Притулок матері Терези

«День» продовжує серію з чотирьох статей, присвячених тому, як у Сполучених Штатах відреагували на кризу, викликану ВІЛ/СНІДом, на прикладі досвіду міста Денвер (штат Колорадо). Мета цієї серії — поінформувати читачів «Дня» про те, як вірус, з моменту виявлення якого у цьому році виповнюється чверть сторіччя, вплинув на денверську громаду, що вона зробила у відповідь, а також продемонструвати Україні, що зіткнулася з епідемією ВІЛ/СНІДу на власній території, можливі моделі поводження у цій ситуації. У першій статті обговорювався вплив вірусу на американську гей-спільноту, що першою потрапила під удар ВІЛ/СНІДу у 1980-х роках. У репортажі, що пропонується вашій увазі, розглядається роль християнських церков та інших релігійних організацій у приборкуванні епідемії.

ДЕНВЕР, Колорадо. Сестра Шантідан поглянула на газетну фотографію матері Терези, що висить на стіні біля входу до хоспіса для хворих на ВІЛ/СНІД, і посміхнулася.

«Створити цей центр для людей, які вмирають від СНІДу, у 1989 році вирішили єпископи, але відкрила його мати Тереза», — каже вона про гуманіста і лауреата Нобелівської премії миру, яка померла у 1997 році.

«Коли СНІД тільки з’явився, люди приходили сюди, очікуючи смерті, — продовжує сестра Шантідан, вказуючи своїй відвідувачці шлях до вузьких східців, що ведуть на другий поверх. — Але завдяки лікам вони почуваються краще. Тому зараз ми більшою мірою займаємося допомогою живим. Навіть ті, хто приходить сюди дуже хворим, з часом відчувають полегшення. Коли людям нема куди піти, коли від них відмовляються лікарні, коли власні сім’ї зрікаються їх, вони йдуть сюди... Ми повертаємо їм відчуття власної гідності».

Столиця Колорадо, Денвер, є своєрідним мікрокосмом, у якому віддзеркалюється все, що було зроблено релігійними громадами Сполучених Штатів за останні 25 років iз метою допомогти людям, що живуть з ВІЛ/СНІДом. Групи представників різних релігій ведуть роботу як серед своїх парафіян, так і на міжнародному рівні, окрім того, багато конфесій входить у Регіональну міжрелігійну мережу зі СНІДу, відому як RAIN Colorado. Волонтери цієї організації навідуються додому до людей, що живуть з вірусом, допомагають їм боротися з емоційними проблемами та, крім цього, виявляють дружнє співчуття та підтримують членів їхнiх родин.

У місті також знаходиться Ілліфська школа теології, один iз провідних релігійних навчальних закладів на заході США. Деякі її викладачі активно вивчали зв’язки між релігією та ВІЛ/СНІДом. У Денверській Архієпаргії, в якій навчалися семінаристи з усього світу, включно зі Східною Європою, є служба, що опікується проблемами ВІЛ/СНІДу.

ВІЛ-позитивних людей підтримує і юдейська громада, яка забезпечує гарячою їжею тих, хто вже не в змозі піклуватися сам про себе. Вона також відверто говорить про проблеми толерантності, стигматизації і дискримінації.

Безумовно, початкова реакція Католицької церкви та інших релігійних організацій на людей, які живуть з ВІЛ, була одним з питань, що викликали найзапекліші дискусії у США з часів виявлення вірусу у 1981 році. «Реакція християнської церкви була скандальною у тому сенсі, що вона не зуміла по- справжньому відреагувати, — каже Дональд Мессер, почесний президент Ілліфської школи теології з Денвера та директор Центру, що займається питаннями діяльності церкви в умовах глобальної пандемії СНІДу (Center for the Church and Global AIDS). — Це не схоже на те, як вчиняв Ісус, керований співчуттям... Основна причина цього полягає у тому, що хвороба вразила головним чином білих чоловіків-гомосексуалістів, а церква рішуче відхилила проблему гомосексуальності. У Сполучених Штатах домінувала саме така модель поведінки. Нам у церкві особливо нема чим пишатися».

Незважаючи на критику, активісти боротьби з ВІЛ/СНІДом та політичні й соціальні аналітики у Денвері визнають, що, особливо починаючи з середини 1990-х років, багато конгрегацій та їхня паства стали відігравати провідну роль у наданні допомоги та послуг людям, які живуть з ВІЛ, як у себе вдома, так і за кордоном. На даний момент з усього обсягу благодійної роботи, що стосується ВІЛ/СНІДу, яка виконується як в Америці, так і в усьому світі, біля чверті здійснюється Католицькою церквою та пов’язаними із нею закладами, решту роблять представники інших релігій, каже доктор Мессер. Більша частина цієї роботи ведеться у співпраці з місцевими організаціями.

Тут, у притулку який називається Seton House, та в RAIN Colorado, можна оцінити результат зусиль релігійних організацій та місцевої громади.

Притулок було відкрито у 1989-му, через два роки після того, як Католицька конференція США опублікувала документ під назвою «Різні обличчя СНІДу: євангельська відповідь», першу офіційну заяву, присвячену широкому колу проблем, що була зроблена церквою у США щодо епідемії ВІЛ/СНІДу. У ньому церква бере на себе зобов’язання «допомагати піклуватися та доглядати за людьми, хворими на СНІД, таким чином, щоб створити для них такі умови, які б максимально відповідали їхнім потребам».

Про притулок, що розташований у монастирі зі столітньою історією, з момента його заснування піклується орден матері Терези, відомий як Орден милосердя. Під опікою ордена, в який входять більш ніж 4000 черниць, знаходяться близько 720 притулків для бідних та знедолених у всьому світі.

Сьогодні тим, хто знаходиться у притулку, надає свої послуги одна з провідних лікарень міста, Denver General, та інші заклади, які займаються соціальним забезпеченням. Сюди входить безкоштовний догляд за тими, у кого немає медичного страхування, регулярні зустрічі з психологами, які допомагають подолати емоційні проблеми, викликані ВІЛ-позитивним статусом пацієнта, а також освітні програми, що сприяють у пошуках роботи тим, хто почувається краще. Зі свого боку, черниці, які працюють у притулку, надають цим людям житло, їжу та щоденно доглядають за ними.

Всі беруть участь у приготуванні їжі та виконанні повсякденних обов’язків, каже сестра Шантідан, проводячи відвідувачку поверхом, де живуть люди з діагнозом ВІЛ. Кімнати тут маленькі, але зручні, з необхідними меблями: ліжко, письмовий стіл, стілець та шафа для особистих речей — все як у звичайному житловому приміщенні. У пацієнтів є власні ванни, хоча у будівлі передбачені і загальні вигоди.

42-річний Кенні живе у притулку кілька місяців. Розлучений батько двох дорослих дітей, Кенні розказав, що довідався про свій ВІЛ-позитивний статус у 1987-му, коли здавав кров до банку крові.

«До того я споживав наркотики зо три роки, — розповідає він. — Люди з банку крові сказали мені, що в мене СНІД і я помру».

Гадаючи, що в нього немає нічого, заради чого варто було б жити, Кенні почав все більше пити та зловживати наркотиками. Це тривало до 2002 року. Потім лікарі повідомили йому, що його здоров’я у критичному стані. Він відмовився від алкоголю та наркотиків, але лише у жовтні 2004-го остаточно вирішив пройти курс лікування від ВІЛy, який був йому необхідний. Кенні почав відвідувати лікарів і врешті-решт, не маючи ані роботи, ані місця, куди б він міг піти, опинився у притулку.

Зараз до Кенні регулярно навідуються лікарі та психолог. Він щоденно приймає п’ять пігулок для ВІЛ та два антидепресанти. Окрім цього, йому поставили діагноз «гепатит С», котрий з частотою, що не може не викликати занепокоєння, зустрічається у споживачів ін’єкційних наркотиків в усьому світі, у тому числі й в Україні. Багатьом може здатися, каже Кенні, що все його життя — суцільний безлад, але у дійсності зараз він сповнений сподівань.

«Мені не було куди піти, і сестри прийняли мене, — розповідає він, сидячи в кімнаті, де збираються всі мешканці притулку. У ній є багато книг, енциклопедій та настільних ігор. — У мене тут не було негативного досвіду. І система підтримки мені дуже подобається».

Організація RAIN Colorado, що розташована недалеко від притулку Seton House, на сьогодні є головною міською межрелігійною службою, яка турбується не лише про щоденну допомогу у побутових питаннях, але й духовно укріплює людей, життя яких торкнувся ВІЛ/СНІД. Серед членів правління цієї організації — кілька юдеїв, їх громада співпрацює з RAIN Colorado у таких питаннях, як реалізація освітніх програм, присвячених ВІЛ, а також протидія стигматизації людей, які живуть з вірусом. «Стигматизація та шляхи її подолання — одна з найважливіших проблем, що постає перед нами, — каже Купер. — Їхня релігія дає надію на зцілення світу від хвороб та трагедій. Їхня віра — одна з причин їхньої активної участі у діяльності організації».