Прикрасимо життя собою!
Незабаром того ж висновку дійшли відразу кілька інших моїх приятельок: таки-так, «вуменські» журнальчики схожі на лікарів, спасають від щоденних стресів і періодичних депресій. Але крім порад, секретів і підказок в них є ще й «картинки», де з обрізків, крихт і плям створюється видимість свята. «Нехай це ілюзія, але за допомогою смаку щоденне шоу на 30 кв. м продовжується!» — вигукнула одна з них, підшиваючи чергову «Лизу» до великої пачки «Приятного аппетита!»
За спостереженнями іншої — завзятої обстоювачки свободи в любові, на вікнах у якої крихітний садок банзай, а в акваріумі — сім’я цвіркунів, — за допомогою дюжини «Натали» і «Cosmo» можна привести до тями будь-яку з тих, що зневірилися. Посидить біля індійських духмяних паличок, заглибиться в іронічні тексти наполовину з екстазом рекламної краси — дивишся, й сльози-соплі минулися, можна далі говорити про «стратегії нашого успіху».
Гукнула нещодавно мене на вулиці дівчина, яку я знала раніше як прихильницю стилю а-ля курсистка Ярошенко (зі стосиком книжок біля грудей, схованих під тужурку болотяного кольору). А сьогодні — феєрверк барв на голові, пупок між спідничкою та маєчкою просвічує. Із захватом вона повідомила, що пише статті для жіночого журналу. Звичайно, про мистецтво, але з позицій не тільки геніальних творців, а й їхніх чарівних моделей. І девіз свій нинішній подарувала: «Життя жахливе. Тож прикрасимо його! Собою!»
А вік тут ні до чого. Пенсійних років пані ділиться секретом: «Дочки несуть мені ці журнали, сподіваючись, що мама ще «ого-як!» може виглядати. А я нишком розгадую кросворди, так би мовити, «відновлюю внутрішній імідж і борюся зі склерозом».
Мабуть, для зграйки зарозумілих тінейджерів з «Cool» в руках це не дуже актуально. В їхньому щебетанні були вирази «чубчик», як у «іванушок» і «отпадно ходити, як герли зі «спайсів». На запитання «що новенького в номері?» одна з них зміряла мій «прикид» поблажливим поглядом і відповіла, гідно сфінкса: «Вчитися треба!»
Напевно, думала я, найбільш поінформованою має бути продавщиця журналів. Але, звернувшись до жінки зовсім не бальзаківської елегантності по консультацію, почула: «Вибирайте самі. Все це — не з моєї життєвої ситуації». Обімлівши, я все ж продовжувала випитувати: «А що б хотілося читати, та й продавати?» Перетасовуючи на розкладці «Трик» і «Вот так»!», подаючи покупцеві «Мой мир», вона, закипаючи всередині, все-таки відповіла: «Що я тут можу прочитати? «Кірха, кіндер, кухен»? Ця кар’єра в мене вже є. І вона зовсім не така, як у німецьких жінок». А з її сумки виглядала знайома обкладинка «Нового мира» за 1989 рік.
