Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ-ЛАБОРАТОРІЯ ПРИ ТЕАТРІ НАЦІЙ.

Театр-Лабораторiум Єжи Гротовського отримав статус Мiжнародного iнституту-лабораторiї при Театрi Нацiй (iз базою у Вроцлавi). Його дiяльнiсть пов’язана не стiльки з пiдготовкою вистав, скiльки з вихованням i тренуванням акторiв. Оголошуючи про свою спадкоємнiсть вiд принципiв К. С. Станiславського i працюючи над постановками класики, Гротовський стверджував принципи т. зв. «бiдного театру» (вiдмовляючись вiд зовнiшнiх постановочних засобiв i зосереджуючи увагу на акторi). Частково цi iдеї перегукуються з iдеями Антонена Арто i Пiтера Брука.

1975

ФЕСТИВАЛЬ ДУРНIВ. Iз цього року в Амстердамi влаштовується щорiчний двотижневий фестиваль клоунiв і мiмiв, в якому бере участь понад 90 груп, якi показують близько 500 вистав на вулицях мiста. Органiзатор i провiдний теоретик «дурнiв» — Джанго Едвардс. Ідеологія фестивалю дурнів спирається на давню карнавальну традицію, поширену в багатьох країнах Європи. Зокрема, з ХII століття у структурі європейського карнавалу народжується традиція влаштування з 26 грудня до Богоявлення свят дурнів (блазнів) — забави послушників, школярів та півчих, яке існувало в лоні всенародного карнавалу. 6—14 січня у середньовічній католицькій церкві проводилося свято, що називається іподіаконов — свято дурнів або віслюків на згадку про втечу святого сімейства до Єгипту (осел був священною твариною Діоніса, Деметри і вакхічних божеств, яких він урочисто віз у храм під час діонісій). У різдвяні й новорічні «інтелектуальні канікули» з їхньою уседозволеністю молодші чини церкви пародіювали культові ритуали і священні тексти. Перші згадки про фестивалі блазнів і свята віслюків в Європі відносяться до кінця ХII століття, а до 1381 року — і повідомлення про організацію «Ордену дурнів». У ХV столітті гільдії блазнів і корпорації дурнів, товариства й асоціації об’єднували чиновників, школярів, нижчу церковну і монастирську братію, студентів-вагантів. На чолі цих спілок стояли обрані демократичним голосуванням Князь Дурнів, Матір Дурепа, Король або Імператор, Єпископ, Архієпископ чи Принц Дурнів, Лорд Безладдя, Повелитель Бешкетів або Король Рогоносців. Під час Свята Дурнів розігрувалися пародійні культові ритуали — не лише на вулицях, але й біля церковних олтарів. Під час самої служби, — з обуренням повідомлялося в окружному посланні богословського факультету Паризького університету від 12 березня 1444 року, — диякони і субдиякони у чудернацьких «харях» (масках) і одязі жінок, гістріонів, танцювали у храмі, співали на хорах сороміцькі пісні, їли кров’яні ковбаси біля олтаря, грали в кістки і наповнювали церкву смердючим запахом кадил, у яких спалювали шматки старих підошов, скакали по церкві і не соромилися своїх сороміцьких «танців». По закінченнi сміхової літургії клірики каталися на возах по місту і осипали перехожих лайном, демонструючи «видовища гидкі» і супроводжуючи їх непристойними жартами.

У деяких церемоніях товариств дурнів головним персонажем видовища був осел. Узаконене церквою ще в IХ столітті «свято віслюків» вiдзначалося на Різдво в пам’ять біблійного переказу про пророка Ваалама. Пародійний «Ваалам» їхав верхи на віслюкові у супроводі священиків — «старозавітних пророків», що проголошували народження Месії. В пам’ять про втечу святого сімейства до Єгипту свято супроводжувалося інсценізацією, в якій переодягнений дівчиною юнак удавав Діву Марію. Iз дитиною чи з лялькою на руках, він тріумфально їхав на віслюкові від церкви міськими вулицями у супроводі величезної юрби. Події священної історії набували пародійного забарвлення — до початку «меси віслюка» біля храму з’являвся осел у золотому церковному вбранні — його урочисто зустрічали клірики з пляшками вина, вводили в церкву і ставили біля вівтаря, де колінопреклонне духівництво вітало його, оспівувало і кадило пахощами. Кожну частину бурлескної меси замість традиційного «Амінь» закінчували ревінням віслюка.

Неодноразові заборони свята дурнів у Франції відомі з ХIII століття, а остання заборона датована 1445 роком і пов’язана з іменем Карла VII, однак існують відомості, що свято відзначалося ще у XVI столітті.

Одним iз атрибутів карнавалів були кораблі дурнів, що перейшли з давньогрецьких свят на честь Афіни (на кораблі припливав Діоніс) і багатьох інших культів плодючості, в міфологічних структурах яких корабель — плуг — віз — і фалос стояли в одному семантичному ряду. На кораблі (ковчегу, човні) мешкали «нечисті» — чорти, демони, гулящі дівки, «ерудити», «доктори богослов’я», «ченці». «Свята дурнів» (fеstа stultоrum, fаtuоrum, fаllоrum), писав М. Бахтін, справлялись школярами і нижчими кліриками не тільки в день св. Стефана, але й на Новий рік, у день «Побиття немовлят», у «Богоявлення», в Іванів день (Купала). Свято дурнів — одне з найбільш яскравих і чистих виразів середньовічного святкового сміху. Інша його назва — «свято віслюка», встановлене в пам’ять про втечу Марії з немовлятком Ісусом в Єгипет на віслюкові. В центрі цього свята була не діва Марія і не Ісус, а сам осел і його крик «Hіnhаm!»

В Україні такі подібні свята влаштовували мандрівні дяки та «вандровані пахолки», котрі проголошували забавні пародії і діалоги, ставили інтермедії та трагедії, а до Різдвяних свят готували спеціальні вірші-орації, «звізду», вертеп, колядували, щедрували тощо.

1976

ПОЛЮВАННЯ НА КАЧОК. 25 квiтня перша постановка п’єси О. Вампiлова «Полювання на качок».

ПОЛІТ НАД ГНІЗДОМ ЗОЗУЛІ.

Прем’єра фiльму, який найдовше (11 рокiв) знаходився у прокатi — «Полiт над гнiздом зозулi» М. Формана.

«ГОЛУБІ ОЛЕНІ». Державна премiя УРСР iм. Т. Г. Шевченка 1977 року за твори 1976 року — «Голубi оленi» та «Кравцов» Олекси Коломiйця.

1978

СВІТОВІ ПРЕМ’ЄРИ. «Осiннiй марафон» О. Володiна. «Гра тiней» Ю. Едлiса. «Гнiздо глухаря» В. Розова. «Собор Паризької Богоматерi», вистава Робера Оссейна. «Його величнiсть — коровай» Василя Минка. «Дикий Ангел» Олекси Коломiйця. «Bee Gees» — «Sgt. Peppers lonely hearts club band». «Тил» Миколи Зарудного — Державна премiя УРСР iм. Т. Г. Шевченка. «Мiмiно», фiльм Г. Данелiя. «Незакiнчена п’єса для механiчного пiанiно», фiльм М. Міхалкова. «Сходження», фiльм Л. Шепiтько.

1979

ТЕАТР НА ВОДІ. Архiтектор А. Россi створив «Театр дель Мондо», плавучий театр, що мандрує каналами Венецiї.

(Початок див. у «Дні» від 28.01. Далі буде)