То рабство чи «вільне поселення»?

«Мою матір Марію Олександрівну Корж вивозили до Німеччини під час війни двічі. Уперше 1942 року вона втекла з поїзда у Фастові та поверталась до Переяслава- Хмельницького (понад 200 км) цілий місяць — потроху, обережно, щоб не потрапити на очі німцям та поліцаям. Однак наступного року втекти не вдалося, і вона опинилась у рабстві у фермера. Разом із нею німецькі господарі «придбали» на біржі й мого батька Олексія Якимовича. Поруч вони були все життя: спочатку в бауера, а коли батька 1945 року поранили, разом, повернувшись на рідну землю, дожили до золотого весілля. Проте що з'ясувалося? Мати потрапила до категорії «сільгоспроботи, вільне поселення», а батько — «примусові роботи, інвалід». Як відомо, вивезеним людям такої категорії, як у матері, німці не хочуть нічого платити, а наш фонд «Взаємопорозуміння і примирення» не хоче приймати документи», — стверджує читач «Дня» з Білої Церкви Олексій Корж. І ставить доцільні запитання: чому так сталося, якщо вони скрізь були разом, і що значить «вільне поселення», адже не за власним бажанням на підробітки, вона їхала, як це роблять сьогодні багато наших співвітчизників? А щодо здорової праці на землі та свіжому повітрі, як це доводять німці, то погодитися із цим, за словами Олексія Коржа, батьки не можуть. Бо працювали тяжко, від світання до смеркання. Часом босі ноги в дерев'яних колодках відігрівали лише в гною, який розкидали в полі. А коли доводилося відпочити в неділю, то їжі від господарів не одержували, за принципом: хто не працює, той не їсть.

— Документи від тих, хто працював у фермерів, тепер не приймаємо, оскільки в першу чергу з'ясовуємо дані колишніх в'язнів концтаборів та робітників підприємств, яким, згідно з домовленістю, німці точно компенсуватимуть моральні та фізичні збитки, — пояснила «Дню» керівник прес-служби українського національного фонду «Взаєморозуміння та примирення» при Кабміні Раїса Бутко. — Принагідно нагадаю, що примусовим робітникам обов'язково потрібно подати у фонд довідку (з архіву тієї області, звідки людину забирали в Німеччину, або куди вона повернулася) про те, на якому підприємстві вона працювала. За словами Р.Бутко, німці дійсно й досі відмовляються платити сільгоспробітникам, мотивуючи це не такими вже й рабськими умовами праці на землі, гуманним ставленням до робітників з окупованої України. Проте країни —учасниці переговорного процесу не згодні ні з такою позицією німецької сторони, ні із запропонованою сумою компенсацій у DM8 млрд. Тому українські, російські, білоруські, польські, чеські, ізраїльські учасники переговорів, американські адвокати, які представляють інтереси жертв нацизму, наполягають, щоб право одержати компенсацію мали всі, хто був примусово вивезений. Причому справедливість вимог доводиться, як розповіла керівник прес- служби, документально, на фактах, і тому, якщо спочатку німці і слухати не хотіли про сільгоспробітників, то тепер «крига скресла». В усякому разі, до Різдва чи до Нового року переговори планується завершити. Тоді ж очікуються і конкретні результати.

Ті ж сподівання на прийнятні, можливо, в чомусь компромісні рішення висловив у розмові з кореспондентом «Дня» президент Укрін'юрколегії Данило Курдельчук, уточнивши, що після завершальної стадії переговорів почнеться судова процедура за позовом на німецькі промислові компанії, що триватиме не менше як півроку. Отже, реально виплати слід очікувати не раніше як на кінець 2000 року.

Одержати компенсації зможуть ті, хто був живий на 16 лютого цього року — того дня промисловці Німеччини, до ініціативи яких приєднався уряд, вирішили остаточно розрахуватися за рабську працю остарбайтерів і створити для цього загальнонімецький федеральний гуманітарний фонд. А якщо люди після 16 лютого пішли із життя, компенсації одержать їхні спадкоємці. Порядок виплат для них розроблятиметься в Україні і, як вважає Д.Курдельчук, якісь обмеження кола спадкоємців та суми DM, як це було під час попередніх виплат, неправомірні. Він також цілком переконаний, що право на компенсації мають усі, кого примусово вивезли (інша справа, що доведеться розробити механізм градації виплат відповідно до умов праці).

Данило Курдельчук зазначив, що хоча німці зупинились на DM8 млрд., Укрін'юрколегія наполягає на сумі 10 млрд. Тоді в'язні концтаборів могли б орієнтовно одержати по DM10-15 тис., примусові робітники — до DM5 тис., а сільгоспробітники — до DM1,5 тис. «Є якесь передчуття, що з нами все ж таки погодяться», — повідомив Д.Курдельчук.