Пригадаймо дитинство!

«Там, за рогом, школа, в якій я навчався перші три класи. Не бачив її відтоді», — зацікавленим голосом каже приятель. Заходимо за ріг. Школа як школа, але її колишній учень має спантеличений вигляд. «Яка маленька..., — розчаровано. — Ой, а це наш спортмайданчик? Який маленький...». Так, відтоді, як ми виросли, оточуючі нас предмети стали набагато меншими. І не лише школи й спортмайданчики, але й звичайні столові прибори колись здавалися нам значно більшими, ніж зараз. Для тих, хто скучив за почуттям власної «малості» й величі навколишнього світу, позавчора у Києві відбулася акція «Дім дитинства». Усі бажаючі могли посидіти за столом півтораметрової висоти, взяти в руку величезну ложку й зачерпнути нею уявну манну кашу з величезної тарілки. Дивно? Мета заходу — дати можливість дорослим побачити навколишній світ очима дитини й пригадати (якщо вийде) свої відчуття в юному віці. Крім того, акція мала дозволити дорослим краще зрозуміти психологію дітей. Адже світ зовсім інший, коли доводиться дивитися на нього знизу вгору, а мамині коліна можна обіймати, не опускаючись на свої.