«Розмови про страшне сьогодення»
Нижче наводимо кілька витягів з «Розмов про страшне сьогодення».
ПРО ВЛАДУ
Влада в Україні повинна працювати для добра держави й народу України. В цей важкий час парламент та уряд мали б працювати жертовно, совісно, розуміючи, що на їх плечах спочиває відповідальність за добробут та моральний стан свого народу. На жаль, в нашій державі все не так. Ліві, як росіяни, так і українці, працюють для повернення СССР, праві росіяни — для відновлення імперії...
Депутати в Парламенті дозволяють собі антидержавні виступи, різні політики, члени уряду обкрадають державу, а то й вбивають своїх конкурентів. У депутатів крім зарплати ще й депутатська недоторканність, тобто вони можуть сміло обкрадати державу...
Куди не обернись, у нашій державі діється неправда. Старі структури змінили назви та фарби, а суть лишається незмінною.
Такий стан, таку владу ми отримали у спадок після тяжкої фізичної та моральної неволі у більшовицькому «раю». Адже ми живемо в посткомуністичний час... Стара влада старанно нищила «старий світ», тобто Божий світ і його природні порядки. Мільйони людей гинули без вини, мільйони душ були вбиті ще в живих тілах. Бо найбільше потерпіли церква й культура українського народу...
Ні Україна, ні церква, як така, ні українська культура при теперішній владі не можуть розвиватися, бо країну перетворено на пасовисько для чужих агентів. Наш різношерстий уряд та непоінформований президент дуже зручні для всіх чужинців. Стан анархії, у якому ми перебуваємо, назвали демократією. Та демократія є для всіх, тільки не для українців, тим більш, коли вони дійсно віруючі люди...
Нам треба розуміти, що досі наша держава та її урядники є надто далекі від розуміння Христа та ідеї Христової Церкви. Всі державні урядники досі ще чисті більшовики...
А державотворцям треба думати інакше. Моральна поведінка громадян — це багатство держави. Навчання моральності — це будування держави. А в тому, що побудоване на неправді, духовності немає...
Коли б між людьми, що при владі, ми мали хоч трохи віруючих та чесних українців (хоча тепер, на жаль, чесні часто схиляються перед нечесними), та коли б наша влада зрозуміла потребу зробити лад в Україні (тим більш, в релігії, духовності), тоді була б для нас надія.
ПРО ЦЕРКВУ
Церква кожного народу має своєю метою спасати свій народ від зла і гріхів, провадити народ до Христа. Болгарське духівництво працює для болгар, сербське — для сербів, румунське для румунів. І всі вони моляться і славлять Бога своєю рідною мовою. А у нас все ще мучать народ давньою мертвою мовою, яка навіть не церковно-слов'янська — указами Російської імперії вона давно змінена фактично на російську...
Духовенство має служити рідній церкві, яка служить спасінню рідного народу. Важко зрозуміти архієреїв та священиків українців, які належать до Російської православної церкви і досі тримаються ідеї Російської імперії та російської імперської церкви...
Що треба для об'єднання православних церков? Для початку — добра воля. Не фальшиві заяви, не лукавство церковних лідерів, коли з одного боку — заяви про готовність об'єднатися, а з іншого — робиться все для того, щоби залишити все, як є, а об'єднаних підім'яти під себе...
Перш, ніж об'єднуватися, треба вирішити, який тип церкви сторони бажають утворити. Для кого вона буде — для Христа, чи для мамони. Чи церква буде підтримувати незалежну Україну, чи буде повертати в «дружну сім'ю народів, хоч би й слов'янських. Яка буде мова богослужінь? Чи церква матиме незалежну позицію, чи буде державним департаментом? Нам треба не просто об'єднання, а об'єднання віруючих людей, а не лукавих фарисеїв та саддукеїв. Зрештою треба розбудувати Українську помісну церкву, чисту святу Христову Церкву, а не збіговисько ласих до заробітку людей в рясах. Щоб душі архієреїв горіли любов'ю до Христа, щоб священики щиро опікувалися своєю паствою. Тільки до такої церкви ми можемо повернути втрачених для православ'я людей...
ПРО СЕБЕ
Брати православні! Може думаєте, що я хочу залишитися єдиним патріархом в Україні? Не думайте, що обирати треба мене. Запевняю вас, що я шукаю добра для України, а не для себе. Маю на прикметі людей, яких вважаю більш відповідними для патріаршого престолу...
Став я патріархом мало що не з примусу. Не вважаю себе відповідною для цього посту особою. По-перше, я старий і невдовзі можу померти. По- друге, я вже замучився. Не легко в післябільшовицькій Україні бути патріархом, який не хоче скорятися перед державними службами, які не розуміють християнства й думають, що церква має гнутися перед владою, як це було в СССР.
Ми повинні стати «світлом для світу», сіллю для звітрілої української землі. Коли будемо працювати з чистими серцями, то твердо знатимемо, що Господь є з нами. Нам буде ясно в душі, приємно в храмах, будемо мати добрих людей за собою. Нам буде легко жити як вдома, так і в громаді. Народна мудрість говорить: «Хто з Богом — Бог з ним».
