«Разом — упораємося»

«День» зібрав кілька історій, де герої — не професійні «великі» волонтери, а звичайні громадяни, чиї цінності змінила війна. Зовні вони ведуть звичний спосіб життя, водять дітей до школи, проводять наукові дослідження, організовують туристичні походи. Та коли зазирнути глибше, їхні життєві акценти змістилися через війну, а будні насичені безліччю подій та вчинків, спрямованих на підтримку армії. Говорити про цих людей важливо, бо їхнє міні-волонтерство — як куліси великої волонтерської роботи, фрагмент життя «народного тилу», коли підтримка армії, попри фінансові труднощі, брак часу чи сімейні клопоти, стає обов’язком і не потребує пояснень — чому я це роблю.

Люди, про яких далі піде мова, до початку військових дій були експертами з питань екології, заповідної справи, прав тварин. Саме такими їх зустрічали на шпальтах «Дня» читачі. Експертами вони лишилися й зараз, хіба з однією відмінністю — корективи в їхню роботу внесла війна. «День» дізнавався, які саме.

«ЗАРАЗ ТРЕБА МАКСИМАЛЬНО НАПРАВЛЯТИ ГРОШІ НА АРМІЮ»

Петро Тєстов: раніше «День» брав у нього коментарі як у еколога, котрий знав усе про будівництво малих ГЕС на річках, розповідав про конфлікти між сільськими громадами та інвесторами міні-ГЕС, готував документи до державних органів, щоб зупинити неправомірне будівництво. Зараз Петро теж у курсі цих справ, але більшу частину часу витрачає на допомогу військовим. Спочатку допомагав харківським прикордонникам, у колеги там працював чоловік. Зараз коло підопічних значно ширше.

«Сумарно 300 тисяч гривень ми зібрали грошима і туристичного спорядження від нашого турклубу «Гряда» передали на тисяч 70-80, — розповідає Петро. — Раніше виділяв гроші на будівництво екостежок у національних парках, на друк інформаційних матеріалів, зараз від цього повністю відмовився. Так само відмовився від пікетування державних органів влади, це тільки зайве. Зараз треба максимально направляти гроші на армію».

Але розуміє, що цього мало. Майже все туристичне спорядження, що належало колись «Гряді», зараз на фронті. Петро займається збором коштів та визначенням того, що треба купувати. Його прибічники, власне, купують, замовляють та доставляють. Друзі дивуються, як знаходить час на основну роботу, армію, ще й у турпоходи вдається вирватися. У походи хлопці ходять рідше, правда, тепер гроші збирають не на розвиток клубу чи нові байдарки, а на армію. Хоча з цього приводу було чимало сумнівів і докорів сумління: чи можна відпочивати, коли в країні війна?

«Були якісь моральні сумніви, та з другого боку, усередині країни крутиш ці гроші, за кордон не виходять. Я не розумію, як зараз можна відпочивати за кордоном. До того ж тепер кожен похід збираються гроші на армію, люди добровільно-примусово сплачують 50—100 гривень»,  — усміхається активіст.

МАНДРИ ДОНБАСОМ

Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України, після окупації Криму один із перших забив на сполох — а що ж буде з кримськими заповідниками? Еколога приголомшила новина, що самопроголошена кримська влада хоче переоформити статуси заповідників. Під час обговорення цієї теми Олексій розчаровано розповідав, що ні столичні, ні навіть російські екологи нічого не можуть зробити для порятунку заповідних територій. А ще Олексій до війни любив мандрувати Донбасом. Тепер лише згадує, як то було.

«Я завжди був гарної думки про Донбас, про людей, які там живуть. Останні сім років до початку війни їздив саме туди. У містах, де більша кількість населення, багато людей, про яких ми відклали образ тітушок. Але варто виїхати в село, яке у двох кілометрах від цього міста, там побілені хати, люди говорять українською. Я весь час жахався, як вони можуть зберігати оцю класичну ідентичність. Коли перші рази там був, стереотип, що Донбас — це терикони і труби, полишив. Звичайно, частина донецької агломерації такою і є, але це незначна частина від загальної площі», — розповідає Олексій Василюк.

Для екологів територія, де зараз трива війна, одна з найцікавіших природоохоронних зон. Саме звідси почалася історія створення природних заповідників. Саме тут вважають природу найкрасивішою після Карпат і Полісся. «Але вже другий рік усе горить», — з сумом констатує еколог. Додає, що для тих екологів, що працювали на сході, діяльність припинилася. Хто міг, виїхав. А ті, що не змогли, нічого вдіяти не можуть, лише спостерігають, як на перед їхніми очима все руйнується.

«День» раніше писав, що з початком війни природоохоронці відкрили для себе новий напрямок роботи: фіксувати збитки, завдані довкіллю військовими діями. Василюк наводить цифри, що на Донбасі нині знищено 17% рослинного покриву, 24% усіх лісів. І невідомо, чи вдасться відновити цей унікальний ландшафт.

«ВІЙНА ПРИМУСИЛА НАС РОЗШИРЮВАТИ СВОЇ ЗНАННЯ»

Катерина Норенко з ГО «Екологія-Право-Людина» кілька разів нам переповідала, як фіксують вплив війни на довкілля, звісно, там, де можна це зробити, і як намагаються донести до Мінприроди,  щоб уже зараз розробляли програму відновлення пошкоджених територій.

«Війна примусила нас розширювати свої знання, довелося вчити про зброю, тактики, калібр, хімічний склад. Довелось освоїти нові комп’ютерні програми для обробки космічних знімків, за ними вивчаємо стан довкілля у зоні АТО. У нас часто проводять міжнародні зустрічі, на одній із них піднімали питання захисту довкілля в умовах війни. І була спроба організувати спільну заяву до міжнародних юристів, щоб закликали правників країни-агресора контролювати це питання. Звісно, така заява була підписана не всіма. Просто мати на симпозіумі представників 13 країн і не скористатися цим ми не могли», — пояснює Катерина.

Через війну (чи завдяки) з’явилися нові знайомства, яких могло і не бути. Є серед друзів-екологів Катерини й ті, кого мобілізували до армії. Про одного з них відомо і «Дню»: з Олегом Андросом, зоозахисником, членом Спілки журналістів «Природа — понад усе», ми спілкувалися щодо столичного зоопарку ще за часів старого керівництва, коли активісти вимагали його замінити й усунути корупцію. Олега мобілізували. Зараз він у Волновасі.

«Як він сам писав, автомат тримав вперше у житті, і забрали їх дивно, прийшли на останнє заняття з офіцерської підготовки, з зошитами та ручками. А після заняття їх одразу повезли на фронт. Йому пощастило, що планував ночувати в офісі і взяв з собою спальник та каремат. Знаємо, що зараз перевели на посаду місцевого прес-секретаря штабу, але посада нова, і на неї ще не виділено додаткового фінансування. То ми збирали йому гроші на бронежилет і каску», — розповідає дівчина.

Тож життя змінилося для всіх. Додалися нові хвилювання. Нові виклики. Нові завдання. І нова надія, що разом упораємося.