«Розбите скло ударом не відновиш»

Об'єднати громадськість СНД у боротьбі проти насильства, національної та релігійної нетерпимості й зберегти єдиний гуманітарний простір — таким, на думку організаторів, є надзавдання Першого форуму творчої та наукової інтелігенції держав-учасниць СНД, що відбувся 14—15 квітня в Москві. Серед іншого — обговорення таких практичних питань, як обіг послуг у гуманітарній сфері на просторі СНД, розширення доступу молоді країн СНД до російських навчальних закладів, забезпечення державних гарантій і державного імунітету від арешту стосовно експозицій, що вивозяться за кордон, уніфікація статусу творчого працівника на всьому просторі СНД і т.д. А однією з тем виступу учасників форуму стала й ситуація з російською мовою в країнах СНД.

Тепер за результатами роботи форуму планується надіслати урядам держав-учасниць СНД, органам Співдружності та бізнес-співтовариству рекомендації щодо розвитку гуманітарної взаємодії на пострадянському просторі: виведенню на новий рівень багатосторонньої гуманітарної співпраці шляхом формування цивілізованого ринку й обігу гуманітарних послуг в інтересах соціально-економічного прогресу країн Співдружності та вирішенню проблем, що накопичилися за 15 років, повідомляє Інтерфакс-Україна.

Серед учасників форуму були представники освітніх, наукових і культурних співтовариств держав- учасниць Співдружності, а також представники влади й журналісти. З проханням поділитися враженнями від форуму та результатами його роботи «День» звернувся до члена української делегації, кінорежисера Олега ФІАЛКА:

— У декого склалося враження, що цей форум проводить Кремль. Тим паче що в його роботі брав участь і яскраво виступив президент Росії Володимир Путін. Тому ці дехто навіть не приховували свого інерційного бажання відновити те, що було за радянського режиму. Про це йшлося або прямо, або непрямо. Хоча більшість учасників, зокрема й наш Борис Євгенович Патон, говорили насамперед безпосередньо про проблему спільного гуманітарного простору. Говорили гаряче й досить аргументовано. А головне — з привабливою щирістю. Під час дискусії я сказав, що також не проти спільного культурного простору. Це добре для зближення народів, розуміння культур. Але не треба ідеалізувати минуле, в якому з позитивними, безсумнівно, існувало чимало негативних речей. Якщо, наприклад, говорити про кіно, то в СРСР усе найкраще осідало на Мосфільмі: ресурси, гроші, техніка. Принцип був: кожній сестричці по новій стрічці. Не мало значення Тбілісі це, Київ чи Ташкент. Якщо знімалися фільми найвищого рівня, наприклад, Параджановим, Осикою, Балаяном, Биковим, то вони не мали такого ж просування на закордонний і фестивальний екран, які мали фільми центральних студій Москви. А це ж також був наш спільний культурний інформаційний простір.

Прикро, але факт. У якийсь момент дискусії мені здалося, що дехто з учасників форуму чи то не розуміє справжнього стану речей, чи то свідомо помиляється. Адже реалії, в яких ми живемо, інші! У кожній країні різні політичні й економічні ситуації. Різним стало й трактування наших взаємовідносин. І тому розбите скло ударом не відновиш. Ухвалена форумом резолюція, як мені здається, має рекомендаційний характер. Але прописано там чимало розумних речей. Наприклад, проблеми авторства, ідентифікації законів про продукцію, проблеми кінопрокату, митниці й так далі. Але виконання цих рекомендацій залежить від політиків. Бо від тих, хто був на форумі (наприклад від України Борис Патон, Василь Кремінь, Віктор Скопенко, Олександр Рутковський та інщі), це не залежить. Очевидно, треба було запросити людей, здатних впливати на цей процес безпосередньо. Але резолюція може мати поступальний рух на самітах країн Співдружності, тому що форум і виник після звернення ініціативної групи творчої та наукової інтелігенції до глав держав під час саміту в Казані. Як буде в Україні? Не знаю. Питання неоднозначне. Адже ми живемо в такому світі, що без політики не обійтися. Наприклад, на форумі було два режисери від Туркменістану, які нині живуть у Москві. І в момент голосування за проект резолюції вони попросили викреслити їх зі списку учасників, оскільки сам факт їхньої участі загрожував як їхній безпеці, так і безпеці їхніх близьких. Це промовистий приклад того, де, здавалося б, немає й не повинно бути політики...