Психологічна війна передує силовому протистоянню

Фахівці з військової безпеки, політики, культурологи, правники, психологи й інші експерти звернулися до виконавчої гілки влади  з вимогою терміново створити в Україні координаційну службу психологічної безпеки і оборони. Її мета — вивчати психологічні стани в регіонах і координувати зусилля мас-медіа в протистоянні психологічній агресії. Причиною такої ініціативи  стало, за словами фахівців, поширення в інформаційному просторі агресивних антиукраїнських настроїв, психологічної агресії. А тих інструментів протидії, які в нас є, недостатньо.

До роботи громадськість пропонує долучитися Раді національної безпеки та оборони України (створити координаційну службу, яка складатиметься із фахівців у сфері психології, політики, суспільствознавства); Міністерству освіти та науки України (контролювати навчальний процес —  запобігати антиукраїнській пропаганді); Міністерству закордонних справ України (створити при офіційних представництвах України і за кордоном, консульствах, посольствах «інформаційних іміджевих центрів» — для поширення інформації про Україну), також — разом із Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі проводити аналіз інформаційних матеріалів іноземних ЗМІ, що мають представництва в Україні (на наявність порушень ст.2 Закону України «Про захист суспільної моралі»; Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій розглянути питання щодо створення та організації діяльності кафедр військового капеланства (для служіння та проповідництва серед військового складу).

 Валентина БОНДАРОВСЬКА, координатор міжнародних проектів у галузі гендерної рівності, кандидат психологічних наук, тренер, директор Центру «Розрада»:

— Ми маємо зараз гуманітарну катастрофу не тільки в Луганській та Донецькій областях. Вона — в наших головах, у нашій системі виховання. Як психолог і як людина, яка відслідковує рух психологічної зброї територією колишнього Союзу багато років, я підтримую термін «інформаційна війна», але зараз ідеться про застосування в Україні саме психологічної зброї. Вона почала застосовуватися тисячі років тому. Цю зброю десятиліттями випробовували в Радянському Союзі. Ви чудово розумієте, що зі шкільного віку, коли дітей вчили казати «Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!», починалася велика спіраль повтору і застосування зброї проти радянських людей. Усе це ми відчували на собі, на своїх дітях і, як могли, протистояли. Таку ж психологічну зброю застосовували саме для України. Зараз багато наших громадян не мають інформації про історію України, історію її культури та мови — це теж застосування психологічної зброї (замовчування, викривлення, знищення, ігнорування). До речі, Центром розробки психологічної зброї в СРСР був... Київ. І пан Кривоногов (засновник «Білого братства». — Авт.) працював у Київському інституті кібернетики, а психологічну зброю, над розробкою якої він, зокрема, працював, й випробовували на тих громадянах, які вступили в його організацію Я пам’ятаю, як нас, експертів, тоді збирали в Інституті психології й запитували: «Що робити?» І всі казали: «Не знаємо...» Тому що фахівці, кандидати і доктори психологічних наук нічого не знали про психологічну зброю, навіть про досягнення радянської військової психології.

Вважаю, що нам зараз терміново треба організувати свій інформаційний фронт. Головна сьогоднішня зброя — це телебачення та Інтернет. Треба запросити фахівців, які в нас є, й організувати дослідження, пропаганду, контрпропаганду, також — випуск друкованої продукції. У нас є хороші психологи, соціологи, треба запрошувати навіть філософів, шкода, що немає в живих Сергія Кримського... Врешті, треба формувати пропагандистські загони, тому що журналісти цим займатися зараз не готові.