«Резервація» для зубрів

Невелика плямиста тваринка — невже козулька? — відпочивала на обочині лісової дороги. Її не зрушила з місця навіть поява людей. Спочатку ми подумали, що козулька — а це була саме вона — хвора чи поранена. Та коли тваринка піднялася і неквапом, важко ступаючи й майже не звертаючи уваги на людей, подалася поміж кущів, хтось зі знаючих здогадався: це ж вона невдовзі народжуватиме! Про це свідчили зовнішній вигляд козульки і її поведінка. Можливо, якраз і шукала затишного місця для виконання одвічного материнського обов’язку, та й прилягла, втомлена, майже на дорозі.

Від пожвавленої київської траси до цього місця — усього 8 кілометрів. А туди, де лісівники уже почали споруджувати величезний дерев’яний вольєр для... зубрів, тільки 14. Та саме тут уже починаються володіння найповажнішого мешканця волинського лісу, його патріарха — зубра. Того буденного дня ми бачили у звірівському лісі і стада кабанів, котрі вже стали справжнім прокляттям для навколишніх сіл, бо розплодилися так, що нахабно роблять масовані «атаки» на людські городи. Бачили й маленьке козеня, котре промайнуло, як вітер. Угіддя Звірівського мисливського господарства багаті й на оленів, яких ми не бачили, бо не заглиблювалися у гущавину. І тим більше не довелося побачити зубрів. Головний лісничий Звірівського лісництва Василь Максимчук, який тут працює уже 40 років, визнає, що нині зубрів можна порахувати, образно кажучи, на пальцях, а було ж їх ще за його пам’яті аж дві сотні...

Про те, чому зникає унікальний звір, якого ще називають європейським бізоном і який пам’ятає часи останнього льодовика, написано вже немало. Останнього зубра, який жив на волі, застрелено у Польщі на початку двадцятих років минулого століття, а на Кавказі — у кінці цих років. Часи ж, коли зубрів подавали на королівські столи сотнями, закінчилися ще кілька століть тому.

Зубри, розведені на Волині, потрапили на неї понад 40 років тому з Біловезької Пущі, коли у світі почалася акція за чергове повернення зубрів, образно кажучи, з того світу. Адже у 1926 році чистокровних європейських бізонів нараховувалося лише 52 і всі вони утримувалися у неволі (зоопарках). Волинське стадо з шести самців і дев’яти самок дало у свій час хороший приплід. Та нині треба констатувати печальний факт, що цей унікальний представник дикої природи — на межі зникнення не лише на Волині. Причини можна перераховувати довго. Це й міграція зубрів за межі визначеного їм району, погіршення природної кормової бази, зменшення репродуктивних можливостей (адже волинське стадо пішло фактично від кількох всього особин), слабка плідність — потомство з’являється один раз на три роки, і більше народжується бичків... Та найбільшим ворогом зубра, котрого у свій час називали «царською худібкою» (можливо, й через привабливість як об’єкта для так званих «царських» полювань), була і залишається людина.

Керівник відділу мисливства обласного управління лісового і мисливського господарства Віталій Жабчук стверджує (щоправда, із зауваженням «Ніхто ж не повірить!»), що нині у звірівських лісах мешкає до трьох десятків зубрів. Із зауваженням, бо лісівників, які у свій час і відновили популяцію європейського бізона на Волині, найбільше звинувачують тепер у його зникненні. Хоча, звісно, не все від «лісових» людей і залежало... І саме лісівники тепер їх знову повертають до життя. Останніх зубрів, які ще гуляють лісовими просторами Волині і хоч слабенько, проте плодяться, хочуть порятувати вольєрами. Це має бути напіввільний режим утримання. Наразі споруджується так званий малий вольєр, який займатиме територію у 45 гектарів. Уже тепер треба довгенько їхати лісом навколо високого паркану, який його оточуватиме. Буде ще й великий вольєр.

У малому мають найближчим часом поселити зубрів заїжджих. Оскільки існуюча волинська популяція пережила потужне кровозмішання, то свіже поповнення має надійти з Німеччини, а також з Білорусі і Росії. Принаймні, управління лісового й мисливського господарства має реальні домовленості щодо цього. З десяток нових зубрів певний час витримають у малому вольєрі і лише згодом пустять до «аборигенів». Віталій Жабчук каже, що саме це місце для вольєра довго підбирали і зупинилися на ньому не випадково. До цих місць волинські зубри звикли, адже у свій час тут була одна з їхніх «кухонь» — сільськогосподарські угіддя. За звичкою ще йдуть сюди.

— Навесні навідуються, чи ж посіяли, а восени приходять «збирати» урожай. Кормові поля нині будуть на звичних для зубрів місцях. Вольєр поділимо на відсіки: поїли всю траву в одному, відкриваємо ворота й переправляємо в інший. Недалеко й річечка, на якій бобри наробили своїх загат...

Та чи не спіткає завезених зубрів та ж нещаслива доля, що і їхніх попередників?

— Вольєрне господарство є не лише у Біловезькій Пущі, а й в багатьох західноєвропейських країнах, — каже Жабчук.

Зубр, незважаючи на свою відносну малочисельність, давно став одним із символів Волині. І можна по-різному ставитися до плану його порятунку утриманням у вольєрах, котрий лісівникам, між іншим, обійдеться у дуже солідну суму. Та щось же робити треба! Вірогідно, що доведеться заводити для цього зникаючого з вини людей виду дикої природи окрему охорону. Адже до вольєра можуть навідуватися не лише просто цікаві побачити зубра, а й браконьєри. І хоча до урочища Майдан, де й будується малий вольєр, від навколишніх сіл щонайменше 9 — 10 кілометрів, недобрих людей це не зупинить. А як перенесуть переселенці переїзд і акліматизацію?..

Залишається лише сподіватися, що ми не перші у цьому способі порятунку зубра, котрий тільки через людину й опинився на межі зникнення.