Пиво на вулиці

Їх стає дедалі більше — настало літо. У них у руках пляшки, а в пляшках — темне або світле, з піною або без, але обов’язково з характерним запахом... пиво. «Ну й слава Богу, що не горілка», — скаже переважна більшість читачів. Хоча загальновідомо, що пивний алкоголізм анітрохи не краший за звичайний, а навіть навпаки — підступніший. Та й взагалі, якщо відволіктися від алкоголізму та інших пивних прикрощів, як, наприклад, відвисаючий живіт або все той же запах, що не знищується «Орбітами» й іншими «зажуйними» засобами, цікавить відповідь на питання: звідки взялася в Україні пивоманія? Чому наша молодь носиться саме з пивом, а не з соками або з не гірше за пиво розрекламованою кока-колою? Чи можна говорити про формування пивної субкультури й узагалі про культуру споживання цього напою? І головне, як визначити, на якій пляшці закінчується приємне проведення часу й починається алкоголізм?

ПІДСТУПНІШИЙ ЗА ЗВИЧАЙНИЙ...

Пиво в громадській думці — майже не алкоголь. Потреба випити пива не викликає такої тривоги в людини, як потреба в горілці. Є навіть спеціальний термін — пивний алкоголізм, який розвивається більш вкрадливо, ніж горілчаний. Але коли вже розвивається, то це дуже тяжкий алкоголізм.

«Визначення «пивний алкоголізм» у медицині дещо штучне. Це такий самий алкоголізм, просто на ранніх стадіях. Завзвичай людина з «пивним» алкоголізмом повільно, але впевнено переходить на більш міцні напої, оскільки вони дешевші, — вважає Олексій БАРАНЕНКО, молодший науковий співробітник відділу профілактики й лікування алкоголізму Інституту наркології АМН України . — Алкоголізм у кожного розвивається індивідуально, але в середньому початком залежності можна вважати вживання пляшки й більше пива частіше за два-три рази на тиждень. Процес цей повільний, може тривати, звісно індивідуально, від двох до п’яти років. Однак у зв’язку зі зниженням розумових здібностей людина, швидше за все, не усвідомлює змін, які з нею відбуваються».

У той же час, навколишнім непитущим вельми важко не помітити впливу алкоголю. У того, хто постійно п’є, з’являється «пивний живіт», набрякає обличчя, лущиться шкіра. Регулярне споживання пива стимулює виділення жіночих статевих гормонів, тобто у чоловіків розширяється таз і збільшуються груди, а в жінок у зв’язку з цим зростає ймовірність раку. Те саме пиво, яке у дуже невеликих кількостях може поліпшувати апетит і обмін речовин, при регулярному розпиванні швидше і тяжче, ніж горілка, вражає клітини головного мозку, призводить до розладів роботи серця, гепатитів і, як і будь-який алкоголь, — до цирозу печінки. Незважаючи на те, що цей напій дуже калорійний, набір речовин у ньому не збалансований. Лікарі стверджують, що пиво також вимиває з організму вітамін В та інші корисні речовини. Те саме стосується й безалкогольного пива: процедура очищення його від спирту така, що споживачеві залишаються важкі спирти — сивушні олії. Токсикологічна дія безалкогольного пива, хоч і виражена меншою мірою, все одно зберігається.

«Люди приходять до нас у двох випадках: коли вже погано фізично або коли дуже наполягають рідні, — розповідає О. Бараненко. — Але стовідсоткового методу лікування пивної або будь-якої іншої алкогольної залежності немає. Важливо насамперед усунути прямі фізіологічні наслідки алкоголізму, а також примусити хоч якийсь час не пити».

Лікарі однозначно стверджують, що боротися з тяжінням до пива складніше, ніж з тяжінням до горілки. Пивний алкоголізм — це тяжкий варіант алкоголізму, що важко піддається лікуванню. Хоч би що там було, поки немає, та й навряд чи з’явиться препарат, який однозначно викликав би огиду до алкоголю. Адже крім усунення біологічних наслідків важливо, щоб людина усвідомила, що вона хвора й мусить лікуватися, але цією стороною питання займаються чомусь не медики або наркологи, а психологи і психіатри.

РЕКЛАМНЕ НАШЕСТЯ

Тепер трохи про причини поголовного захоплення молоді пивом. Говоримо ми здебільшого про молодь, оскільки юнаки й дівчата з пивом на вулиці зустрічаються набагато частіше, ніж просто дорослі солідні люди, не кажучи вже про пенсіонерів. Що ж до поголовного захоплення, то за доказами далеко ходити не треба — достатньо просто вийти на вулицю. Більш того, пропозиції «Давай зустрінемося увечері» або «Давай куди-небудь разом сходимо» в молодіжному середовищі вже давно й грунтовно замінені висловом «Йдемо на пиво». Причому аж ніяк не обов’язково, йтиметься саме про пиття пива — під цією фразою може приховуватися похід у кіно або безтурботна прогулянка (з порожніми руками!) найближчим парком.

Отже, про причини. Вони, власне, зрозумілі — пиво чудовий, освіжаючий, смачний (хоча, звісно, кому як), відносно дешевий і розслабляючий напій. Саме завдяки всім цим властивостям пиво почали активно виготовляти й... рекламувати. Реклама грає стратегічну роль у пропаганді пивопиття і взагалі споживання алкогольних напоїв. Чи варто говорити, що вона повсюдна й популярна? Незважаючи на досить правильний законодавчий підхід, рекламу алкоголю можна без великих зусиль зустріти у будь-який час на телебаченні, й тим паче — на бігбордах. На жаль, рекламісти не можуть точно назвати кількість плакатів, покажчиків, стендів або якихось інших рекламних матеріалів, доступних громадянам України.

«Упродовж останніх років кількість реклами алкогольних напоїв зросла в декілька разів. У Києві її просто засилля — головним чином якраз щити великих розмірів, особливо в місцях відпочинку, парках, у всьому центрі, історичній частині міста, — розповідає Тетяна ГРАФОВА, заступник директора спілки рекламістів України. — Мало хто дотримується букви закону про рекламу, тому алкогольні напої є й поблизу шкіл, і біля університетів, уздовж доріг. Усе це справляє на людей тяжке враження, особливо на молодь і підлітків. Найгірше те, що ця реклама агресивна і якісна, вона дійсно може впливати на свідомість молоді. Більш розумно було б розміщувати її у спеціалізованих магазинах, місцях продажу, тому що на нинішньому етапі зовнішньої алкогольної реклами надто багато».

Дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я показали, що заборона реклами алкогольних напоїв може зменшити споживання на 5 8 %,що, у свою чергу, приведе до зменшення кількості нещасних випадків, злочинів, самогубств. Але в Україні розмах алкогольної, й зокрема пивної, реклами такий, що її варто було б обмежити до рівня реклами зброї та заборонених медпрепаратів.

НЕМА ЧИМ ЗАЙНЯТИ РУКИ Й МІЗКИ

Реклама пива, як і будь-яка інша реклама, грунтується на базових людських потребах. «Пивні» рекламісти взяли курс на молодь — саме молоді люди мелькають на екранах упереміш з пляшками, знаходять справжніх друзів, велике кохання, весело, яскраво, повноцінно проводять час у компанії. Як зазначають експерти, за останні роки серед людей, які п’ють пиво, стало набагато більше жінок і ще більше підлітків, студентів. «Продається вже не пиво, продається стиль життя, — розповідає кандидат психологічних наук Ірина ГОЛОВНЄВА. — Красивого, легкого життя. Саме з елементом легкості, розкутості асоціюється пиво. Для дорослих людей це не так важливо, як для молоді. У той же час, реклама не нагадує, а суспільство забуває, що пиво — теж алкогольний напій, що від нього розвивається залежність, що воно може бути небезпечним. Навпаки, пиву створюється безпечний імідж. Ось зараз визирнула з вікна й побачила групу підлітків з пивом. Вони впевнені, що пити пиво на вулиці — це стильно».

Пиво прижилося саме як «компанійський» напій. Багатьом молодим людям не подобається пиво, але вони починають його пити, щоб прилучитися до компанії, через «стадний інстинкт». Дійсно, дуже важливу роль грає позірна зайнятість. Не даремно замість запрошення на побачення або просто поговорити використовується формулювання «випити пива». «Молодим людям часто нема чим зайнятися, — говорить І. Головнєва. — мається на увазі саме не навчання або робота, а хобі, розвага. А святе місце, як відомо, порожнім не буває. Ось його й зайняло пиво. Тим паче що воно набагато дешевше, ніж квиток у кіно або абонемент у спортзал. Пляшку пива може собі дозволити кожний. Якщо ми хочемо відучити молодь пити пиво, ми повинні щось дати їм натомість. Потихеньку треба формувати нову ідеологію — ідеологію успішності, ідеологію здорового способу життя. Здоровий спосіб життя в нашій країні не в моді — згідно з результатами соціологічних досліджень, люди сприймають здоров’я як щось дане або не дане від природи, не хочуть нести відповідальність за своє здоров’я. Тому не бачать потреби замінити пиво, скажімо, на більш дорогі соки-фреш».

ТРОХИ НЕСВІДОМОГО

«Пиво — це бренд, певний значок, як помаранчева стрічка, — говорить філософ Володимир ШКОДА. — Ми, професори, доценти, теж після засідання кафедри можемо випити пива у вуличному кафе. Воно розв’язує язик, але не п’янить, принаймні швидко. Так, мені трохи неприємно дивитися на молодь, яке п’є пиво, наприклад, на ескалаторі в метро. Але це не означає, що можна говорить про те, що пити пиво на вулиці — це некультурно, й боротися проти цього явища. Ні, це вже частина культури».

Причому частина культури загальної. Пиво не можна віднести до масової культури, оскільки з не меншим задоволенням, ніж натовп на безкоштовному концерті вітчизняних поп-зірок, його п’ють професори філософського факультету й узагалі всі можливі «еліти». Ще складніше затиснути його в рамки певної субкультури. Власне, вся інформація, яку несе в собі пляшка пива, — це прагнення свободи й розкріпаченості. Відповідно, всі позначені цим «символом», свідомо чи підсвідомо жадають додати до свого існування саме ці компоненти. З цього погляду вельми доречним є порівняння Володимира Шкоди пляшки пива з помаранчевою стрічкою...

Бурхливий розвиток пивоварного ринку, безсумнівно, вигідний споживачу — сьогодні ми маємо з чого вибрати, ми в центрі уваги виробників, за нас борються. Але ця боротьба за споживача, якої часом так бракує в інших сферах життя, має й негативні сторони. Перед тим, як щось робити, треба спершу навчитися цьому — в цьому випадку, пити пиво. Адже існує медичний аспект — «замовчуваний» пивний алкоголізм, в існування якого сьогодні вірять лише фахівці. Не менш важливий аспект культурний — культура споживання пива на сьогодні в країні ще не сформувалася, люди навіть вагаються з відповіддю на запитання — чи культурно пити пиво на вулиці? І взагалі, скільки пива можна випити в місті, де практично немає громадських туалетів? Можливо, ми ще просто суто технічно не готові до «пивної експансії»? Як вирішувати наявні проблеми — роз’яснювальними заходами чи заборонними? Відповісти на всі ці запитання ми пропонуємо нашим читачам, експертам, міській владі, чекаємо ваших листів за адресою [email protected].

КОМЕНТАРІ

ФОМА, лідер групи «Мандри»:

— Важко сказати, чи вже сформувалася в Україні культура пиття пива — це досить тривалий процес, формування культури. Я думаю, що все залежить від рівня вихованості того, хто п’є. Не бачу нічого поганого або некультурного в тому, щоб пити пиво на вулиці, якщо це, звісно, не загрожує життю і здоров’ю оточуючих — тобто, якщо не кидатися скляними пляшками. Таке буває, хоч не можу сказати, що я стикався з такими ситуаціями досить часто. Що ж стосується різноманітних пивних конкурсів в рамках фестивалів, то мені особисто подобається, коли люди поводяться розкуто, і такі фестивалі мені теж подобаються.

Олександр ГОРДУЗ, телеведучий:

— Я сам пиво поважаю і з задоволенням п’ю. Це можна робити культурно. Пити пиво пристойно навіть у людних місцях — якщо, звичайно, не порушувати громадський порядок, не розлякувати бабусь і дітей. Просто, коли п’єш пиво, не треба шуміти, смітити, варто просто спокійно насолоджуватися напоєм. Але, на жаль, сказати, що культура пиття пива в Україні сформувалася, не можна. Скільки буває ситуацій, коли, напившись дешевого алкоголю, люди тут же й розбивають пляшки одне одному об голови. Пиво має бути світле, легке і не найдешевше. Інтелігентні хлопці п’ють пиво красиво, але їх поки що меншість.

Всеволод НЕСТАЙКО, письменник:

— Я сам кинув курити ще роках так у шістдесятих, і вже давно нічого алкогольного не п’ю. Культури пиття пива привселюдно немає і бути не може. Пиво то чи не пиво — а у Європі, в більшості країн світу за розпивання алкоголю на вулиці штрафують. От і у нас треба запровадити якусь подібну систему. Найгірше, коли п’ють не тільки молоді, а й старші люди. Нині батьки не звертають на це особливої уваги, не застерігають, і покоління виростає із таким стереотипом. Батьки мусять показувати приклад: мовляв, я замолоду не пив — і досяг отаких результатів.