Простори любові від Тризубого Стаса
24 лютого святкував би свій 64-й день народження відомий український бард Тризубий Стас (Станіслав Щербатих). Святкував би, якби не фатальний третій інсульт п’ять років тому...
На жаль, дуже часто ми живемо за відомим російським прислів’ям: «Что имеем — не храним, потерявши — плачем». Це стосується й Станіслава Щербатих.
Соромно зізнатись, але за життя авторка цих роздумів також не була великою прихильницею його творчості. Не через те, що не подобались його пісні, а тому, що практично не знала їх, бо майже ніколи не чула по радіо, не кажу вже про телебачення (бо ж свій «Бард-салон із Тризубим Стасом» він вів не на столичному, а на Івано-Франківському телебаченні), а отже, навіть не уявляла, який це скарб.
І ось нещодавно на радіоканалі «Культура» потрапляю на прямий ефір, де про життя та творчість Тризубого Стаса розповідали його дружина Марійка та товариші, лунали записи у його виконанні. З цієї ж передачі дізналась, що в столичному Будинку вчителя відбудеться вечір пам’яті українського барда, на якому створені ним пісні представлятиме дует «Простір музики» у складі Сергія Мороза та Ігоря Якубовського.
Принагідно хочеться подякувати панам Ігорю та Сергію за те, що добором репертуару (а це, зважаючи на значний доробок митця — 300 пісень, — було, мабуть, дуже непросто) вони відкрили неофітам справжнього Стаса, а давнім шанувальникам таланту цього творця авторської пісні ще раз довели, що він таки гідний захоплення. Були в них і картинки з натури, й політичні реалії, й інтимна лірика. Але ж, Боже ж ти мій, який добрий, не руйнівний, не глузливий, а тонкий, іронічний, творчий гумор закладено в цих піснях, скільки в них любові, мудрості, животворного тепла!
Під час концерту спало на думку, що картинку епохи — останніх років двадцяти—двадцяти п’яти, змальовану в піснях С. Щербатих, — з успіхом можна використовувати на уроках історії в школі. Якщо не як веселого, дотепного підручника, то як ілюстрації до нього — абсолютно точно. Тоді молодь не лише запам’ятає потрібні дати, матиме знання про певні процеси, а й не залишиться байдужою, не прагнутиме шукати прихильної долі в інших світах, а захоче щось змінити на краще у власній країні,
Пісні Тризубого Стаса можна також використовувати для доброго, ненав’язливого виховання музичних смаків. (Господи, чого вартий, скажімо, його «Блюз»!) Бо ж стає моторошно, коли почуєш, що нині слухає наша молодь! Якою музикою їх «годують» (певно, через незнання) навіть на деяких цілком пристойних, цікавих, патріотичних (не кажучи вже про ті, що мають протилежну мету) радіоканалах. Але ж сучасні вчені довели, що світ (і ми з вами — також) складається з вібрацій. І відаємо ми про це чи ні, визнаємо чи ні — вібрації всього, що нас оточує, звуки довкілля впливають на нас — або оздоровлюючи, або руйнуючи. Причому нині вже відомо, що цей вплив — реальний, а не витвір нашої психіки. Один із експериментів довів, що, скажімо, Другий концерт Рахманінова діяв зцілююче навіть на глухонімих ракових хворих. Існує, на жаль, й інша тенденція — сьогодні так звану музику вже використовують як надзвичайно руйнівну зброю. І «підносять» її нашій неосвіченій молоді як «найсуперовіше».
До слова, «молодіжний» сленг серед юні також сприймається як ознака «просунутості». Ненав’язливо, з добрим гумором, спроможна вказати на всі її «чесноти» цього явища Стасова «Пісня про суржик».
І ще одна надзвичайна цінна риса Тризубого Стаса — він висміює недоліки нашого життя так м’яко, по-доброму, як мудра, любляча мати звертає увагу своєї найкращої у світі дитини на ті недоліки, що заважають тій стати ще кращою. На думку автора, саме така критика (а не та, що б’є навідліг) здатна спонукати людей задуматись і змінитись на краще, змінивши власну країну, а за великим рахунком — і весь світ.
Гадаю, нам усім варто озброюватись тим самим. Адже більшість релігій світу сходяться в одному — по-справжньому подолати зло здатна лише Любов. І немає у світі зброї сильнішої, дієвішої й гуманнішої від неї.
Боже, дай нам, українцям, стільки любові до України, скільки її було в етнічного росіянина Станіслава Щербатих. Дай усім нам, Всевишній Царю, так полюбити рідну українську мову, опанувати її й володіти так, як покохав, відчував і богодійствував нею цей уродженець Алтайського краю (який сам про себе жартома казав: «На писок я тризубий, по паспорту — москаль»). Певно, тоді б відпали всі наші проблеми, а будь-які зовнішні загрози перетворились би на «торішній сніг».
