«Приймацька Січ» на Волині

Ця земля створена Богом для пензля художника, але живуть на ній прості землероби, які талановито і бездарно, трагічно і комічно виконують вічні ролі тещі і приймака. На один тільки день у році мальовничий парк — на горбочку, оточений з трьох боків ставком, а з четвертого — левадами, перетворюється на своєрідну державу, «Приймацьку Січ». Є в цій державі й магазинчики, де приймацьким діткам морозиво дешевше, ніж «хазяйським». Є аптека — приймацький похмільно-реабілітаційний центр, де відпуск мікстури — «Приймацької» горілки — здійснюється безкоштовно, але за рецептами від тещ та дружин. Тут можна наочно переконатися у вірності української приказки, що хто в приймах не буває — той і горя не знає. Під одним деревом сидів забинтований так, що тільки одне око видно, приймак, який посмів образити тещиного кота. Під іншим — приймак, якого загризають жінка з тещею, про що свідчили розкидані навкруг нього великі кістки... А під третім деревом — приймак-пасічник, в синяках і подряпинах, бо ж добрій тещі зять і меду не жаліє!

Можливо, дослідники колись відшукають пояснення явищу, чому у звичайному волинському селі проживає майже сто приймаків. Хоча що тут гадати? Тут є зятеві біля чого господарювати, до чого рук докласти (а теща ж не вічна!..) Колись російський цар вирішив прокласти залізницю з Луцька до Рівного, і найзручнішим виходив маршрут через Хорлупи та Олику. Коли проектанти підрахували вартість землі, то вирішили, що дешевше буде закласти нову станцію (тепер це райцентр Ківерці), засипати болота і прокласти колію, ніж сплачувати власникам за цю землю.

Ось так Хорлупи залишилися без залізниці, зате вони мають приймаків. І нічого, що дехто з них називає себе мудрим словом «завчуг» — тобто завідуючий чужим господарством, суть явища від того не міняється.

І все ж свята приймаків, може, й не було б. Якби у Володимира Сидоровича Савчука, котрого друзі звуть ніжно Вованом Сидоровичем, та не було тещі... Про те, як Савчук став хресним батьком фестивалю народного гумору «Приймацька Січ», розповідає його незмінний ведучий і автор сценарію Віктор Пахолюк (він теж приймак!):

— Савчук довго ходив і за мною, й за іншими приймаками. Все казав: хлопці, ну зберімося та візьмімо по літрі, та кабана в колгоспі випишемо, посидимо, про свою приймацьку долю поговоримо... Довго так ходив, і воно вже, як кажуть, назріло, і треба було щось вирішувати. Я й кажу: «Сидорович, ну це ж несерйозно — зберемося ми самі, в селі скажуть, що то не приймаки, а бидло, засіли в парку й пиячать. Якщо вже щось організовувати, то щоб з того щось було...» Маємо ж у Луцьку свого чоловіка — Віталія Климчука, він тепер головний режисер Волинського телебачення, голова сільради теж наш, приймак з роду приймаків, Іван Чернацький...

Віктор Пахолюк, як і Володимир Савчук, все ж не відносять себе до організаторів свята. Кожному приймакові, як кажуть, своє! Цього року приймацьке свято отримало статус Всеукраїнського фестивалю народного гумору, і Віталій Климчук став його директором. А пан Віктор так само чудово зіграв свою чергову роль — ведучого. Він — професійний актор, випускник студії при Київському театрі імені Франка, майже 12 років працював у рівненському театрі, знімався у телефільмі «Крила», з гастролями об’їздив весь колишній Союз, щоб років із 14 тому осісти в рідних Хорлупах.

— Ми з дружиною колись рахували, що з п’яти перших років разом прожили дуже й дуже мало. Але двох дітей нажили! — сміється приймак, який так само чудово вживається з тестем і тещею. Нині він теж чимало гастролює — як весільний тамада, створив квартет «Куми», який запрошують на весілля на всій Україні.

І минулої неділі всі дороги на Волині знову вели в Хорлупи. Під гаслами «Приймаки всіх країн, єднаймося!» і «Хай живуть тещі й ми біля них» хорлупівські зяті супроводжували символічну тещу на фестиваль. І треба було бачити відверто щасливі їхні обличчя... З любов’ю виготовлене опудало, для якого не пожаліли ні тещиної спідниці, ні чобіт, після нетривалої дискусії назвали Гандзею — і відправили на середину ставочка. Там Гандзю врешті й залишили — на роль громовідводу приймацьких емоцій.

На цьому святі, яке разом з місцевим приймаком вела колоритна луцька невістка, заслужена артистка України Галина Кажан, було всього. Співав приймацький хор, і танцювали приймацькі діти. Зяті, яких приймали в приймаки, мали спершу поцілувати прапор фестивалю — рябу тещину спідницю, а потім продемонструвати, чи навчила теща її спідницю прати... Найслухняніші зяті привселюдно й на телекамеру з тещами цілувалися. Була безпрограшна приймацька лотерея, і призи — від пачки морозива до коробки цукерок чи пляшки «Приймацької» — виграло понад двісті чоловіків! Навіть погода змилостивилася — і на час фестивалю майже не сіявся з неба дощ. Зате в натовпі розсівалися бувальщини про тещ і приймаків, які згодом можуть «прорости» в другому виданні збірки «Хто у приймах не буває...» Віталія Климчука.

Першу, ще «гарячу» збірку анекдотів на вічну тему, але на місцевому матеріалі він подарував своїй рідній тещі з автографом «золотій і неповторній». Теща пана Віталія — відома на Волині народна співачка із села Білин Ковельського району Тетяна Відник. На запитання, як вона зреагувала на анекдоти про тещу, зять (але не приймак!) стверджує, що нормально... Втім, а як їй ще реагувати, якщо зять, буваючи в тещі в гостях, коли бачить, що вона віника на палку настромила, мітлу робить, не промине запитати:

— Що, мамо, підмітати зібралися чи, може, кудись летіти?...

P.S. Як стало відомо з неофіційних джерел, мешканці Хорлуп у недалекому майбутньому планують відкрити в селі шинок «Приймацька доля» і поставити пам’ятник Приймакові.