
шафран Гейфелів,
ряст бульбистий,
сон широколистий,
анемона дібровна,
нарцис вузьколистий,
потім плаун булавовидний,
далі конвалія травнева,
аїр тростиновий,
потім латаття біле,
глечики жовті,
потім ялинки — це жертовники
чорних людських рук.

Я вже бачу цю «блакить» у кошиках на київських вулицях, зірваних з неблизької теплої оселі на базарний вітруган. Тут вони — товар, первісний і екзотичний серед зими, тим-то й цінний, що не з теплиць, із тонким запахом бажаної весни, тим-то вони й жадані, що з першими запахами свіжості й первозданності, та й недорогі.

А моя реакція протилежна, мене ріжуть на шматки, псується настрій, починає боліти серце. Я не можу в своєму п’ятдесятирічному віці звикнути і прийняти відверте знущання з природи.

Я виросла в кущах і на болоті, в Іванківському районі, я першою бачила пробудження природи, квітування рясту та конвалій, приліт буслів і весняне парування багатьох пташок, тільки на примноження, тільки на розквіт.

А тепер я бачу щоденний вандалізм щодо цих квітів і трав.

Ми чи не ми, такі набожні (набудували стільки храмів і б’ємо там лоби), такі чутливо справедливі, такі щирі українці — зробили ці квіти товаром.

Продають зубасті тіточки або «божі одуванчики», з яких вже нічого не візьмеш, для них цей заробіток нетривалий, тож бабусі швиденько із року в рік наймаються на цю роботу, щоб встигнути заробити якусь сотню гривень на кращі харчі, одежу чи ліки.

Стоять такі «нещасні» з первоцвітами і неприязно кажуть ціну, можливо, їм і самим нестерпно це робити, але нестатки — не тітка.

То стоять запроданці, лицеміри, циніки, добре знаючи, що вже роками йде розмова про винищення первоцвітів, і про свою співучасть у цій ганьбі знають, але заради грошей йдуть на цю провокацію.

Первісні вороги — не продавці, а збирачі в кримських горах і закарпатських лісах, які видирають ці природні й національні багатства, потім передають перевізникам, а ті вже доставляють по обласних центрах і в столицю.

Далеко не всі на Землі моляться на гроші. Такими були мої родичі: в радянські часи хоч мали по 18 карбованців пенсії, а не крали і не гендлювали природними дарами. Чи мало було плауну чи сон-трави і рясту по наших іванківських лісах, але не піднімалася рука їх рвати і продавати.

Інші часи, інша мораль.

Я ніколи не купую первоцвітів, знаючи, що ці рослини на межі знищення й занесені в Червону книгу. Навіть і не тому, що в Книзі, а тому, що вони стануть сиротами у вазі на моєму столі, бо тільки в лісі вони прекрасні і природні.

І скільки щастя дасть пучечок зірваних пролісків?

Що гендлярам Червона чи й навіть Золота книга?

Гроші — основний інстинкт.

15 млн. пролісків завозили до Києва у лютому-березні в попередні роки, стільки привезли і нині.

Скільки б не ловили гендлярів на вокзалах і на торгових місцях, скільки б не попереджали і не казали про користь рослин для природи, скільки б не штрафували — це не стає кінцем цинічної, варварської, антиприродної епопеї.

Про те, що рослини відіграють величезну роль у природі й житті людини, написано і переказано фантастичну кількість документів. Рослини збагачують атмосферу киснем, синтезують органічні речовини з неживої природи, акумулюють сонячну енергію в хімічних сполуках рослинних клітин. Рослини впливають на створення сприятливих мікрокліматичних умов, очищаючи повітря та підвищуючи вологість, закріплюють грунти, стають на перешкоді вітрам.

Ми вже добре почали відчувати ці чорні людські справи в західних районах нашої країни, де нещадно вирубуються дерева і де з року в рік повторюються страшні повені, зсуви грунту і розломи.

Про те, що покупці рослин — співучасники в такій же мірі, як і збиральники, і перевізники, говорити не потрібно: якби не купували, то й не продавали б. Нині будь- якої пори року вже немає дефіциту квітів, однак тепличні квіти і недешеві, і звичні.

Через потребу в коштах на життя кожен із нас винаходить свої копалини, чи то дійсно нафтові й газові, чи ніжні, незахищені проліски, а вони теж державне надбання, тому що в більшості ростуть у національних заповідниках і відіграють свою рослинну роль у природі, вони є початком якогось ланцюжку в біосинтезі природи, без них не можуть відбуватись окремі грунтові процеси, як-от накопичення через їхні цибулинки цінних речовин для самого грунту. І їх пилок є незамінним кормом для всіх маленьких комах, яких ми не можемо бачити через їхню мініатюрність. Але те, що і найперші весняні квіти відіграють значну роль в природі — це, безперечно, факт, інакше б природа їх не створила.

А все, що створене природою, — має право на життя.

І здавалось би, що цю істину потрібно всім підтримувати і примножувати, але є люди, які мають інші думки чи взагалі їх не мають, а сповідують тільки споживацьку сутність: усе видерти в лісах і полях і перетворити в гроші.

Хіба тільки проліски стають жертвами вандалів?

Це — новорічні ялини і сосни, конвалії і плаун деревовидний для прикрашання пасок на Великдень, латаття біле і глечики жовті, сон-трава, ялівець, вербові котики, ведмежа цибуля. Я вже бачила і ведмежу цибулю в корзинах: повидирали ще безлисту, стовбурці цибульки ледь сформувались, їх постулювали у пучечки і продають.

Здавалося, тільки недавно був Новий рік, з яким було винищено тисячі й тисячі ялин і сосен, а через 15 чи 19 діб вони вже були винесені з наших квартир на смітники. Деякі громадяни навіть цього не робили, через балконні вікна повикидали сосни на асфальт. Їх не турбувало, яким чином ялинки потраплять на смітник.

Такого знущання, як над новорічними ялинками, не переживає жодна істота: спочатку обезкровлюють, потім прикрашають цяцьками, милуються тижнів зо два, а потім — спокійно викидають на смітник.

І цей процес повторюється з року в рік, а особливо в родинах з малими дітьми, де до прикрашання ялинки заохочуються малі діти, їх свідомість фіксує і закладає в пам’яті такий незвичний предмет у кімнаті, який відтворюється і в дитячих книжках, що спонукає до заохочення повторити цей момент і наступного року. Звичайно, що багато людей почали використовувати штучні ялинки, які не поступаються ні формами, ні загальним виглядом, однак наша свідомість не доросла до контролю над нашими емоціями з приводу смолянистого запаху лісової красуні і дотику до колючих голочок. Хоч би якою гарною була штучна ялинка, а рука тягнеться до натуральної.

І скільки часу ще тягнутимуться руки до цього природного багатства?

Мене тішить той факт, що в метро поставлені інформаційні табло з проханням про заборону продажу первоцвітів, про штрафи за такі дії.

А за межами метро — стоять жінки і торгують первоцвітами.

«Природа вже благає: люди, я любила вас, але ви видираєте мої діти — квіти, ви закидаєте мої ліси пляшками і склом, ви виливаєте нечистоти у мої води. Ви вирізаєте мої ліси, відстрілюєте птицю, виловлюєте рибу. Я вже вмираю».

Пишу про свої переживання за первоцвіти і натрапляю в газеті на прикрий факт: жінка виплачує кредит за холодильник від продажу ведмежої цибулі!

(Ведмежа цибуля, черемша, левурда — зникаюча рослина, поширення якої інтенсивно скорочується, занесена до Червоної книги України).

Українці! Стережіться, аби нас скоро не занесли в Червону книгу!

КОМЕНТАР

Володимир БОРЕЙКО, директор Київського еколого-культурного центру:

— До червонокнижних видів рослин належать підсніжники, шафран, сон-трава, білоцвіт тощо. Проліски, хоч і не входять до цього переліку, але продавати їх величезними партіями теж не можна, бо це — неабияка шкода довкіллю. До речі, Міністерство охорони навколишнього природного середовища з березня 2008 року ввело цензуру на факти контрабанди рідкісних рослин та тварин, тобто замість того, щоб боротися з незаконною торгівлею червонокнижними видами новими методами, чиновники повернулися до давніх радянських. Щодо вивезення рідкісних рослин, то найчастіше їх транспортують потягами, що прямують з Карпатського та Кримського регіонів до Росії: Москви, Санкт-Петербурга. Найчастіше квіти перевозять у ящиках з-під бананів, які ховають у туалетах потягів. При цьому митники на це ніяк не реагують, бо вони навіть не знають, які квіти, зокрема рідкісні, заборонено вивозити. Тому боротьба з контрабандою в Україні зведена до нуля. Зі 100% затриманих лише 2—5% притягуються до відповідальності. І тут постає ще одна проблема — як покарати винних? Річ у тім, що стаття Кримінального кодексу України про контрабанду передбачає міри покарання для тих, хто перевозить наркотики, зброю, а про продавців рідкісних тварин та рослин там не сказано ні слова. У такому випадку природоохоронці керуються статтями Адміністративного кодексу (стягнення штрафів) та законом про Червону книгу. Але щоб зупинити торгівлю рідкісними квітами, потрібно значно більше — докорінно змінити всю систему.