П’ЯТЬ РОКIВ МОВЧАННЯ
«Сталь і скло… сталь і скло… сталь і скло», — весь час повторював голос, переповнений самотністю в приспіві гіркого, але надзвичайно гарного блюзу. «Сталь і скло» — метафора місця, про яке ще О. Генрі сказав: «Нью-Йорк — велике місто, де як ніде більше людина почувається самотньою». Переживаючи неймовірне почуття самотності, на «сталь і скло» в однойменній пісні дивилася людина через свої «сталь і скло» — круглі окуляри в нікельованій оправі. Ці окуляри та їхнього власника знав увесь світ — це був екс-бітл Джон Леннон.
Учора, 9 жовтня, в нього був день народження, йому б виповнилося 63. Його другий син — Шон — народився того ж дня 1975 року. Й ознаменував своєю появою на світ п’ятирічний період мовчання знаменитого батька: з 1975 року по 1980.
Після п’ятирічного затворництва з’являється талановитий альбом «Подвійна фантазія», й через декілька днів після його виходу Леннона вбиває п’ятьма пострілами, за кількістю років мовчання, маніяк біля воріт його будинку.
Багато біографів і критиків музиканта й досі активно шукають відповіді на запитання, чому ж він так надовго «зав’язав» із творчістю. Й інші бітли, й сам він до цього моменту просто фонтанували піснями.
Леннон прокоментував це так: «Тому що мені буде сорок, а Шону — п’ять. Я б хотів дати йому п’ять повноцінних років, бути з ним увесь цей час. Я не бачив, як виріс мій перший син Джуліан».
Недоброзичливці пов’язують це із захопленням Леннона наркотиками. Але це було б надто «просто».
Для того, щоб відповісти на це запитання треба «переворушити» життя нашого героя. А ще краще — ідентифікувати його за принципом байки: з якою-небудь твариною. Сократа, кажуть, порівнювали з розумним собакою, кардинала Ришельє — з лисицею. А Леннон найбільше схожий на вовка. У міських джунглях.
Спочатку це були кам’яні джунглі Ліверпуля. Батько генія Фред не надто обтяжував себе сімейними обов’язками, і коли Джону було три роки, розлучився з дружиною, а потім зник на посаді стюарда у безкрайніх морських просторах. Через кілька років він почув синка по радіо, з’явився й не лише радо дав декілька інтерв’ю, а й записав диск. Такою була слава його вже дорослого хлопчика.
Мама — Джулія — також спочатку не палала бажанням займатися вихованням сина й, вдруге вийшовши заміж, збагрила його своїй сестрі Мері Сміт, яка ввійшла в історію як тітка Мімі. Сестра про Джулію: «Вона не сприймала життя всерйоз. Я ніколи не розповідала Джону про батька й матір. Мені хотілося вберегти його від неприємностей. Можливо, я була не права. Але я хотіла, щоб він був щасливий».
І хоча тітка Мімі дуже ніжно ставилася до свого племінника, відсутність мами він сприймав вельми болюче. На вулиці й у школі Джон поводився, як маленьке вовченя: бився, грубив вчителям і старався затвердитися як «ватажок зграї».
Незважаючи на агресивність, він був вельми ранимою творчою дитиною. Вже в сім років він непогано малював, написав багато віршів і маленьких оповідань. Тітці не подобалося його захоплення, вона їх викидала, на що чула його пророче бурчання: «Ти викидаєш мої вірші — ти пожалкуєш про це, коли я стану знаменитим». Через двадцять років він із цього приводу скромно зауважив: «Такі, як я, рано усвідомлюють ознаки геніальності — у дев’ять-десять років... Досі не розумію, чому ніхто не відкрив мене?..»
Напевне тому, що такою є доля всіх честолюбних людей із здібностями. Як сказав видатний віолончеліст Мстислав Растропович: «Я не стверджую, що був геніальнішим за інших. Я був найнаполегливішим!»
Завзятості Леннону не бракувало. Як і агресії.
Перші концерти бітлів відбувалися в робочих клубах. Джон чіплявся до публіки, і це не раз призводило до серйозних бійок. Вдумайтеся яка команда: встигають не лише співати, а й побитися з вдячними слухачами.
Але для Леннона стан війни — нормальний. Він любив боротьбу.
Це його ріднило з Маяковським. Той також за природою бунтар.
Так само, як Маяковського, Леннона дуже цікавив соціальний безлад. Маяковський виголосив: «Я всю свою звонкую силу поэта тебе отдаю атакующий класс!» Одна з пісень Леннона так і називається, майже по-радянському: «Владу народу!»
Обидва підняли бунт і проти Неба. Маяковський написав свого часу: «Я распорю Тебе брюхо отсюда до самой Аляски». Леннон зробив найскандальнішу заяву в історії поп- музики: «Ми зараз популярніші за Ісуса Христа...». Після цього в США запалали вогнища з платівок «Бітлз».
Багато речей викликали в них неприйняття й ненависть. У Маяковського в автобіографії кожне друге слово — «ненавиджу». Починаючи із серйозних речей і закінчуючи дрібницями в дусі: якось об’ївся тістечками — відтоді солодке ненавиджу». Леннон заспівав далекоглядніше «Ненависть і ревнощі мене вб’ють».
Тепер щодо ревнощів і кохання.
В обох — об’єкт кохання — дами з надзвичайно сильною волею: Ліля Брік і Йоко Оно. Обидві мали величезний вплив на своїх агресорів. Не слід забувати, що обидва «воїни» були людьми з геніальною надчутливістю, а отже хворобливо недовірливими. І багато в чому покладалися на думки подруг, на шкоду друзям і справам.
Обидва ідеалісти-мрійники, які прагнули змінити світ на краще, до стану, коли «отцом будет, по крайней мере, весь мир, Землей — по крайней мере — мать!» (В. Маяковський)
Найвідоміше Леннонівське «Уяви» про те саме:
«...уявіть, що немає жодних країн.
Це не важко.
Нема для кого вбивати й вмирати,
і ніякої релігії також немає,
уявіть, що всі люди живуть мирним життям,
уявіть, що немає ніякої власності —
не треба бути жадібним
або голодувати в людському братстві,
уявіть, що люди разом володіють усім світом.
Ви можете сказати, що я — мрійник,
але я — не єдиний, я сподіваюся,
що коли-небудь ви приєднаєтеся до нас,
і весь світ буде як одне ціле»
І при цьому — відчуття безкінечної самотності. Самотність і розчарування Маяковського вилилися в рядки «Я хотел быть полезен своей стране, а не буду полезен — что ж, над родной страной я пройду стороной, как проходит косой дождь».
Аналогія з Маяковським для того, щоб легше було зрозуміти шлях Леннона після розпаду «Бітлз» у 1970 році.
Отже, «Уяви» 1971 року — знаменитий альбом, названий за однойменною піснею. Присутність Йоко Оно не лише в творчості, а й навіть у назві відтвореної групи: «Пластик Оно бенд». Але сам альбом непоганий. Хоча надто посередній голос Йоко навряд чи його прикрасив.
Агресор Леннон невпинно бореться за мир. І піснею «Дайте світу шанс», і антивоєнними заявами». (На відміну від Володимира Маяковського, який написав «Ваше слово, товарищ маузер!», в пісні «Революція» Леннон набагато тверезіше оцінює «творчу силу революційного насильства» — «Коли ви говорите про знищення, не розраховуйте на мене. Всі ми хочемо змінити світ, але не ціною його знищення»).
Він висуває скандальні й багато в чому справедливі обвинувачення урядам. Спецслужби Штатів і Великої Британії за ним стежать.
Але багато в чому для Джона це була гра. Повертаючи англійській королеві орден, він написав: «Ваша величносте! Я повертаю Вам цей орден Британської імперії на знак протесту проти втручання Британії в громадянську війну в Біфарі, проти підтримки Америки у В’єтнамі, й тому, що моя пісня «Холодний індик» провалилася в хіт-параді».
Остання репліка розчулює. Реальний світ і художній тісно переплетені у свідомості Джона. Його перша дружина Синтія справедливо зауважила: «Він зовнішньою агресивністю будував самозахист. Він не хотів комусь завдати болю. Це він робив у музиці й мистецтві».
З другою дружиною Йоко Оно, колишньою художницею- авангардисткою, вони здійснюють різні громадські акції. Вона ще більш схильна до екстремальних витівок, ніж Джон. Давнішньою її витівкою, наприклад, було стояти на сцені в білому платті з ножицями в руках. Будь-якому глядачеві, який сходив на сцену, вона вручала ці ножиці, щоб він міг відрізати собі на спомин клаптик її одягу. Доки японка не залишалася голісінькою... Крім того, молодята дійсно захопилися зіллям, що сприяло ще й не такому «розкріпаченню».
1972 рік — альбом «Іноді в Нью-Йорку». Хіт «Жінка — чорношкірий світу» має непогану музичну основу. Саксофонне соло взагалі чудове. Але інші пісні, з художнього погляду нагадують Вікна РОСТА Маяковського. Леннон у них дає відсіч расизму, заступається за Анжелу Девіс і протестує проти окупації Північної Ірландії, але до мистецтва все це стосунку не має.
Дружина Джона — його відображення. Вони навіть схожі. Однак не треба зіставляти багато фактів, щоб дійти висновку: саме вона багато в чому сприяла провалу цього альбому. Це зрозумів і Леннон. Неуспіх підштовхнув його розлучитися з дружиною.
1973 рік — альбом «Ігри розуму». Щось на кшталт відпочинку між боями. Заголовна повільна композиція непогана, але коли у Леннона дуже багато балад — він стає нудним. Встиг, щоправда, в кінці диска зачіпити свого колишнього колегу Пола МакКартні пісенькою «Як тобі спиться?». Звинувативши останнього в брудній судовій тяганині з розділом майна «Бітлз». Приховуючи, однак, свою не дуже пристойну роль у цій справі...
1974 рік — альбом «Стіни й мости». Самотність Джона досягає піку, але водночас це неприємне почуття дало життя ритм-енд-блюзовому шедевру, відполірованому до блиску духовими аранжуваннями американця Філа Спектора.
Гіркота й агресія, вовча самотність і страх! Одна з найкращих пісень починається з вовчого завивання, вона називається «Я боюся». «Я весь у шрамах, щодня я борюся за те, щоб залишитися живим... я втомився від самотності...»
Але вершина альбому — «Сталь і скло». У пісні він начебто звертається до якогось свого друга, в якому нескладно розпізнати автора.
«Ось ти стоїш з Лос-Анджелеською засмагою,
У тебе нью-йоркська хода і нью-йоркська вимова,
Мати кинула тебе, коли ти був маленьким,
Але ти ще пошкодуєш, що взагалі народився.
Телефон не дзвонить, і ніхто
не відповідає на твої дзвінки,
Як воно — бути ізгоєм?..
Добре, хоч зуби чисті, але на мізках мозолі.
Ти залишаєш запах, як бездомна кішка.
Сталь і скло, Сталь і скло, Сталь і скло».
Джон сам потрапив у цю клітку. Але як сильно це звучить! Здається, хмарочоси підіймають його над Нью-Йорком, наче списи. Це місто зрештою й убило його. Тому особливо зворушливо, що він використовує в оформленні платівки свої дитячі малюнки, збережені тіткою Мімі. Це наче його останній захист...
1975 рік — «Рок-н-рол». Цей диск — останній бій кумиру юності Елвісу Преслі. Леннон якось сказав про успіх «Бітлз»: «Ми хотіли бути більшими за Елвіса, але сам на сам ніхто з нас із ним не впорався б. Пол надто слабкий, я — не дуже гарний, Джордж — надто мовчазний, а Рінго — всього лише ударник. Однак вчотирьох ми перемогли Елвіса».
Проте він таки наважився дати бій сам-один, ще, до речі, живому тоді королю рок-н-ролу.
Вийшли не традиційно завзято-сексуальні рок-н- рольчики, а насичені сарказмом і розчаруванням надривно-експресивні речі. У виконанні Леннона рок-н-рол назавжди перестав бути дитячим.
І тут Леннон не витримує ролі вовка-одинака. Тяжко постійно перебувати в стані абсолютного холоду. Він знову кличе Йоко. Але це вже не для нескінченних ескапад. Його душа потребує не лише ласки, а й спокою. Внаслідок возз’єднання сім’ї, саме в день народження тата, на світ з’являється їхній синочок Шон.
І от агресор Леннон п’ять років не дає про себе знати. Чому? Та тому, що він був щасливий! А це не надто продуктивний стан для мистецтва. Після війни настало перемир’я.
Однак 1980 року вийде альбом «Подвійна фантазія».
«Подвійна», бо Джона і Йоко. Там знову голосом Крістіни Орбакайте наспівує кохана дружина. Але одна Леннонівська пісня — «Жінка» — справжній гімн кохання. Одна з найкращих пісень на цю тему!
Отже, на одній шальці терезів три повновагих альбоми за три роки, і один шедевр — за п’ять років.
Хоча, скоріше, «Сталь і скло» була врівноважена «Жінкою».
Для Леннона вихід альбому збігся з Нульовою Точкою. Вона могла стати або останньою в його долі, або новою точкою відліку. В інтерв’ю він сказав: «... Я не збираюся вмирати в сорок років. Життя тільки починається...»
На жаль, через кілька днів маніяк із пістолетом зробив її останньою. П’ять пострілів, як п’ять років щасливого мовчання. Війна наздогнала Джона.
